4.5. Міжнародні перспективи реалізації національних конкурентних переваг


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 

Загрузка...

Кожна країна, яка намагається досягти і закріпити свої конку-рентні переваги на міжнародному ринку, розробляє стратегію своєї діяльності в цій сфері на перспективу.

У темі 1 цього посібника вказано на чотири особливі стадії кон-курентоспроможності національної економіки, які відповідають чо-тирьом основним рушійним силам, або стимулам, що визначають її розвиток в окремі періоди. Це фактор виробництва, інвестицій, ново-введення і багатство.

Вітчизняні дослідники відзначають, що, згідно з таким підходом, країни класифікуються за рівнем конкурентоспроможності їх еконо-мік у світовому господарстві.

Україна перебуває на першій з цих стадій, на якій підприємства досягають переваг у конкретній боротьбі виключно завдяки основним

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

факторам виробництва: природним ресурсам і (або) надлишковій та дешевій робочій силі.

Друга стадія характеризується готовністю і здатністю суб’єктів господарювання до інвестування. Україна демонструє готовність йти таким шляхом, але поки що помітних успіхів добитися не вдалося, що підтверджується низьким рівнем надходження вітчизняних та інозем-них інвестицій, істотними територіальними та галузевими диспропор-ціями у їх розміщенні, високим рівнем спрацювання основних фондів, низькими коефіцієнтами їх вибуття та оновлення тощо. За всі роки не-залежності Україна одержала лише 21 млрд дол. За підсумками 2006 р., в основний капітал нашої країни інвестовано понад 125 млрд грн, але практично всі вони направлялися в низькі технології. Тим часом, за оцінками вітчизняних і міжнародних експертів, технологічне оновлен-ня економіки України потребує капіталовкладень на рівні 500 млрд дол.

Особливість третьої стадії полягає в тому, що національні під-приємства не тільки застосовують і вдосконалюють існуючі техніку та технологію, а й створюють нові. Історія знає приклади безпосеред-нього переходу від першої до третьої стадії (СРСР, Італія). Але необ-хідною умовою для цього є наявність в історичному минулому краї-ни тривалого періоду індустріальної активності, який залишає слід у національній ситемі освіти, у виробничих знаннях і навичках тощо. Україна за певними параметрами вже перебуває на третій стадії.

Дослідники дійшли висновку про те, що податкова система вели-кою мірою визначає можливості формування у вітчизняних суб’єктів господарювання конкурентних переваг (І. Лютий, В. Тропіна. Кон-цепція реформування податкової системи України та конкурен-тоспроможність національної економіки // Економіка України. — 2007. — № 8. — С. 20, 26).

Щорічно Всесвітнім Економічним форумом визначається рей-тинг конкурентоспроможності національних економік. Спочатку він розроблявся за індексом зростання конкурентоспроможності, а з 2006 року — за індексом глобальної конкурентоспроможності.

Цей індекс дає можливість визначити перспективи економічного зростання на 5–8 років і визначає здатність національного господар-ства досягати стабільного розвитку за обумовленими параметрами (Б. Данилишин, О. Веклі. Україна в міжнародних рейтингах стійкого розвитку // Економіка України. — 2008. — № 7. — С. 14–15).

Модуль ІІ. Стратегії міжнародної конкурентоспроможності...

За результатами проведеного аналізу змін міжнародних позицій конкурентоспроможності української економіки за 2001–2007 рр., який був проведений на основі доповідей «Глобальні огляди кон-курентоспроможності» за ці роки маємо результати, відображені в табл. 4.2.

Таблиця 4.2

Зміни позицій України щодо конкурентоспроможності економіки серед інших країн (оцінка Всесвітнього економічного форуму)1

 

Рік       Місце в міжнародному рей-тингу за індексом зростання конкурентоспроможності   Місце в міжнародному рей-тингу за індексом глобальної конкурентоспроможності

2001    69-е серед 75 країн  

2001    77-е серед 80 країн  

2003    84-е серед 102 країн

2004    86-е серед 104 країн

2005    84-е серед 117 країн

2006                78-е серед 125 країн

2007                73-є серед 131 країни

1 Б. Данилишин, О. Веклі. Україна в міжнародних рейтингах стійкого розвитку // Економіка України. — 2008. — № 7. — С. 115.

З цієї таблиці можна зробити такі висновки: якщо до 2005 р. Укра-їна втрачала свої позиції серед інших країн, то, починаючи з 2005 р., вона почала зміцнювати свої конкурентні позиції і в результаті під-нялася у глобальній конкурентоспроможності з 84 на початок 2008 р. на 73 місце.

Існує також поділ країн за індексом економічної свободи. Місце України в міжнародному рейтингу за індексом економічної свободи визначено в табл. 4.3.

Таблиця 4.3

Місце України в міжнародному рейтингу за індексом економічної

свободи / оцінка2

 

Рік       Місце в міжнародному рейтингу

1995    95-е серед 101 країни

2000    129-е серед 159 країн

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

Продовження табл. 4.3

2001    137-е серед 155 країн

2002    133-є серед 155 країн

2003    138-е серед 150 країн

2004    114-е серед 152 країн

2005    101-е серед 154 країн

2006    110-е серед 156 країн

2007    135-е серед 157 країн

2008    133-є серед 157 країн

2 Б. Данилишин, О. Веклі. Україна в міжнародних рейтингах стійкого розвитку // Економіка України. 2008. — № 7. — С. 17.

Таким чином, у 1995–2005 рр. Україна демонструє досить високі темпи лібералізації економіки.

Ще один показник, який застосовується ПРООН, — індекс люд-ського розвитку. За цим показником Україна знаходиться у групі кра-їн із середнім рівнем розвитку людського потенціалу (Б. Данилишин, О. Веклі. Україна в міжнародних рейтингах стійкого розвитку // Економіка України. — 2008. — № 7. — С. 17–18).

Існує також такий показник, як індекс якості життя. Україна у міжнародному рейтингу щодо якості життя зайняла 57-е місце серед 63 країн. Вона випередила тільки Індію, Казахстан, Македонію, ЮАР та Парагвай (Б. Данилишин, О. Веклі. Україна в міжнародних рей-тингах стійкого розвитку // Економіка України. — 2008. — № 7. — С. 19).

Нарешті, існує рейтинг екологічної стійкості. За цим рейтингом Україна в 2001 р. була на 110 місці серед 122 країн. А вже у 2005 р. її позиція поліпшилася — 108 позиція серед 146 країн (Б. Данилишин, О. Веклі. Україна в міжнародних рейтингах стійкого розвитку // Економіка України. — 2008. — № 7. — С. 21).

У документі «Стратегія економічного і соціального розвитку Украї ни (2004–2015 рр.) «Шляхом Європейської інтеграції» визна-чено, що стратегію підвищення конкурентоспроможності національ-ної економіки буде спрямовано на створення стійкої ефективної та високоадаптивної системи національної економіки та її суб’єктів, здатних успішно конкурувати в умовах глобалізації світової економіМодуль ІІ. Стратегії міжнародної конкурентоспроможності...

ки, забезпечуючи Україні гідне місце в світовому та європейському по-ділі праці. Це досягатиметься шляхом удосконалення організаційно-правових основ функціонування національної економіки, створення стабільного макроекономічного середовища, умов вільного розвитку та динамічного зростання.

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки потребує від держави розроблення та координації системи заходів щодо збільшення ефективності роботи суб’єктів господарювання, за-безпечення секторам української економіки паритетних умов функ-ціонування, обґрунтованої відкритості та доступу іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на внутрішній ринок України з од-ночасним стимулюванням вітчизняного виробника та підтриманням його інтересів на міжнародній арені, створенням високоплатоспро-можного попиту за рахунок реалізації нових підходів до політики до-ходів населення, забезпеченням розвитку науково-технічних інсти-туцій та підвищенням інноваційного потенціалу країни.

А ще в цьому документі відзначається, що вагомі можливості під-вищення конкурентоспроможності національної економіки відкри-вають для України сучасні реалії розширення ЄС та вступ України до СОТ, а також удосконалення економічних відносин з країнами СНД.

Стрижнем утвердження міжнародної конкурентоспроможності мають слугувати реалізація та використання національних конкурент-них переваг, які зумовлені наявністю кадрового, науково-технічного та технологічного потенціалів української економіки, пов’язані з її геостратегічним розташуванням. Організаційно-інституціональною формою реалізації національних конкурентних переваг України ма-ють стати макротехнології та відповідні міжгалузеві виробничі комп-лекси, що створять каркас сучасної структурно-промислової політи-ки. У зв’язку з цим намічено, що до 2010–2015 рр. в Україні мають бути створені реальні передумови запровадження, принаймні, двох видів макротехнологій «Україна — транзитна держава» та «Украї-на — високотехнологічна, авіакосмічна держава».

Далі розкривається зміст цих макротехнологій. Макротехнологія «Україна — транзитна держава» спиратиметься на геоекономічні переваги України. Вигідне розташування України на межі двох ін-теграційних зон — європейської та євразійської — та необхідність активізації співробітництва в обох напрямах дають Україні змогу

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

використовувати ефекти взаємодії масштабних, глибоких та потуж-них інтеграційних процесів. Наявність розвинутої транспортної ме-режі створюватиме необхідні умови для транзиту значних обсягів вантажів.

У розвитку транспортної системи України, підвищенні її конку-рентоспроможності важливе значення мають відігравати автомобіль-ний, залізничний, трубопровідний, водний, повітряний і космічний види транспорту. Основними напрямами роботи з нарощування транзитних вантажів має стати створення національної мережі між-народних транспортних коридорів відповідно до європейських стандартів та інтеграція України у транспортні системи Європи, Азії та Балтійсько-Чорноморського регіону, участь у формуванні транспортно-комунікаційної мережі постачання каспійських енерго-носіїв на вітчизняні та міжнародні ринки.

Макротехнологія «Україна — високотехнологічна, авіакосмічна держава» безпосередньо пов’язана з макротехнологією «Україна — транзитна держава», оскільки передбачає дальший розвиток повітря-ного та космічного транспорту України та його засобів. Але головне тут — високі технології, які застосовуються у виготовленні літаків і космічних апаратів. Стратегічна мета високотехнологічного напряму розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України в довгостроковій перспективі полягає в реалізації конкурентних переваг, пов’язаних з формуванням нової структури вітчизняного експорту, у перетворен-ні переважно сировинного експорту в експорт продукції з високим ступенем доданої вартості, в опануванні «нової економіки», що від-повідає сучасним тенденціям та напрямам розвитку світової торгівлі.

Основою практичної реалізації цього напряму можуть стати кон-курентні переваги, джерелом яких є унікальні високі технології. У структурі української промисловості та сфери послуг є ряд секторів, які мають унікальні високі технології, здатні виконати роль експорт-ного рушія. Це насамперед авіакосмічна промисловість, суднобуду-вання (розвиток комерційного флоту на основі освоєння досягнень військового суднобудування), космічні послуги з виведення об’єктів на навколоземну орбіту, послуги з розробки програмного забезпечен-ня тощо. Саме на цьому напрямі здійснюватиметься перехід україн-ського суспільства від індустріального до постіндустріального, від традиційної до «нової економіки».

Модуль ІІ. Стратегії міжнародної конкурентоспроможності...

Застосування наведених макротехнологій, розвиток на їхній основі двох комплексів — транспортного і високотехнологічного — має стати предметом особливої уваги держави, яка повинна інтегру-вати весь існуючий набір інструментів державного регулювання в цілісну взаємопов’язану стратегію заохочення та розвитку відповід-них виробництв, конкурентоспроможних у світовому масштабі. Така стратегія повинна змінити існуючий розподіл ресурсів, спрямувавши їх у пріоритетні галузі (Стратегія економічного і соціального розви-тку України (2004–2015 рр.) «Шляхом європейської інтеграції» / Авт. кол. А. С. Гальчинський, В. М. Геєць та ін. Нац. ін-т стратег. до-слідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. — С. 80–83).

У сучасному світі міжнародна економічна конкуренція все біль-ше загострюється. А тому, як зазначається в документі «Україна: по-ступ у XXI століття», сучасні процеси глобалізації потребують від України якомога активнішого залучення в міжнародну торговельну систему. Входження України у світовий економічний простір мож-ливе лише на базі відкритості економіки з одночасним застосуванням комплексу заходів щодо захисту внутрішнього ринку.

Для України є лише можливий шлях довгострокового стабіль-ного зростання. Це розширення внутрішнього ринку та зміцнення конкурентоспроможності національної економіки, її окремих вироб-ництв та галузей.

Єдиним критерієм діяльності владних структур є підвищення конкурентоспроможності економіки держави. Це завдання має реа-лізуватися через:

– нову стратегію промислово-інноваційної політики;

– запровадження надійної системи енергозабезпечення та енер-гозберігання;

– перетворення АПК в лідируючий сектор економіки;

– утвердження України як транзитної держави, розвиток інфор-маційних систем.

Основна мета стратегії промислово-інноваційної політики — за-безпечити модернізацію та структурну перебудову виробничого по-тенціалу, знизити його енерго- та матеріалоємність, підвищити кон-курентоспроможність.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

Реалізація завдань промислово-інноваційного розвитку україн-ської економіки передбачає:

1)         застосувати стосовно високотехнологічних виробництв про-грамно-цільові методи економічного управління. Для цього ре-алізуються державні програми, пов’язані зі створенням нових поколінь літаків, ракетоносіїв, виробництвом окремих видів озброєнь і військової техніки, розвитком комп’ютерної інду-стрії, суднобудування, технологій тощо;

2)         реалізувати комплексну державну програму з енергозбереження;

3)         розвинути на основі сучасних та світових досягнень національ-ну інформаційну інфраструктуру, створити та використати перспективні технології, телекомунікаційні мережі, засоби ін-форматики та системи зв’язку. Україна має значний, визнаний у світі науково-технологічний потенціал та фундаментальні дослідження в цих галузях;

4)         розвивати біологічну галузь, яка має унікальний науково-технічний потенціал. За умов державної підтримки та розви-тку відповідної інфраструктури Україна зможе забезпечити вихід на світовий ринок зі зразками конкурентоспроможної біологічної продукції, яка не має аналогів у світі (наприклад, впровадження нових біотехнологій);

5)         утворити фінансово-промислові групи, в тому числі трансна-ціональні, а також горизонтальні та вертикальні холдингові компанії, науково-технічні центри, технополіси, технопарки тощо. У перспективі ці структури мають утворити основний стрижень науково-технологічного та інноваційного процесу. Окремі з них можуть розвиватися через механізм вільних еко-номічних та офшорних зон;

6)         здійснити заходи щодо стимулювання експортної орієнтації високотехнологічних виробництв;

7)         інституційно забезпечити інноваційну політику, в тому числі сприяти міжнародному співробітництву в інноваційній сфері, її інформаційному та консалтинговому забезпеченню, розвива-ти трансферт технологій.

Для вирішення проблеми енергозабезпечення потрібно: 1) послідовно проводити приватизацію енергетичної галузі та на-лежне її правове забезпечення;

Модуль ІІ. Стратегії міжнародної конкурентоспроможності...

2)         подолати неплатежі та платежі у немонетарній формі;

3)         скасувати податкові пільги, передбачені для окремих енерге-тичних ресурсів;

4)         розвивати власну паливно-енергетичну базу, розширювати розвідку та видобуток нафти й газу.

Потрібно забезпечити підтримку розвитку атомної енергетики, а також нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії та малої гідро-енергетики.

Щодо реформ в аграрному секторі, то зусилля держави консерву-ватимуться на відродженні села, перетворенні АПК на лідируючий, експортоспроможний сектор економіки.

У питаннях реформування АПК важливим є, зокрема, запрова-дження ефективних механізмів регулювання експортно-імпортної операції, недопущення імпорту неякісних продуктів та продовольчих товарів, виробництво яких у необхідних обсягах може здійснювати національний АПК.

Важливою умовою реалізації національних конкурентних переваг є виконання Комплексної програми утвердження України як транзит-ної держави. Передбачається створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інтегрування її у транспортні мережі країн Європи і Азії, Балтійсько-го та Чорноморського регіонів (Урядовий кур’єр, 28 січня 2000 року).

У «Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004–2015 рр.) «Шляхом європейської інтеграції» визначені страте-гічні пріоритети на 2004–2015 рр.

Найважливішим економічним завданням нового етапу розвитку України має бути створення передумов для набуття Україною повно-правного членства в Європейському Союзі. Україна вже пройшла певну частину цього шляху. Прийнято ряд документів, практична реалізація яких відображена в «Плані дій Україна — Європейський Союз. Європейська політика сусідства».

Реалізація завдань європейської інтеграції вирішальною мірою залежить від прогресу на головному напрямі — забезпечення сталого зростання та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами — членами ЄС.

У такій ситуації необхідно реалізувати стратегію випереджально-го розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні в 1,5–2 рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

Україна може посісти належне місце в Європі і світі за умови опа-нування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки. Тільки таким чином можна забезпечити істотне підвищення конкурентоспромож-ності української економіки, змінити сировинний вектор розвитку економічних процесів, що стихійно формуються нині.

Становлення інноваційної моделі розвитку — це завдання не тільки економічної політики. Йдеться про органічне поєднання по-літичних, гуманітарних, соціально-психологічних, мікро- і макроеко-номічних чинників та інституційних передумов, які лише в комплексі здатні надати відчутних імпульсів трансформаційним процесам, роз-виткові суспільства на інноваційній основі.

Таким чином, основою стратегічного курсу державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної пе-ребудови та зростання економіки, має стати утвердження України як конкурентоспроможної високотехнологічної держави.

Далі визначено головне завдання в соціальній сфері — забезпе-чити надійні передумови реалізації прав та свобод громадян в усіх їх виявах, утвердити середній клас — основу політичної стабільності та демократизації суспільства, значно обмежити загрозливу диференці-ацію доходів населення та подолати бідність.

Побудова в Україні соціально-орієнтованої ринкової економіки європейського типу — визначальний чинник посилення суспільної привабливості реформ, забезпечення їм широкої громадської під-тримки, утвердження сучасних європейських стандартів життя.

Далі визначені етапи здійснення вказаних соціально-економічних перетворень і кількісні параметри зростання.

Перший етап (2004–2005 рр.) — період формування інституцій-них, фінансових та організаційних передумов, глибоких якісних пере-творень в усіх сферах суспільного життя — економічній, соціальній, політичній, духовній, подолання існуючих системних деформацій, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату та необхідних засад, зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, довгострокового економічного зростання, посилення на цій основі іміджу України як стабільного міжнародного партнера.

У цей період необхідно завершити формування базових інститу-цій ринкової економіки, створити середовище здорової та ефективної конкуренції.

Модуль ІІ. Стратегії міжнародної конкурентоспроможності...

Другий етап (2006–2009 рр.) — період розгорнутого економічного розвитку на основі здійснення комплексної модернізації підприємств, утвердження принципів та механізмів структурно-інноваційної мо-делі соціально-орієнтованої економіки, упорядкування відносин влас-ності, глибокої демократизації суспільних процесів. За ці роки необ-хідно забезпечити збільшення середньорічних темпів приросту ВВП до 7,1%. Водночас мають залишатися високими (до 12–13%) темпи зростання інвестицій в основний капітал. Середньорічний рівень ін-фляції має бути знижений до 4–5%. Зберігатиметься високий рівень зростання реальних доходів населення — у межах — 7–8% за рік.

Третій етап (2010–2015 рр.) — період закріплення стійких темпів зростання з акцентами на вирішення широкого комплексу проблем поліпшення добробуту населення, прискореної реалізації структур-них завдань євроінтеграційного курсу України. У зазначений період середньорічні темпи зростання ВВП становитимуть 6%, інвестицій в основній капітал — 11,7%, реальних доходів населення 6,0%. Інфля-ція в середньому за рік зменшиться до 3–4%. (Стратегія економічно-го і соціального розвитку України (2004–2015 рр.) «Шляхом євро-пейської інтеграції». — С. 42–46).

У своїй промові на Всесвітньому економічному форумі в Давосі Президент України Віктор Ющенко визначив три стратегічні цілі в реалізації європейського вибору України.

Перша стратегічна ціль полягає в перетворенні української еконо-міки на соціальну ринкову систему, забезпечення її сталого розвитку.

Для досягнення цієї мети вже найближчим часом буде здійснено ряд кроків, серед яких перший — виведення з тіні національної еко-номіки, 55% національної економіки зараз працюють в тіні. Податки будуть знижені, але їх платитимуть всі. Найближчим часом привілеї для вузького кола обраних будуть скасовані, податкова система стане прозорою і стабільною.

Другий крок — це відновлення основ макроекономічної стабіль-ності. Бюджет буде збалансований, його стабілізаційна роль буде по-силена за рахунок коригування, введення жорстких бюджетних об-межень, ухвалення більш чітких принципів державних запозичень.

Третій крок — боротьба з корупцією. Мій уряд не буде красти. Не будуть красти місцеві уряди, бізнес буде відділений від політики. Ми усунемо зайві перешкоди і надмірне регулювання там, де виникає

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

предмет корупції. Адміністративна реформа сприятиме прозорості влади на всіх рівнях.

Крок четвертий — утвердження справедливого правосуддя. Ми утвердимо незалежність судової гілки влади, завершимо судову ре-форму в Україні. Суд стане ефективним правовим механізмом розв’я-зання конфліктів.

Сприяння залученню інвестицій — п’ятий крок. Ми зацікавлені в приході до нашої країни сучасної технології та культури ведення бізнесу. Ми будемо заохочувати інвестиції за допомогою правових та економічних механізмів.

Приватизація стане прозорою, конкуренція інвесторів за прива-бливі об’єкти вестиметься чесно. Декілька днів тому, до речі, рішен-ням суду були заарештовані активи «Криворіжсталі» — об’єкта, який мав дуже сумнівну приватизацію. У досягненні нашої мети ми готові співпрацювати з партнерами з різних країн світу.

Наша наступна стратегія — Україна хоче інтенсивніше інтегру-ватися до світової економіки. Ми будемо добиватися швидкого отри-мання статусу країни з ринковою економікою і прискоримо вступ до Світової організації торгівлі. Це завдання 2005 року1.

Україна — за зміцнення взаємовигідного партнерства з усіма сусідами як на Сході, так і на Заході. Ми готові всебічно розвивати українсько-російське партнерство, маючи на меті реалізацію наших економічних інтересів, збереження миру та стабільності на європей-ському просторі. Впевнений, що такий наш підхід знайшов розуміння в ході мого візиту до Москви.

Третя наша стратегічна ціль — Україна в Європейському Союзі. Історія, економічні перспективи, інтереси людей засвідчують: україн-ський шлях у майбутнє — це шлях, яким іде об’єднана Європа. Онов-лена Україна сподівається на підтримку європейських інституцій і високо оцінює сигнал, поданий 13 січня Європейським парламентом. Вірю, його заклик дати Україні чітку європейську перспективу буде підтриманий усіма.

Ми вітаємо наміри Європейського Союзу розробити нову стра-тегію відносин з Україною. Ми хочемо, щоб її метою стало відкриття для нашої країни дверей до Євросоюзу. Заявку про членство у Євро-пейському Союзі Україна має намір подати найближчим часом.

1 16 травня 2008 року Україна офіційно стала 152 членом СОТ. Модуль ІІ. Стратегії міжнародної конкурентоспроможності...

Хотів би підкреслити, Україна може зробити вагомий внесок у розбудову нової об’єднаної Європи. Назву для прикладу лише де-кілька таких можливостей.

Можливість перша. Ми пропонуємо активізувати нашу співпра-цю в сфері забезпечення безпеки і стабільності, особливо в регіонах спільного сусідства.

Пункт другий. Україна готова ще активніше брати участь у реа-лізації цілей європейської політики безпеки і оборони. Наш внесок у миротворчі зусилля Європейського Союзу на Балканах вже отримав високу оцінку.

Україна готова зробити свій внесок у збереження стабільного енергопостачання Європи, запропонувати для розвитку свій великий транзитний потенціал (Урядовий кур’єр, 1 лютого 2005 р.).

Крім того, органічно узгоджуються з євроінтеграційним курсом нашої держави економічні відносини з Росією, іншими країнами СНД, країнами Центральної та Південно-Східної Європи, з країна-ми, що розвиваються.

Зовнішньоекономічна активність на ринках країн Азії, Африки, Латинської Америки повинна мати цілеспрямований, системний і динамічний характер, органічно вписуватися у стратегію економіч-ного зростання та євроінтеграційного курсу України.

Процеси інтернаціоналізації та глобалізації господарського жит-тя, відкритий характер економіки України зумовлюють необхідність продовження і поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями на усталених принципах міжнародного права, поваги взаємних інтересів і позицій (Урядовий кур’єр, 4 червня 2002 року).

Успішне виконання всіх цих завдань сприятиме створенню стій-ких та прозорих міжнародних перспектив реалізації національних конкурентних переваг.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств