Додаток 2 ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист економічної конкуренції


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 

Загрузка...

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 12, ст. 64)

(Із змінами, внесеними згідно із Законами

№ 380-IV (380-15) від 26.12.2002, ВВР, 2003, № 10–11, ст. 86

№ 762-IV (762-15) від 15.05.2003, ВВР, 2003, № 30, ст. 247

№ 1344-IV (1344-15) від 27.11.2003, ВВР, 2004, № 17–18, ст. 250)

(У тексті Закону слова «арбітражний суд» у всіх відмінках виключено на підставі Закону № 762-IV (762-15) від 15.05.2003)

Цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямо-ваний на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

Терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:

економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб’єктами гос-подарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти гос-подарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покуп-цями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку;

інформація — відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (кар-ти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості;

контроль — вирішальний вплив однієї чи декількох пов’язаних юридич-них та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб’єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокре-ма завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу,

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

результати голосування та рішення органів управління суб’єкта господарю-вання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб’єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб’єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, ін-ших наглядових чи виконавчих органів суб’єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб’єкті господа-рювання. Пов’язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб’єкта господарювання;

малий та середній підприємець — суб’єкт господарювання, доход (вируч-ка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній фінансовий рік чи вартість активів якого не перевищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро, визначеної за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, якщо на ринках, на яких діє цей підприємець, є кон-куренти із значно більшою ринковою часткою;

монополізація — досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цьо-го становища;

органи влади — міністерства та інші центральні органи виконавчої вла-ди, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і раді-омовлення, місцеві органи виконавчої влади;

об’єднання — об’єднання юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об’єднання підприємств, а також громадські організації;

органи адміністративно-господарського управління та контролю — суб’єкти господарювання, об’єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень ор-ганів влади чи органів місцевого самоврядування;

органи Антимонопольного комітету України — Антимонопольний комі-тет України, постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії Антимоно-польного комітету України, державний уповноважений Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимо-нопольного комітету України;

ринок товару (товарний ринок) — сфера обороту товару (взаємозамін-них товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є по-пит і пропозиція;

Додатки

суб’єкт господарювання — юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною осо-бою; група суб’єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійсню-ють контроль над іншими. Суб’єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяль-ності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської ді-яльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання;

товар — будь-який предмет господарського обороту, в тому числі про-дукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та права (зокрема цінні папери).

Стаття 2. Сфера застосування Закону

1.         Цим Законом регулюються відносини органів державної влади, ор-ганів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб’єктами господарювання; суб’єктів господарю-вання з іншими суб’єктами господарювання, із споживачами, іншими юри-дичними та фізичними особами у зв’язку з економічною конкуренцією.

2.         Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть впли-нути на економічну конкуренцію на території України.

Стаття 3. Законодавство про захист економічної конкуренції

1.         Законодавство про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

2.         Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору.

3.         Особливості застосування законодавства про захист економічної кон-куренції, зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути встанов-лені виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Стаття 4. Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму

1. Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обме-ження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо де-монополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб’єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

2.         Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самовряду-вання, а також органи адміністративно-господарського управління та контр-олю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких не-правомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

3.         Державний контроль за додержанням законодавства про захист еконо-мічної конкуренції, захист інтересів суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

4.         Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністра-тивно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти Анти-монопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері під тримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.

5.         З метою однакового застосування норм законодавства про захист еко-номічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросо-вісної конкуренції, Антимонопольний комітет України дає рекомендаційні роз’яснення з питань застосування цього законодавства.

Розділ II. АНТИКОНКУРЕНТНІ УЗГОДЖЕНІ ДІЇ СУБ’ЄКТІВ

ГОСПОДАРЮВАННЯ, ЗЛОВЖИВАННЯ МОНОПОЛЬНИМ

(ДОМІНУЮЧИМ) СТАНОВИЩЕМ НА РИНКУ

Стаття 5. Узгоджені дії

1.         Узгодженими діями є укладення суб’єктами господарювання угод у

будь-якій формі, прийняття об’єднаннями рішень у будь-якій формі, а також

будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність)

суб’єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб’єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарюван-ня, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання.

2.         Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками

узгоджених дій.

Стаття 6. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

1.         Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

2.         Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узго-джені дії, які стосуються:

 

1)         встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2)         обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного роз-витку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

Додатки

3)         розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принци-пом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом про-давців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4)         спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5)         усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців;

6)         застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7)         укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарю-вання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8)         суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів госпо-дарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин.

 

3.         Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

4.         Особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має сут-тєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідаль-ності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої статтею 52 цього Закону.

Не може бути звільнена від відповідальності особа, визначена у цій час-тині, якщо вона:

не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурент-них узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному коміте-ту України;

була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями;

не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Стаття 7. Узгоджені дії малих або середніх підприємців

Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до будь-яких до-бровільних узгоджених дій малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх під-приємців.

Стаття 8. Узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів

1. Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до узгоджених дій щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на:

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників;

придбання в інших суб’єктів господарювання або продаж іншим суб’єктам господарювання чи споживачам інших товарів;

придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та ін-шими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до пред-мета угоди;

формування цін або інших умов договору про продаж поставленого това-ру іншим суб’єктам господарювання чи споживачам.

2. До узгоджених дій, передбачених частиною першою цієї статті, засто-совуються положення статті 6 цього Закону, якщо такі узгоджені дії:

призводять до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, у тому числі монополізації відповідних ринків;

обмежують доступ на ринок інших суб’єктів господарювання;

призводять до економічно необгрунтованого підвищення цін або дефі-циту товарів.

Стаття 9. Узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності

1.         Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до угод про пе-редачу прав інтелектуальної власності або про використання об’єкта права інтелектуальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, якщо ці об-меження не виходять за межі законних прав суб’єкта права інтелектуальної власності.

2.         Вважається, що не виходять за межі прав, зазначених у частині першій цієї статті, обмеження стосовно обсягу прав, які передаються, строку та те-риторії дії дозволу на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також виду діяльності, сфери використання, мінімального обсягу вироб-ництва.

Стаття 10. Узгоджені дії, які можуть бути дозволені

1.         Узгоджені дії, передбачені статтею 6 цього Закону, можуть бути до-

зволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо

їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів;

розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандар-тів на товари;

раціоналізації виробництва.

2.         Узгоджені дії, передбачені в частині першій цієї статті, не можуть бути

дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція

суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.

Додатки

3.         Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Анти-монопольним комітетом України не було надано дозволу відповідно до час-тини другої цієї статті, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитив-ний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

4.         Дозвіл згідно з частиною третьою цієї статті не може бути наданий, якщо:

учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій;

обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки.

5.         Вчинення узгоджених дій, передбачених частиною першою цієї статті,

забороняється до отримання в установленому порядку дозволу органів Ан-

тимонопольного комітету України.

Стаття 11. Типові вимоги до узгоджених дій

1.         Антимонопольний комітет України може визначати типові вимоги до узгоджених дій, передбачених у статтях 7, 8, 9 і 10 цього Закону.

2.         Узгоджені дії, що відповідають типовим вимогам до певних видів узгоджених дій, встановлених Антимонопольним комітетом України, дозво-ляються і не потребують згоди органів Антимонопольного комітету Украї-ни відповідно до частини першої статті 10 цього Закону, якщо про це прямо вказано в рішенні Антимонопольного комітету України про встановлення типових вимог.

Стаття 12. Монопольне (домінуюче) становище суб’єкта господарю-вання

1.         Суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище

на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей до-ступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів гос-подарювання, наявності пільг чи інших обставин.

2.         Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господа-рювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

3.         Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок по-рівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

4.         Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання за-ймає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків -

і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

Стаття 13. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

1.         Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домі-нуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопу-щення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурен-тоспроможності інших суб’єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

2.         Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зо-крема, визнається:

 

1)         встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації това-ру, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2)         застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно ви-правданих на те причин;

3)         обумовлення укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та ін-шими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються пред-мета договору;

4)         обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5)         часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за від-сутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6)         суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господа-рювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;

7)         створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання.

3.         Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку за-

бороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Додатки

Стаття 14. Висновки щодо кваліфікації дій

З метою запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування органи Анти-монопольного комітету України можуть надавати суб’єктам господарюван-ня на підставі наданої ними інформації висновки у формі рекомендаційних роз’яснень щодо відповідності дій суб’єктів господарювання положенням статей 6, 10 та 13 цього Закону.

Розділ III. АНТИКОНКУРЕНТНІ ДІЇ ОРГАНІВ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, ОРГАНІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЮ

Стаття 15. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самовря-дування, органів адміністративно-господарського управління та контролю

1.         Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самовря-дування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального ор-гану чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущен-ня, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

2.         Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самовря-дування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснен-ня підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяль-ності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльнос-ті, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об’єд-нань або здійснення концентрації суб’єктів господарювання в інших формах;

пряме або опосередковане примушення суб’єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певно-му колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб’єктами господарювання за територіальним принци-пом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів госпо-дарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване станови-ще стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущен-ня, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єк тів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реа-лізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

3. Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Стаття 16. Заборона делегування повноважень органів влади та органів місцевого самоврядування

Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється де-легування окремих владних повноважень об’єднанням, підприємствам та ін-шим суб’єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Стаття 17. Заборона схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції та їх легітимації

Забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схи-ленні суб’єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самовряду-вання, органів адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Розділ IV. ОБМЕЖУВАЛЬНА ТА ДИСКРИМІНАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ, ОБ’ЄДНАНЬ

Стаття 18. Обмежувальна діяльність суб’єктів господарювання, об’єд-нань

1.         Суб’єктам господарювання, об’єднанням забороняється схиляти ін-ших суб’єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про за-хист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень.

2.         Суб’єктам господарювання, об’єднанням забороняється примушувати інших суб’єктів господарювання:

до антиконкурентних узгоджених дій, визначених статтею 6 цього Закону; до узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 цього Закону;

Додатки

до участі у концентрації суб’єктів господарювання, визначеної статтею 22 цього Закону.

Стаття 19. Неправомірне використання суб’єктом господарювання ринкового становища

1.         Суб’єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії відповідно до частини першої статті 10 цього Закону, суб’єктам господарювання, узгоджені дії яких дозволені згідно із статтями 7, 8 і 9 цього Закону, забороняється встановлю-вати щодо господарської діяльності суб’єктів господарювання обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб’єктів господарювання, або застосовувати без об’єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб’єктів господарювання.

2.         Суб’єктам господарювання, які відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону отримали дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії незалежно від наявності в них монопольного становища, забороняється вчиняти дії, що вважаються зловживанням монопольним (домінуючим) ста-новищем на ринку, відповідно до статті 13 цього Закону.

3.         Суб’єктам господарювання, зазначеним у частині першій цієї статті, забороняється схиляти інших суб’єктів господарювання до надання будь-яким суб’єктам господарювання без об’єктивних причин переважних умов у господарській діяльності.

4.         Положення частин першої та третьої цієї статті застосовуються також до суб’єктів господарювання, якщо від них через відсутність альтернативних джерел отримання чи постачання певного виду товарів залежать малі або середні підприємці. Продавець певного виду товарів вважається таким, що залежить від покупця, якщо цей покупець отримує від такого продавця, крім традиційних торговельних знижок чи винагород в іншій формі, особливу ви-нагороду, яку не отримують інші подібні покупці.

Стаття 20. Дискримінація конкурентів суб’єктами господарювання

Суб’єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, за-бороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або се-реднім підприємцям, зокрема вчинення дій, заборонених згідно з частинами першою та третьою статті 19 цього Закону.

Стаття 21. Обмежувальна діяльність об’єднань

1.         Не допускається обмежувальна діяльність об’єднань шляхом відмови суб’єктові господарювання у прийнятті до такого об’єднання, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необгрунто-ваною і невиправданою.

2.         Частина перша цієї статті застосовується до об’єднань, якщо стосовно них виконуються такі умови:

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

об’єднання може об’єднати всіх учасників певного ринку чи території;

об’єднання створюється чи діє для досягнення цілей, що не передбача-ють отримання прибутку;

створення та діяльність об’єднання не призводить до економічної кон-центрації та антиконкурентних узгоджених дій згідно з цим Законом.

Розділ V. КОНТРОЛЬ ЗА КОНЦЕНТРАЦІЄЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 22. Концентрація суб’єктів господарювання

1.         З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання мо-нопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Анти-монопольного комітету України здійснюють державний контроль за концен-трацією суб’єктів господарювання (далі — концентрація).

2.         Концентрацією визнається:

 

1)         злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта гос-подарювання до іншого;

2)         набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кіль-кома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами госпо-дарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а)         безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у влас-

ність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або

структурного підрозділу суб’єкта господарювання, одержання в управління,

оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування акти-

вами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу

суб’єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб’єкта господа-

рювання, що ліквідується;

б)         призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника

спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу

суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з переліче-

них посад в інших суб’єктах господарювання, або створення ситуації, при

якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших на-

глядових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарювання

обіймають одні й ті самі особи;

в)         створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами госпо-

дарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську

діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації

конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей

суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господа-

рювання;

3)         безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність ін-

шим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпе-

Додатки

чує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання. 3. Не вважаються концентрацією:

1)         створення суб’єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого здійснюється координація конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили зазначений суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно до абзацу другого частини першої статті 5 цього Закону;

2)         придбання часток (акцій, паїв) суб’єкта господарювання особою, осно-вним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступно-го перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб’єкта господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одно-го року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обгрунтуванням про неможливість здійснення наступного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про продовження цього строку;

3)         дії, які здійснюються між суб’єктами господарювання, пов’язаними відносинами контролю, у випадках, передбачених частиною другою цієї стат-ті, крім випадків набуття такого контролю без отримання дозволу Антимо-нопольного комітету України, якщо необхідність отримання такого дозволу передбачена законом;

4)         набуття контролю над суб’єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном ар-бітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.

Стаття 23. Учасники концентрації суб’єктів господарювання

Учасниками концентрації визнаються:

суб’єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійсни-тися злиття, приєднання;

суб’єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контр-оль над суб’єктом господарювання, чи суб’єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль;

суб’єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї)

яких набуваються у власність, одержуються в управління (користуван-ня), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі;

суб’єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб’єкта господарювання. У разі коли одним

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, ор-ган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником кон-центрації вважається також суб’єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного суб’єкта господарювання;

фізичні та юридичні особи, пов’язані з учасниками концентрації, зазна-ченими в абзацах другому — п’ятому цієї статті, відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб згідно із статтею 1 цього Закону єдиним суб’єктом господарювання.

Стаття 24. Випадки, в яких необхідне отримання дозволу на концен-трацію суб’єктів господарювання

1.         Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отри-

мання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної ко-

легії Антимонопольного комітету України:

у випадках, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону та ін-шими актами законодавства, коли сукупна вартість активів або сукупний об-сяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контр-олю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та

вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відно-син контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року.

2.         При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви. Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб’єктів господарюван-ня, пов’язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, не врахо-вуються.

3.         Якщо учасниками концентрації виступають комерційні банки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовується десята частина вартості активів комерційного банку. У випадках, коли учасниками

Додатки

концентрації є страховики, для розрахунку вартості активів страховика ви-користовується сума неттоактивів, а для розрахунку обсягів реалізації това-рів — сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законо-давства України про страхову діяльність.

4.         Порядок обчислення порогових показників, що використовуються

для цілей цієї статті, а також його особливості стосовно окремих категорій

суб’єктів господарювання встановлюються Антимонопольним комітетом

України.

5.         Концентрація, яка потребує дозволу відповідно до частини першої цієї

статті, забороняється до надання дозволу на її здійснення. До надання такого

дозволу учасники концентрації зобов’язані утримуватися від дій, які можуть

призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновлення початко-

вого стану.

Стаття 25. Підстави надання дозволу на концентрацію суб’єктів госпо-дарювання

1.         Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Анти-монопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.

2.         Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здій-снення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам частини першої цієї статті, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні на-слідки обмеження конкуренції.

3.         Дозвіл згідно з частиною другою цієї статті не може бути наданий, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією:

не є необхідними для досягнення мети концентрації; становлять загрозу системі ринкової економіки.

Розділ VI. РОЗГЛЯД ЗАЯВ ТА СПРАВ ПРО НАДАННЯ ДОЗВОЛУ

НА УЗГОДЖЕНІ ДІЇ, КОНЦЕНТРАЦІЮ СУБ’ЄКТІВ

ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 26. Подання заяви про надання дозволу на узгоджені дії, кон-центрацію суб’єктів господарювання

1. Учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, ор-гани місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю у порядку, встановленому Антимонопольним комі-тетом України, звертаються:

із заявою про надання дозволу на узгоджені дії — до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень;

із заявою про надання дозволу на концентрацію — до Антимонопольного комітету України.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

Учасники узгоджених дій, концентрації, органи влади, органи місцево-го самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю подають спільну заяву. Інформація з обмеженим доступом, необ-хідна для розгляду заяви, може подаватися до відповідних органів Антимо-нопольного комітету України цими особами окремо.

Зазначені особи можуть визначити особу, яка представляє їх інтереси та подає заяву.

Заява та додані до неї документи мають містити повну та достовірну ін-формацію.

У разі подання недостовірної інформації заявники несуть відповідаль-ність згідно із статтею 52 цього Закону.

2.         Заява вважається прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її над-

ходження, якщо протягом цього часу державний уповноважений Антимо-

нопольного комітету України, голова його територіального відділення не

повернули заявнику заяву із повідомленням, що вона та інші документи не

відповідають встановленим Антимонопольним комітетом України вимогам і

це перешкоджає її розгляду.

У разі, якщо учасник концентрації відмовляє іншому учаснику концен-трації — заявнику у наданні документів та іншої інформації, необхідної для розгляду Антимонопольним комітетом України чи адміністративною колегі-єю Антимонопольного комітету України заяви, державний уповноважений Антимонопольного комітету України на підставі звернення заявника при-ймає розпорядження про надання учасником концентрації такої інформації у визначений строк. Про прийняте розпорядження повідомляється заявнику. Заява вважається прийнятою до розгляду після отримання всієї інформації, передбаченої цим розпорядженням.

3.         Якщо дозвіл на узгоджені дії було надано органами Антимонопольно-го комітету України на конкретно визначений строк, суб’єкти господарюван-ня мають право звернутися до органів Антимонопольного комітету України із заявою про продовження дії дозволу. Така заява подається за три місяці до закінчення строку дії дозволу.

4.         У разі, якщо узгоджені дії чи концентрація провадяться із застосуван-ням конкурсних процедур (торги, аукціони, конкурси, тендери тощо), заява може подаватись як до початку конкурсної процедури, так і після, але не піз-ніше тридцяти днів з дати оголошення переможця, якщо інше не передбачено законом.

5.         Якщо суб’єкт господарювання вчиняє рівноцінні узгоджені дії з різни-ми суб’єктами господарювання, заява може бути подана щодо однієї узгодже-ної дії за умови надання інформації щодо всіх інших учасників узгоджених дій у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України.

Стаття 27. Розгляд заяви про надання дозволу на узгоджені дії, кон-центрацію суб’єктів господарювання

Додатки

1.         Органи Антимонопольного комітету України розглядають заяву про

надання дозволу на узгоджені дії протягом трьох місяців з дня прийняття її

до розгляду відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Заява про зміни в узгоджених діях, на які було отримано дозвіл органу Антимонопольного комітету України, що не змінюють кола учасників і не поширюються на інші товарні ринки, розглядається органами Антимоно-польного комітету України протягом тридцяти днів.

Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Анти-монопольного комітету України розглядають заяву про надання дозволу на концентрацію протягом тридцяти днів з дня прийняття її до розгляду відпо-відним органом Антимонопольного комітету України.

2.         Заява залишається без розгляду у випадку надходження від заявника клопотання про відкликання заяви, про що приймається розпорядження від-повідних органів Антимонопольного комітету України.

3.         Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права звернути-ся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення з повторною заявою.

4.         Інформація стосовно заявлених узгоджених дій, а саме щодо:

організаційно-правової форми учасників узгоджених дій, їх місцезнахо-

дження та їх представництв, філій, а також виду та змісту узгоджених дій

може бути опублікована в друкованих чи електронних засобах масової ін-

формації або оприлюднена Антимонопольним комітетом України чи його те-

риторіальним відділенням в інший спосіб.

Крім того, може бути оприлюднена й інша інформація стосовно заявле-них узгоджених дій, а також інформація щодо концентрації, якщо така ін-формація раніше була публічно оголошена або заявник не заперечує проти такої публікації.

Стаття 28. Прийняття рішень у заявах про надання дозволу на узгод-жені дії, концентрацію суб’єктів господарювання

1.         Якщо протягом строку розгляду заяви, передбаченого частиною пер-шою статті 27 цього Закону, органи Антимонопольного комітету України не розпочали розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію, рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію вважається прийнятим.

2.         Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії, кон-центрацію, відповідно до частини першої цієї статті, вважається останній день строку розгляду заяви, передбаченого частиною першою статті 27 цього Закону.

Стаття 29. Надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації суб’єктів господарювання

1. Органи Антимонопольного комітету України надають суб’єктам гос-подарювання, органам влади, органам місцевого самоврядування, органам

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

адміністративно-господарського управління та контролю на підставі заяви про надання попередніх висновків та доданої до неї інформації попередні висновки стосовно узгоджених дій; Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України — щодо кон-центрації.

Строк розгляду заяв про надання попередніх висновків стосовно узго-джених дій, концентрації становить один місяць.

2.         Попередні висновки відповідного органу Антимонопольного комітету

України надаються у формі листа, в якому зазначається про:

можливість надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію; можливість відмови в наданні дозволу на узгоджені дії, концентрацію; необхідність чи відсутність необхідності одержання дозволу на узгодже-ні дії, концентрацію;

недостатність інформації для будь-якого висновку.

3.         Одержання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, кон-

центрації не звільняє учасників узгоджених дій, учасників концентрації,

органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-

господарського управління та контролю від необхідності звернутися до від-

повідних органів Антимонопольного комітету України із заявою про надання

дозволу на узгоджені дії, концентрацію у випадках, передбачених статтями

10 та 24 цього Закону.

Стаття 30. Розгляд справи про узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання

1.         У разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій, концентрації, а також у разі необхідності проведення складного поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органи Антимонопольного комітету України розпо-чинають розгляд справи про узгоджені дії чи концентрацію, про що прийма-ється розпорядження та письмово повідомляється особа, яка подала заяву. Разом із повідомленням про початок розгляду справи надсилається перелік інформації, яку заявник повинен надати для прийняття органами Антимоно-польного комітету України рішення у справі.

2.         Органи Антимонопольного комітету України можуть запитувати у заявника та інших осіб додаткову інформацію, якщо її відсутність перешко-джає розгляду справи, а також призначити експертизу в порядку, визначено-му статтею 43 цього Закону.

3.         Строк розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію не повинен перевищувати трьох місяців. Перебіг строку починається з дня подання за-явником у повному обсязі інформації та отримання висновку експерта згідно з частинами першою та другою цієї статті. Якщо протягом строку розгляду справи органами Антимонопольного комітету України рішення не прийнято, вважається, що на узгоджені дії чи концентрацію надано дозвіл.

Додатки

Днем прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концен-трацію вважається останній день строку розгляду справи, передбачений аб-зацом першим цієї частини.

4.         Розгляд справи зупиняється у разі неможливості її розгляду до вирі-

шення органом Антимонопольного комітету України, судом пов’язаної з нею

іншої справи або до вирішення державним органом пов’язаного з нею іншо-

го питання. Про зупинення розгляду справи та його поновлення органами

Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що

повідомляється заявнику.

Органи Антимонопольного комітету України поновлюють розгляд спра-ви після усунення обставин, які зумовили його зупинення.

Перебіг строку розгляду справи зупиняється з дня зупинення розгляду справи. З дня поновлення розгляду перебіг строку розгляду справи продо-вжується.

5.         У розгляді заяв, справ можуть брати участь треті особи, якщо рішення

органів Антимонопольного комітету України може суттєво зачепити їх права

та інтереси, охоронювані цим Законом.

Питання про залучення до участі у розгляді справи третіх осіб вирішу-ється органами Антимонопольного комітету України. Про залучення третьої особи органами Антимонопольного комітету України приймається розпоря-дження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Стаття 31. Рішення у справах про узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання

1.         За результатами розгляду справ про узгоджені дії, концентрацію прий-

мається рішення:

Антимонопольним комітетом України — про надання дозволу на узго-джені дії; заборону узгоджених дій; надання дозволу на концентрацію; по-годження установчих документів господарських товариств, об’єднань чи змін до них; заборону концентрації;

адміністративною колегією Антимонопольного комітету України -

про надання дозволу на концентрацію; погодження установчих докумен-тів господарських товариств, об’єднань чи змін до них; надання дозволу на узгоджені дії, крім дозволів на підставі частини першої статті 10 цього Зако-ну; заборону узгоджених дій;

державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, від-повідною адміністративною колегією територіального відділення Антимо-нопольного комітету України — про надання дозволу на узгоджені дії, крім дозволів на підставі частини першої статті 10 цього Закону; заборону узго-джених дій.

2.         Рішення органів Антимонопольного комітету України про надання

дозволу на узгоджені дії, концентрацію може бути обумовлено виконанням

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

учасниками узгоджених дій, концентрації певних вимог і зобов’язань, які усувають або пом’якшують негативний вплив узгоджених дій, концентрації на конкуренцію. Такі умови і зобов’язання можуть стосуватися, зокрема, об-меження стосовно управління, користування чи розпорядження майном, а також зобов’язання суб’єкта господарювання здійснити відчуження майна.

Рішення про надання дозволу на узгоджені дії може бути надано на не-визначений або конкретно визначений строк, який, як правило, не повинен перевищувати п’яти років.

3.         Узгоджені дії, концентрація мають бути здійснені протягом року з дня прийняття рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, якщо більший строк не визначено у рішенні. Якщо узгоджені дії, концентра-ція у цей строк не здійснені, учасники узгоджених дій, концентрації мають подати нову заяву про отримання дозволу органів Антимонопольного комі-тету України на узгоджені дії, концентрацію.

4.         Заявнику надсилається рішення, крім інформації з обмеженим досту-пом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб.

5.         Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішен-ня, не мають права його скасувати або змінити, крім випадків, передбачених статтею 58 цього Закону. Вони мають право виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення.

6.         Інформація про прийняті рішення за результатами розгляду заяв,

справ про узгоджені дії, концентрацію може бути опублікована в «Офіцій-

ному віснику України», інших друкованих чи електронних засобах масової

інформації або оприлюднена в інший спосіб.

Стаття 32. Підстави закриття розгляду справи про узгоджені дії, кон-центрацію суб’єктів господарювання

1.         Розгляд справи про узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарю-

вання підлягає закриттю без прийняття рішення по суті у разі:

надходження від заявника клопотання про відкликання заяви або про за-криття розгляду справи;

неподання заявником інформації у визначений органами Антимоно-польного комітету України, головою його територіальних відділень строк, якщо відсутність такої інформації перешкоджає розгляду справи.

2.         Закриття розгляду справи не позбавляє заявника права звернутися до

Антимонопольного комітету України, його територіального відділення з но-

вою заявою про надання згоди на узгоджені дії, концентрацію.

Стаття 33. Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію

Додатки

1.         У тридцятиденний строк від дня прийняття рішення Антимонополь-ним комітетом України про заборону узгоджених дій чи концентрації особи, визначені в частині першій статті 26 цього Закону, можуть звернутися до Ка-бінету Міністрів України із заявою про надання дозволу на відповідні узго-джені дії чи концентрацію на підставі частини третьої статті 10 або частини другої статті 25 цього Закону.

2.         Кабінет Міністрів України приймає мотивоване рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію або про відмову у наданні такого до-зволу.

3.         Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгодже-ні дії, концентрацію може містити певні вимоги та зобов’язання до учасників узгоджених дій, концентрації, в тому числі стосовно вчинення ними певних дій. Такі вимоги та зобов’язання не можуть бути спрямовані на здійснення тривалого контролю за діяльністю учасників узгоджених дій, концентрації.

4.         Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію встановлюється Кабінетом Міністрів України та має, зо-крема, передбачати:

створення комісії з числа незалежних експертів для оцінки позитивних і негативних наслідків узгоджених дій, концентрації;

встановлення порядку здійснення контролю за виконанням рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію.

5.         У разі втрати чинності рішенням Кабінету Міністрів України про на-

дання дозволу на узгоджені дії, концентрацію чи визнання його недійсним

в установленому порядку органи Антимонопольного комітету України при-

ймають рішення про вжиття заходів з відновлення початкового становища чи

інших заходів, які усувають або пом’якшують негативний вплив узгоджених

дій, концентрації на конкуренцію.

Стаття 34. Плата для відшкодування витрат, пов’язаних із розглядом заяв

1.         За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надання висновків відповідно до статей 14 та 29 цього Закону справляється плата в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті.

2.         Плата справляється:

із заяв про надання дозволу на концентрацію — у розмірі 300 неоподат-ковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати суми збору відповідно до абзацу четвертого цієї частини за надання попередніх висновків з цих пи-тань — у розмірі 220 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

із заяв про надання дозволу на узгоджені дії — у розмірі 150 неоподатко-вуваних мінімумів доходів громадян, а в разі сплати суми збору відповідно до абзацу четвертого цієї частини за надання попередніх висновків з цих пи-тань — у розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

із заяв про надання висновків відповідно до статей 14 та 29 цього Зако-ну — у розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за видачу додаткових примірників завірених копій рішень з питань, пе-редбачених цією частиною, — у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму до-ходів громадян за кожен примірник.

3.         Плата зараховується до спеціального фонду Державного бюджету

України як власні надходження Антимонопольного комітету України і ви-

користовується на потреби Антимонопольного комітету України та його те-

риторіальних відділень, якщо інше прямо не передбачено законом.

4.         Неподання до Антимонопольного комітету України, його територіаль-ного відділення документа, що підтверджує сплату збору, є підставою для за-лишення заяви без руху на строк, визначений органом Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення. У разі несплати суми збору у строк, визначений органом Антимонопольного комітету Украї-ни, головою його територіального відділення, заява залишається без розгля-ду, що не позбавляє заявника права звернутися до цього органу з повторною заявою.

5.         Подання повторної заяви, в якій обставини, що характеризують узго-джені дії, концентрацію, суттєво не змінилися, не потребує повторного вне-сення плати.

Розділ VII. РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Стаття 35. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

1.         Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

2.         При розгляді справи про порушення законодавства про захист еконо-мічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України:

збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень;

отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Стаття 36. Підстави для початку розгляду справи

1. Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:

заявами суб’єктів господарювання, громадян, об’єднань, установ, органі-зацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

Додатки

поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про пору-шення законодавства про захист економічної конкуренції;

власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

У разі надходження від заявника клопотання про можливість настання негативних наслідків, пов’язаних із поданням заяви, та з метою захисту його інтересів розгляд справи про порушення законодавства про захист економіч-ної конкуренції розпочинається за власною ініціативою органів Антимоно-польного комітету України.

2. У випадках, коли порушення законодавства про захист економічної конкуренції не має відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, заяв-нику може бути відмовлено у розгляді справи.

Стаття 37. Початок розгляду справи

1.         У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист еконо-мічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.

2.         Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповіда-чу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

3.         Повідомлення про початок розгляду справи надсилається заявнику та третім особам.

Стаття 38. Об’єднання і виділення справ, зупинення розгляду справи та його поновлення

1.         Органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти розпо-рядження про об’єднання кількох справ в одну або про виділення справи для окремого розгляду.

2.         Розгляд справи може бути зупинено з власної ініціативи відповідно-го органу Антимонопольного комітету України чи за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду органом Антимонопольного коміте-ту України, судом пов’язаної з цією справою іншої справи або до вирішення державним органом пов’язаного з нею іншого питання. Про зупинення роз-гляду справи та його поновлення приймається розпорядження.

Стаття 39. Особи, які беруть участь у справі

1.         Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники.

2.         Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпо-чато за відповідною заявою).

Заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодав-ства про захист економічної конкуренції.

Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про пору-шення законодавства про захист економічної конкуренції.

Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв’язку з тим, що рі-шення може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані цим Законом.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету Украї-ни приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

3. Встановивши, що як відповідач до участі у справі повинна бути залуче-на інша особа, органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження про заміну відповідача або про залучення до участі у справі співвідповідачів, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.

Стаття 40. Права і обов’язки осіб, які беруть участь у справі

1.         Особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право:

ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим

доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтер-есам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подаль-шому розгляду справи);

наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення (за-перечення);

одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з обме-женим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шко-ди інтересам інших осіб, які брали участь у справі);

оскаржувати рішення в порядку, визначеному законом.

2.         Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно користува-

тися належними їм правами.

Стаття 41. Забезпечення доказів

1.         Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають мож-

ливість встановити наявність або відсутність порушення.

Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речо-вими доказами і висновками експертів.

Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та гро-мадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

2.         Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів.

3.         Особи, які беруть участь у справі, мають право надавати докази та до-водити їх достовірність (об’єктивність).

Стаття 42. Строк давності притягнення до відповідальності за пору-шення законодавства про захист економічної конкуренції

1. Суб’єкт господарювання не може бути притягнений до відповідаль-ності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законо-давства про захист економічної конкуренції становить п’ять років з дня вчиДодатки

нення порушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчи-нення порушення.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законо-давства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13–16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення порушення.

2. Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Анти-монопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Стаття 43. Забезпечення проведення експертизи

1.         Органи Антимонопольного комітету України за власною ініціативою чи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, мають право призначати експертизу, про що приймається розпорядження.

2.         Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, що слід поста-вити перед експертами, відповідний орган Антимонопольного комітету Укра-їни має право запитати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У розпорядженні про призначення експертизи зазначаються питання, на які потрібні висновки експертів, та особа, яка буде проводити експертизу.

3.         Експертиза проводиться експертами відповідних установ або іншими спеціалістами. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для дачі висновку.

4.         Орган Антимонопольного комітету України, якщо це необхідно для дачі висновку, може надати експерту для ознайомлення матеріали справи. При цьому експерт не має права розголошувати інформацію з обмеженим доступом, а також інформацію, розголошення якої може завдати шкоди ін-тересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити по-дальшому розгляду справи, що міститься в матеріалах справи.

5.         Експерт має право відмовитися від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов’язку.

6.         У разі необхідності проведення додаткових досліджень, а також у разі суперечливості висновків кількох експертів орган Антимонопольного комі-тету України може призначити додаткову або повторну експертизу.

7.         Експерт за розголошення інформації з обмеженим доступом чи ін-шої інформації, розголошення якої заборонено, дачу неправдивого висно-вку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків несе кримінальну відповідальність відповідно до закону.

8.         Витрати на проведення експертизи відшкодовуються за рахунок осо-би, яка вчинила порушення законодавства про захист економічної конкурен-ції. У разі відмови у відшкодуванні зазначених витрат особа, яка понесла ці витрати, може звернутися до суду із заявою про їх відшкодування.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

Стаття 44. Вилучення доказів, накладення арешту

1.         Вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, пред-

метів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелом до-

казів у справі про порушення законодавства про захист економічної конку-

ренції, проводиться на підставі розпорядження державного уповноваженого

Антимонопольного комітету України чи голови територіального відділення

особисто або уповноваженими ними працівниками Антимонопольного комі-

тету України, його територіального відділення у випадках, якщо:

докази не було надано і є достатні підстави вважати, що документи, пред-мети чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі, знаходяться у певному місці;

існує загроза, що відповідні документи, предмети чи інші носії інформа-ції можуть бути знищені.

2.         У разі вилучення оригіналів письмових доказів Антимонопольний ко-мітет України чи його територіальне відділення на клопотання особи, в якої вилучено відповідні докази, протягом трьох днів з дня внесення клопотання надає цій особі завірені копії цих доказів. Завірені Антимонопольним комі-тетом України чи його територіальним відділенням копії письмових доказів мають силу оригіналу при пред’явленні їх іншим особам.

3.         Якщо вилучення письмових доказів утруднено, наприклад через їх численність або внаслідок того, що тільки частина з них має значення для справи, уповноважені працівники Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень можуть отримувати витяги з них, засвідчені в установленому порядку особою, якій належать документи.

За клопотанням осіб, у яких було вилучено оригінали письмових дока-зів, ці докази можуть бути повернені після закінчення строку оскарження відповідного рішення органу Антимонопольного комітету України до суду. У матеріалах відповідної справи залишається копія письмового доказу, за-свідчена в установленому порядку особою, якій повертається оригінал.

В окремих випадках речові докази після огляду та дослідження їх відпо-відним органом Антимонопольного комітету України можуть бути повернуті за клопотанням осіб, від яких вони були одержані, до закінчення розгляду справи, якщо задоволення такого клопотання можливе без шкоди для роз-гляду справи.

4.         У разі, коли вилучити докази немає можливості, державний уповнова-жений, голова територіального відділення Антимонопольного комітету Укра-їни чи уповноважені ними працівники Антимонопольного комітету України, його територіального відділення накладають арешт на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі.

Вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації проводиться у робочий час незалежно від їх місцезнаДодатки

ходження, в тому числі в службових приміщеннях та транспортних засобах, що належать суб’єкту господарювання, на робочих місцях працівників на під-ставі розпорядження державного уповноваженого чи голови територіально-го відділення Антимонопольного комітету України; у місцях проживання та інших володіннях осіб — на підставі рішення суду.

Про вилучення чи накладення арешту на майно, предмети, документи, інші носії інформації складається протокол, в якому зазначаються дата його складання, прізвище та посада особи, яка провела вилучення, наклала арешт, перелік вилучених чи тих, на які накладено арешт, предметів, документів, інших носіїв інформації чи майна. Протокол підписується двома уповнова-женими працівниками Антимонопольного комітету України, його територі-альних відділень, які провели вилучення, наклали арешт. Протокол також підписують особи, які були присутніми при вилученні, накладенні арешту.

У разі відмови осіб від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Особа має право подати пояснення і зауваження стосовно змісту про-токолу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

Копія протоколу про вилучення, накладення арешту надається суб’єкту господарювання, документи, предмети, інші носії інформації у якого були ви-лучені, арештовані, або вручається представнику суб’єкта господарювання.

6.         Повернення вилучених предметів, документів, інших носіїв інформа-

ції оформляється протоколом у порядку, встановленому для вилучення.

Про повернення чи зняття арешту з майна, предметів, документів, інших носіїв інформації державний уповноважений Антимонопольного комітету України, голова територіального відділення Антимонопольного комітету України приймає розпорядження.

7.         Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення за-

безпечують зберігання письмових та речових доказів.

За утаювання, розтрату чи втрату предметів, документів, інших носіїв ін-формації особи, яким вони передані на зберігання, несуть відповідальність, передбачену законом.

Стаття 45. Сприяння проведенню розгляду справи про порушення за-конодавства про захист економічної конкуренції

Для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законо-давства про захист економічної конкуренції, зокрема виконання дій, передба-чених статтею 44 цього Закону, органи внутрішніх справ, митні органи та інші правоохоронні органи зобов’язані надавати у межах наданих їм прав допомо-гу Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням.

Стаття 46. Рекомендації органів Антимонопольного комітету України

1. Органи Антимонопольного комітету України мають право надавати рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктам госпо-дарювання, об’єднанням стосовно припинення дій, які містять ознаки пору-шення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, — щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень. Рекомендації надаються у формі листа.

2.         Рекомендації органів Антимонопольного комітету України підляга-ють обов’язковому розгляду органами чи особами, яким вони надані. Про результати їх розгляду Антимонопольному комітету України, його територі-альному відділенню повідомляється у десятиденний строк з дня отримання рекомендацій, якщо органами Антимонопольного комітету України не про-довжено цей строк.

3.         За умови виконання положень рекомендацій у разі, якщо порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції, не завдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповідних захо-дів для усунення наслідків порушення, провадження у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не розпочинається, а роз-почате провадження закривається.

Стаття 47. Попереднє рішення у справі

1.         У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету Украї-

ни за поданою суб’єктом господарювання заявою про вжиття заходів для від-

вернення негативних та непоправних наслідків для суб’єктів господарюван-

ня внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції

можуть прийняти попереднє рішення про:

заборону особі (відповідачу), в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів;

обов’язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.

2.         Попереднє рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 60 цього Закону, у п’ятнадцятиденний строк з дня його одержання. Цей строк не може бути поновлено.

3.         У разі закриття розгляду справи у зв’язку з недоведенням вчинення порушення відповідач може звернутися до суду про відшкодування йому суб’єктом господарювання, який подав заяву відповідно до частини пер-шої цієї статті, збитків, завданих у зв’язку з прийняттям попереднього рі-шення.

4.         Попереднє рішення, якщо в ньому не зазначено коротший строк, втра-чає чинність з дня отримання відповідачем рішення, прийнятого за результа-тами розгляду справи.

Стаття 48. Рішення у справах про порушення законодавства про за-хист економічної конкуренції

Додатки

1.         За результатами розгляду справ про порушення законодавства про за-

хист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України

приймають рішення, в тому числі про:

визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

припинення порушення законодавства про захист економічної конку-ренції;

зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядування, орга-ну адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконку-рентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне (домі-нуюче) становище на ринку;

примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (до-мінуюче) становище на ринку;

накладення штрафу;

блокування цінних паперів;

усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної кон-куренції;

скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону;

оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Анти-монопольного комітету України чи його територіального відділення стосов-но рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою тери-торіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

закриття провадження у справі.

2.         Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішен-ня, не мають права його скасувати або змінити, крім випадків, передбачених статтею 58 цього Закону. Вони можуть виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз’яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось пи-тання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення.

3.         З метою захисту суспільних інтересів чи відвернення негативних або непоправних наслідків для суб’єктів господарювання органи Антимонополь-ного комітету України приймають рішення про визнання рішення, прийнято-го відповідно до частини першої цієї статті, частини першої статті 30 Закону

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

України «Про захист від недобросовісної конкуренції», таким, дія якого не зупиняється у зв’язку з:

порушенням судом провадження у справі про визнання його недійсним;

переглядом відповідного рішення (постанови) суду. (Абзац частини тре-тьої статті 48 в редакції Закону № 762-IV від 15.05.2003)

Рішення органу Антимонопольного комітету України, передбачене цією частиною, може бути прийняте за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи органів Антимонопольного комітету України. Таке рішен-ня може прийматись як перед поданням відповідної заяви до суду, так і після подання такої заяви, якщо судом не зупинено дію рішення органу Антимоно-польного комітету України, що оскаржується.

Стаття 49. Підстави закриття розгляду справи про порушення законо-давства про захист економічної конкуренції

Розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції підлягає закриттю без прийняття рішення по суті, якщо:

справа не підлягає розгляду в Антимонопольному комітеті України, його територіальному відділенні;

не встановлено відповідача або його місцезнаходження;

відповідача — юридичну особу ліквідовано;

вже розглянуто чи розглядається органами Антимонопольного комітету України справа з тих же підстав щодо того самого відповідача;

не доведено вчинення порушення;

є інші підстави, передбачені законом.

Розділ VIII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВ-СТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Стаття 50. Порушення законодавства про захист економічної конку-ренції

Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:

1)         антиконкурентні узгоджені дії;

2)         зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

3)         антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

4)         невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонополь-ного комітету України або їх виконання не в повному обсязі;

5)         здійснення учасниками узгоджених дій — суб’єктами господарювання дій, заборонених згідно з частиною п’ятою статті 10 цього Закону;

6)         делегування повноважень органів влади чи органів місцевого само-врядування у випадках, заборонених згідно із статтею 16 цього Закону;

7)         вчинення дій, заборонених згідно із статтею 17 цього Закону;

8)         обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону;

Додатки

9)         обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною першою стат-

ті 18 цього Закону;

10)       недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 22 цього Закону;

11)       порушення положень погоджених з органами Антимонопольного ко-мітету України установчих документів суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

12)       концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимо-нопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необ-хідна;

13)       неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

14)       подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимо-нопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

 

15)       подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;

16)       створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету Украї ни, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

17)       надання рекомендацій суб’єктами господарювання, об’єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністра-тивно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

18)       обмеження в господарській діяльності суб’єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

19)       невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов’язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узго-джені дії, концентрацію;

20)       обмежувальна діяльність об’єднань, заборонена згідно зі статтею 21 цього Закону.

Стаття 51. Види відповідальності

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

Стаття 52. Штрафи

1.         Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на

об’єднання, суб’єктів господарювання:

юридичних осіб;

фізичних осіб;

групу суб’єктів господарювання — юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб’єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

2.         За порушення, передбачені:

пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі

до десяти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реаліза-ції продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незакон-но одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;

пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону, накладаються штра-фи у розмірі до п’яти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;

пунктами 9, 13–16 та 18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що пере-дував року, в якому накладається штраф.

3.         Доход (виручка) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (то-варів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб’єктом господарювання відповідно до статті 1 цього Закону.

4.         У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб — суб’єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб’єктом господа-рювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб’єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб’єкт господарювання в особі юри-дичних та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних та/або фізич-них осіб — суб’єктів господарювання, одержання частини їх прибутку.

Додатки

5.         Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Анти-монопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом другим части-ни другої цієї статті, накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатко-вуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом третім частини другої цієї статті, — у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом четвертим части-ни другої цієї статті, — у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

6.         Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимо-нопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонополь-ного комітету України на їх засіданнях.

7.         У разі, якщо суб’єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб’єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

Стаття 53. Примусовий поділ

1.         Якщо суб’єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

2.         Примусовий поділ не застосовується у разі:

неможливості організаційного або територіального відокремлення під-приємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

наявності тісного технологічного зв’язку підприємств, структурних під-розділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб’єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

3.         Рішення органів Антимонопольного комітету України про приму-совий поділ суб’єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.

4.         Реорганізація суб’єкта господарювання, що підлягає примусовому по-ділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (доміну-ючого) становища цього суб’єкта господарювання на ринку.

Стаття 54. Адміністративна відповідальність посадових осіб та інших працівників суб’єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю

1. За правопорушення, передбачені пунктами 13–16 статті 50 цього Зако-ну, посадові особи та інші працівники суб’єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідаль-ність згідно з законом.

2. За правопорушення, передбачені пунктами 4, 13–16 статті 50 цього За-кону, посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, орга-нів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміні-стративну відповідальність згідно з законом.

Стаття 55. Відшкодування шкоди

1.         Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду із заявою про її відшкодування.

2.         Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього За-кону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Розділ IX. ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ, ПЕРЕВІРКА, ПЕРЕГЛЯД,

ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, РОЗПОРЯДЖЕНЬ, ОБЧИСЛЕННЯ

СТРОКІВ ТА ОБМІН ІНФОРМАЦІЄЮ

Стаття 56. Порядок виконання рішень та розпоряджень органів Анти-монопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимоно-польного комітету України

1. Рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим досту-пом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимоно-польного комітету України, головою територіального відділення Антимо-нопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження ор-ганів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відді-лень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розпис-ку чи доведення до відома в інший спосіб.

У разі, якщо вручити рішення немає можливості внаслідок:

відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (міс-цем прописки);

відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб’єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, -

рішення органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України «Голос України», газета Кабінету Міністрів України «Урядо-вий кур’єр», «Офіційний вісник України», друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем прописки, юридичної адреси відповідача).

Додатки

2.         Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету Укра-їни, голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання.

3.         Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольно-го комітету України, сплачує його у тридцятиденний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

4.         Якщо штраф накладено на суб’єкт господарювання відповідно до час-тини четвертої статті 52, сплата штрафу може здійснюватися як повністю, так і частково будь-якою юридичною чи фізичною особою, яка входить до складу суб’єкта господарювання і на яку накладено штраф. Сплата штрафу у повно-му обсязі однією юридичною чи фізичною особою або декількома особами звільняє інших осіб, за яких цей штраф було сплачено, від сплати штрафу.

5.         За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмі-рі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати роз-міру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Нарахування пені припиняється з дня прийняття судом рішення про стягнення відповідного штрафу.

Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду судом: (Аб-зац третій частини п’ятої статті 56 в редакції Закону № 762-IV від 15.05.2003)

справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного ко-мітету України про накладення штрафу;

відповідного рішення (постанови) суду. (Абзац п’ятий частини п’ятої статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом № 762-IV від 15.05.2003)

(Абзац шостий частини п’ятої статті 56 виключено на підставі Закону № 762-IV від 15.05.2003)

6.         За заявою особи, на яку накладено штраф, органи Антимонопольного комітету України своїм рішенням мають право відстрочити або розстрочити сплату накладеного ним штрафу.

7.         У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені орга-ни Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

(Дію частини восьмої статті 56 зупинено на 2004 рік згідно із Законом № 1344-IV від 27.11.2003) (Дію пункту 8 статті 56 зупинено на 2003 рік згід-но із Законом № 380-IV від 26.12.2002) 8. Суми стягнутих штрафів та пені за-раховуються до спеціального фонду Державного бюджету України як власні надходження Антимонопольного комітету України і використовуються на потреби Антимонопольного комітету України, якщо інше прямо не передба-чено законом.

9. Рішення відповідних органів та посадових осіб Антимонопольного комі-тету України про накладення адміністративних стягнень на посадових осіб та інших працівників суб’єктів господарювання, органів влади, органів місцевого

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контр-олю виконуються в порядку, встановленому законом.

Стаття 57. Перевірка рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії

1.         Рішення, прийняті адміністративною колегією територіального від-ділення Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, адміністративною колегією Антимо-нопольного комітету України у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії, можуть бути перевірені за заявою осіб, які брали участь у справі, або за власною іні-ціативою у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України.

2.         Заява про перевірку рішення може бути подана до Антимонопольного комітету України у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

3.         Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимо-нопольного комітету України перевіряються адміністративною колегією Ан-тимонопольного комітету України чи Антимонопольним комітетом України, рішення державного уповноваженого Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України — Антимоно-польним комітетом України.

4.         Органи Антимонопольного комітету України, які здійснюють перевір-ку рішення, можуть зупинити виконання рішення до закінчення його пере-вірки, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі.

5.         За результатами перевірки рішення органи Антимонопольного коміте-ту України мають право:

залишити рішення без змін;

змінити рішення;

скасувати рішення частково і направити справу на новий розгляд у цій частині;

скасувати рішення і прийняти нове рішення або передати справу на но-вий розгляд чи припинити провадження у справі.

Стаття 58. Перегляд рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію

1. Органи Антимонопольного комітету України з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію, у разі:

якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Анти-монопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необгрунтованого рішення;

Додатки

якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної інформації, що призвело до прийняття незаконного або необгрунтованого рішення;

невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов’я-зань, якими було обумовлене рішення органів Антимонопольного комітету України щодо узгоджених дій, концентрації відповідно до частини другої статті 31 цього Закону;

якщо обставини, на підставі яких було прийняте рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання, вже не іс-нують;

наявності інших підстав, передбачених законами України.

Органи Антимонопольного комітету України, які прийняли рішення, можуть зупинити виконання рішення до закінчення його перегляду, про що письмово повідомляються особи, які беруть участь у справі.

2.         Перегляд рішень у справах про порушення законодавства про захист

економічної конкуренції, у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію

допускається у випадках, передбачених:

абзацами другим та третім частини першої цієї статті, — протягом п’яти років з дня прийняття відповідного рішення;

абзацами четвертим та п’ятим частини першої цієї статті, — протягом пе-ріоду дії рішення;

абзацом шостим частини першої цієї статті, — протягом трьох років з дня прийняття рішення, якщо інше не встановлено законом.

3.         За результатами перегляду органи Антимонопольного комітету Укра-

їни можуть:

залишити рішення без змін;

змінити рішення;

скасувати рішення;

прийняти нове рішення, передбачене статтями 31 та 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

4.         У разі якщо за результатами перегляду рішень Антимонопольний комі-

тет України приймає рішення про заборону концентрації, державна реєстра-

ція суб’єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, скасову-

ється у судовому порядку за позовом Антимонопольного комітету України.

Стаття 59. Підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рі-шень органів Антимонопольного комітету України

1. Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень ор-ганів Антимонопольного комітету України є:

неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи;

недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано вста-новленими;

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального чи про-цесуального права.

2. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Стаття 60. Оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України

1.         Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення ор-ганів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути від-новлено.

2.         Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної ко-легії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. (Час-тина друга статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом № 762-IV від 15.05.2003)

3.         Прийняття судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішен-ня органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

4.         Порушення судом провадження у справі про визнання недійсним рі-шення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого:

згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» ;

за результатами перевірки відповідно до частини п’ятої статті 57 цього Закону;

за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону,

а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рі-шення (постанови) суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи судом не визначено інше. (Абзац п’ятий частини четвертої статті 60 в редакції Закону № 762-IV від 15.05.2003)

5.         Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності

достатніх підстав, суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольно-

го комітету України.

Додатки

Стаття 61. Повідомлення про судові справи

1.         Суд за запитом Антимонопольного комітету України повідомляє Ан-

тимонопольний комітет України про судові справи, що вирішуються на під-

ставі законодавства про захист економічної конкуренції.

2.         Державний уповноважений Антимонопольного комітету України,

голова територіального відділення Антимонопольного комітету України чи

уповноважені ними працівники Антимонопольного комітету України, його

територіальних відділень мають право знайомитися з матеріалами цих справ

та отримувати копії документів. Антимонопольний комітет України та його

територіальні відділення мають право вступити у справу як треті особи, які

не заявляють самостійних вимог на предмет спору, якщо рішення може впли-

нути на їх права та обов’язки при здійсненні державного контролю щодо за-

хисту економічної конкуренції.

Стаття 62. Визначення та обчислення строків у законодавстві про за-хист економічної конкуренції

1.         Строки, в межах яких вчиняються відповідні дії, зокрема при розгляді заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господа-рювання, при розгляді справ про порушення законодавства про захист еконо-мічної конкуренції тощо, встановлюються законодавством про захист еконо-мічної конкуренції, а також органами Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України. Зазначені строки визначаються календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу.

2.         Перебіг строку, який обчислюється роками, місяцями або днями, по-чинається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.

Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, який обчислюється місяця-ми, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчу-ється в останній день цього місяця.

У разі, коли останній день припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Останній день строку триває до 24 години, але, коли в цей строк необхід-но було вчинити дію в Антимонопольному комітеті України чи його терито-ріальному відділенні, строк закінчується в момент закінчення робочого дня.

3.         Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення необхідні

документи здано на пошту.

Стаття 63. Обмін інформацією

1. Суб’єкти господарювання, пов’язані відносинами контролю відповід-но до статті 1 цього Закону, зобов’язані забезпечувати обмін інформацією

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств

між собою, в тому числі стосовно випадків, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону, та вживати інших заходів у такий спосіб та у такому обсязі, які б забезпечували запобігання вчиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

2. Невиконання суб’єктами господарювання вимог частини першої цієї статті не звільняє інших суб’єктів господарювання, яким повинна бути нада-на інформація чи які повинні були вжити інших заходів, від відповідальності.

Розділ X. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1.         Цей Закон набирає чинності через рік після його опублікування, крім пунктів 2 і 3 цього розділу, які набирають чинності з дня опублікування.

2.         До набрання чинності цим Законом суб’єкти господарювання повинні звернутися до органів Антимонопольного комітету України із заявою про на-дання дозволу на узгоджені дії, якщо ці дії матимуть місце на день набрання чинності цим Законом і можуть бути дозволені відповідно до статті 10 цього Закону.

3.         Узгоджені дії, стосовно яких було подано заяву згідно з пунктом 2 цьо-го розділу, вважаються дозволеними, якщо протягом одного року з дня на-брання чинності цим Законом органами Антимонопольного комітету Украї-ни не прийнято рішення про заборону цих узгоджених дій.

4.         Стаття 44 цього Закону в частині проникнення до житла чи до іншо-го володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку набирає чинності з дня набрання чинності законом, що передбачить порядок прийняття судом рішення стосовно проникнення до житла чи до іншого володіння особи, про-ведення в них огляду чи обшуку.

5.         Доручити Кабінету Міністрів України у тримісячний строк після вве-дення в дію Закону України «Про захист економічної конкуренції»:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими централь-ними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;

розробити нормативно-правові акти, передбачені цим Законом.

6.         Визнати такими, що втратили чинність:

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобро-совісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 21, ст. 296; 1993 р., № 27, ст. 291; 1995 р., № 28, ст. 202; 1998 р., № 34, ст. 229);

пункт 12 Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких за-конодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності» (Відо-мості Верховної Ради України, 1995 р., № 13, ст. 85);

Додатки

пункт 3 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України, що передбачають безспірне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності у банках» (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 10, ст. 36).

Президент України   Л. КУЧМА

м. Київ, 11 січня 2001 року № 2210-III

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств