Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
15.1. Загальна інформація : Управління зовнішньоекономічною діяльністю : Бібліотека для студентів

15.1. Загальна інформація


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 

магниевый скраб beletage

В історії людства практично завжди відбувався рух робочої сили. Багатство держав стародавнього світу (Єгипту, Вавилону, Персії, Греції, Риму) було створено працею рабів. Як правило, їх захоплювали під час війн. Стародавня міграція робочої сили була примусовою.

У епоху Середньовіччя найбільш розповсюдженою формою добровільної міграції була військова. Основними експортера-ми солдатів були окремі германські князівства і кантони Центральної Швейцарії. Ще й нині Ватикан охороняють швей-царські наймані гвардійці. Основними імпортерами найманих солдат були Франція, Швеція, Польща, — чільні на той час держави Європи.

Потужний потік міжнародних мігрантів спричинили великі географічні відкриття. 3 кінця XV століття після відкриття Х.Колумбом Америки, морського шляху з Європи до Індії, ост-ровів Тихого океану на нові землі почався рух переселенців.

Період масової міграції робочої сили з кінця XV ст. до 60-х pp. XIX ст. вважається періодом «початкової» (старої) міграції. Двома основними потоками були — з Європи до Америки та з Африки до Америки.

Перший був пер’важно добровільним, а другий — виключно примусовим. В память про незлічені мільйони вивезених чор-ношкірих невільників планується на західному узбережжі Афри-ки встановити монумент, вищий ніж монумент А.Лінкольну у Вашингтоні.

Період «нової» міграції тривав з 60-х pp. XIX ст. до Другої світової війни. Подіями, що спричинили це, були: громадянська

війна в США (1861—1865), об’єднання Німеччини (1866—1871), об’єднання Італії (1860—1870), створення Австро-Угорщини.

Більшість тодішніх переселенців складали селяни або пред-ставники некорінної національності.

3 початку XX ст. у міжнародній міграції трудових ресурсів з’явилась нова тенденція — виник потік мігрантів з колоній до метрополій та з колоній до інших колоній. Так, зокрема, індуси опинилися в Африці, Латинській Америці, Океанії. На початку XX ст. основну масу мігрантів становила некваліфікована робо-ча сила.

Наступний етап міжнародної міграції охопив період між дво-ма світовими війнами. Особливість цього етапу — скорочення масштабів міжнародної міграції.

Початок сучасного етапу міжнародної міграції трудових ресур-сів науковці пов’язується із закінченням Другої світової війни.

Його особливості:

—        США — головний світовий імпортер трудових ресурсів;

—        європейські країни — основні експортери робочої сили впродовж 40-х та 50-х років;

—        Латинська Америка — головний експортер працівників з кінця 50-х років;

—        Західна Європа — великий імпортер іноземних працівників з кінця 60-х років;

—        виникнення нових центрів імміграції (країни Перської за-токи, Швденно-Східної Азії);

—        підвищення частки високопрофесійних працівників;

—        диверсифікація напрямів міграції.

Міжнародна міграція робочої сили нині охоплює абсолютну

більшість країн світу. Міграція стала глобальною.

Найпотужнішим споживачем іноземної робочої сили стали в другій половині XX ст. країни Західної та Північної Європи. За-хідна Європа перетворилася з району еміграції на найбільший центр притягування іноземної робочої сили. Вона конкурує із США у сфері використання дешевих людських ресурсів слабо-розвинутих країн світу.

Постійна, або безповоротна, міграція була абсолютно перева-жною формою аж до Першої світової війни. Значні маси євро-пейців назавжди покидали свої країни й переселялися на постійне проживання у США, Канаду, Австралію. Мігранти поступово ін-тегрувалися в структуру населення цих країн, стаючи його по-стійною частиною. Переселення у зворотному напрямку було мі-зерним.

Теперішня міграція набула тимчасового характеру: мігранти здебільшого мають намір після закінчення певного терміну повер-нутися на свою батьківщину. Таким чином, вирізняльною рисою сучасної міжнародної трудової міграції є її ротаційний характер.

Ротація буває прискореною та уповільненою. Нині більшість країн утягуються в процес одночасної еміграції й імміграції насе-лення.

Понад 1 млн чол. щорічно мігрує в пошуках роботи з однієї європейської країни до іншої. Неодмінною ознакою спільного ринку є вільний рух робочої сили.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропо-зиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. В умовах глобалізації вироб-ництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокре-мленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру.

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два най-значніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати. Це за-галом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а та-кож країн із середнім рівнем розвитку. Слід згадати шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих орга-нах ООН та ін.).

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рів-нем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізни-ти специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються до індустріальних країн, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «еко-логічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (на-приклад, посухи і повені) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах, нерідко — нелегально.

Економічна функція нелегального ринку праці зводиться пе-реважно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах. Держава, як пра-вило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.

На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, кла-сифікуючи робочу силу за віковими й професійними особливос-тями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового ринку праці, особливо в країнах, що розвиваються. Вперше в історії України у пошуках роботи в міжнародну трудову міграцію включилися жі-нки, які на певний час залишають вдома своїх дітей.

Зросло використання праці висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а та-кож фахівців у галузі інформатики, менеджерів тощо. Завдяки роз-винутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної робочої сили бере участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування. Нікого не здивуєш тим, що в Індії знаходиться бухгалтерія німецької транснаціональ-ної компанії, підприємства якої знаходяться у Чехії.

Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено полюють за інтелектуальними ресурсами.

Інтернаціоналізація ринку праці відбувається паралельно з глобалізацією виробництва та розвитком світового ринку товарів і капіталів. Ринок праці перетворився на важливу складову час-тину світового ринку.

Рух робочої сили між країнами і спричинені ним потоки пере-казаної заробітної плати вносять істотні корективи у формування економічної ситуації в багатьох країнах. Безпосередніми збудни-ками циклічних коливань нерідко стають перекази заробітної плати з однієї країни в іншу. Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови життя працюючих у країнах — експортерах та імпортерах робочої сили.

Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси людей з економічно відсталих країн вступили в практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які мають можливість перенести своє виробництво до інших країн.

На сьогодні сформувалися й активно функціонують кілька ре-гіональних ринків праці (Швденно- та Швнічноамериканський, Європейський, Близькосхідний, Африканський). Вони є аренами масових міграційних потоків, усталеного міждержавного обміну трудовими ресурсами.

Міжнародну міграції, зокрема, викликають:

•          різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн;

•          нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства;

•          наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати;

•          діяльність ТНК і пов'язана з нею міжнародна мобільність капіталу;

•          масове хронічне безробіття в слаборозвинутих країнах;

•          політична та економічна кризи;

•          поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції;

•          зростання попиту на інтелектуальну робочу силу;

•          стрімкий розвиток сучасних засобів зв'язку, комунікацій та транспорту;

•          інформаційний фактор;

•          воєнні та релігійні конфлікти;

•          національні, сімейні та етнічні мотиви.

Отже, міжнародна трудова міграція — це рух відносно над-лишкового населення з певних країн до інших. У міжнародну трудову міграцію втягуються не лише безробітні, а й частина працюючого населення. В цьому випадку рушійним мотивом мі-грації виступає пошук вигідніших умов праці. Робоча сила пере-міщується з країн з низьким рівнем життя і заробітної плати в країни з вищим рівнем.

В міграції між економічно розвиненими країнами велику роль відіграють чинники гуманітарного, соціально-культурного, еко-логічного, психологічного, правового, сімейного порядків. Мож-ливість трудової міграції розширюється з огляду на формування єдиного світового економічного простору, у тому числі інформа-ційного та транспортного.

Показники міжнародного переміщення трудових ресурсів фік-суються в платіжному балансі. У статистиці платіжного балансу показники, пов’язані з міграцією робочої сили виступають части-ною балансу поточних операцій (трудовий дохід, переміщення мігрантів, перекази працівників).

Міжнародна міграція трудових ресурсів, безумовно, впливає на економічний розвиток як країн-експортерів, так і країн-імпор-терів робочої сили.

Економісти-неокласики дотримуються думки, що еміграція спричиняє зростання добробуту країни, яка приймає іммігрантів, а економічний розвиток держави, з якої відбувається еміграція, залишається на тому ж рівні, у всякому разі, не погіршується.

Неокейнсіанці ж вказують на можливість погіршення еконо-мічного стану країни, що експортує робочу силу, особливо, якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У зв’язку з цим ши-роко обговорювалась ідея запровадження податку на «відтік міз-ків», надходження від якого передбачалось передавати в розпо-рядження ООН і використовувати на потреби розвитку.

Улітературі можна знайти довгі переліки переваг і недоліків міжнародної міграції робочої сили як з точки зору її експортерів, так і імпортерів.

Державне регулювання міжнародної міграції трудових ресур-сів здійснюється на національному і міжнародному рівнях.

Основними цілями державного регулювання міграційних про-цесів є:

1)         визначення порядку виї’ду вітчизняних працівників за кордон;

2)         визначення порядку вїзду іноземних працівників на тери-торію країни;

3)         визначення положення іммігрантів у країні.

Нині ще не має єдиного добре відпрацьованого й загальнови-знаного міжнародно-правового механізму регулювання міжна-родної трудової міграції, незважаючи на значний період роботи Міжнародної організації праці у сфері міжнародного трудового права.

Міжнародні міграційні процеси регулюються державами, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регу-люванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в’їзду та виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішньодержавного розподілу робочої си-ли, регулювання обсягу та структури міграційних потоків вико-нують міністерства праці, внутрішніх та закордонних справ, а та-кож спеціально створені державні та міждержавні органи. Країни, які обмінюються робочою силою, визнають пріоритет норм міжнародного права над національним законодавством.

15 січня 2007 р. у Росії набрали чинності нові закони — «Про міграційний облік» і «Про правове становище іноземних грома-дян в Російській Федерації». Вони стосуються системи обліку громадян країн СНД, з якими Росія підтримує безвізовий режим. Значно спрощено порядок реєстрації іноземців з країн СНД і влаштування їх на роботу. Прибулим надано право безпосеред-ньо не спілкуватися з посадовцями Федеральної імміграційної служби, а надіслати їм відповідні дані поштою. Для тимчасового проживання спочатку достатньо написати лише заяву, а необхід-ні документи слід подати впродовж місяця. Скасовано щорічну перереєстрацію іноземців, які тимчасово проживають в Росії. До-звіл на працевлаштування терміном до одного року видається впродовж 10 днів. За потреби термін дії цього дозволу у подаль-шому продовжується. На залучення до роботи працівників з СНД роботодавці не зобов’язані брати дозволи. Трудові договори з іноземцями мають містити соціальні гарантії.

Іноземна робоча сила часто вербується за допомогою створе-них за кордоном державних вербувальних комісій. Вони викону-ють ретельний відбір кандидатів для праці на підприємствах сво-єї країни з урахуванням їх віку, здоров'я, кваліфікації. Такі вербувальні пункти засновані, зокрема, німецьким урядом в Іта-лії, Греції, Іспанії, Туреччині, Португалії. Аналогічні вербувальні агентства за кордоном має й Франція, а також деякі інші країни.

Важливим елементом імміграційної політики західних держав є встановлення юридичного статусу мігрантів, що визначає їхні соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, об-межує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування мігранта в країні зайнятості.

Різноманітні аспекти трудової міграції та статусу іноземних працівників регулюються двосторонніми та багатосторонніми угодами, відповідними національними законодавчими актами та урядовими постановами.

Засоби й методи реалізації міграційної політики західних країн змінюються залежно від конкретної ситуації на ринку праці.

В умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення іммігра-ції, в тому числі й нелегальної. Коли ж інтереси вітчизняного рин-ку праці почали вимагати зниження рівня імміграції, держави по-ставили перешкоди новому припливові іноземної робочої сили.

У 1980 р. Міжнародна організація праці розпочала здійснення Європейського регіонального проекту щодо мігрантів другого покоління. Цей проект має на меті сприяння інтеграції молодих мігрантів у життя тих країн, де працюють їхні батьки, a у випадку добровільного повернення — в життя країни походження. В ме-жах цього проекту здійснюється експериментальний проект за-безпечення професійної підготовки молодих мігрантів, що мають відповідну кваліфікацію.

Активно обговорюється перспектива припинення використан-ня праці іммігрантів із країн «третього світу». На запровадженні найсуворіших обмежень наполягають передусім уряди Франції, ФРН та Великої Британії, в яких переселенці із слаборозвинутих регіонів становлять абсолютну більшість серед іммігрантів. У ба-гатьох європейських країнах діють вороже налаштовані до імміг-рантів потужні політичні сили.

Працівники-іноземці, як правило, відчувають у країні-ім-портері різні форми дискримінації щодо найму на роботу, тривалості та режиму робочого часу, оплати праці; одержання пенсій і різних виплат, отримання освіти та підвищення кваліфікації, ме-дичного страхування та медичного обслуговування.

Зауважимо, що конвенції МОП регулюють лише правлашту-вання легальних мігрантів. Нелегальні мігранти — практично без-захисні та відчувають на собі вплив різних форм дискримінації.

Контроль за рівнем в'їзду іноземців сприяє дозуванню їхнього припливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджається спалах соціального напруження. Час від часу воно загострюється. Порушення громадського порядку на міжетнічному і міжрелігійному ґрунті набуває велетенських розмірів.

Принцип вільного переміщення осіб забезпечив практично повну рівноправність трудящих з країн ЄС у межах інтеграційно-го об'єднання.

Європейський союз планує активно залучати на роботу гро-мадян із країн, що не є членами ЄС. 3 цією метою запроваджу-ється «голуба карта». Вона — аналог американської «зеленої кар-ти» для іммігрантів.

Власник «голубої карти» матиме право на пошук роботи в дер-жавах ЄС. У випадку працевлаштування дозволятиметься привез-ти сім'ю. Євросоюз очікував притоку. Працівників зі Східної Єв-ропи. Індії і Африки. Потреба у іноземних працівниках виникла з огляду на зниження темпів народжуваності у Євросоюзі.

Закони й підзаконні акти держав — споживачів іноземної праці не надають рівних прав іммігрантам в економічній, полі-тичній й соціальній сферах, як цього вимагає Загальна декларація прав людини і Конвенції МОП у справах мігрантів.

Хоча імміграційне законодавство окремих країн не уніфікова-но, у ньому можна виявити деякі загальні риси.

Найважливішою формою регулювання міграції з боку держа-ви є запровадження кількісних квот на в’їзд іммігрантів у країну. Подібні квоти встановлюють кількість іммігрантів для країни в цілому, окремих галузей та регіонів і навіть значних фірм.

Для багатьох розвинутих країн кількісні квоти дозволяють по-слабити тиск некваліфікованої робочої сили з країн, що розвива-ються, на місцеву робочу силу.

У рамках затвердженої квоти країни, що приймають, діють вибірково, ретельно вишукуючи іммігрантів для допуску в краї-ну. Пріоритет віддається мігрантам, що володіють значним інте-лектуальним і фінансовим капіталом.

Відомі артисти і художники, вчені, фахівці, бізнесмени, пред-ставники рідкісних професій, спортсмени, робітники нових і перспективних галузей, як правило, не мають проблем з одержанням виду на проживання в країнах, що приймають. Вчені й інженери зі Східної і Швденної Азії стали в США головною робочою си-лою в високотехнологічних галузях промисловості. «Відплив мі-зків» відіграв і відіграє важливу роль в економічному розвитку США й одночасно створює проблеми для країн, що розвиваються.

Що ж стосується некваліфікованих робітників, то в багатьох розвинутих країнах їх за мінімальну оплату наймають для вико-нання важких, непрестижних, шкідливих видів робіт, від яких відмовляються робітники корінної національності. Наприклад, конвеєрне виробництво, будівництво, робота гірників, двірників.

Багато країн відмовляють у в'їзній візі хворим на СНІД, осо-бам із психічними захворюваннями, наркоманам і т. д. Ускладне-на або заборонена імміграція для людей, що мають кримінальне минуле, членам екстремістських політичних або релігійних орга-нізацій і т. д.

Квотування імміграції, як правило, поєднується із суворим контролем за термінами перебування мігрантів у країні, що при-ймає.

У країнах Західної Європи поширення одержує наймання іно-земної робочої сили на певний строк із наступним поверненням мігрантів на батьківщину, що забезпечує безупинну ротацію ро-бочих кадрів. Така форма організації міжнародної міграції робо-чої сили дозволяє спрямовувати робітників туди, де в них є по-треба. При цьому мінімізуються витрати на заробітну плату, розвиток соціально-побутової інфраструктури тощо.

В країнах ОПЕК практикується ввіз іноземних робітників за контрактом для виконання визначеного обсягу робіт і установле-но жорсткий контроль за їхнім вивозом на батьківщину після за-вершення робіт. Іноземні фахівці і робітники мешкають в особ-ливих поселеннях, що забезпечує мінімум їх контактів із міс-цевим населенням.

Країни, що приймають, у ряді випадків здійснюють спеціальні програми зі стимулювання рееміграції. Вони передбачають на-дання економічної допомоги країнам масової еміграції, фахове підготування іммігрантів, виплату їм спеціальної допомоги.

Стимулюючи рееміграцію, уряд такої країни йде назустріч вимогам профспілок, заспокоює суспільну думку. У рееміграції зацікавлена й країна еміграції. Повертаючись на історичну бать-ківщину, мігранти збільшують її людський капітал. 3 професією, знаннями і досвідом, набутими за кордоном, вони мають більше шансів добре улаштуватися на батьківщині.

Крім людського капіталу країна в результаті рееміграції одер-жує значні фінансові ресурси. Реемігранти, повертаючись на ба-тьківщину, привозять із собою заощадження.

Глобальна міграція втягує у себе і Україну. Відбуваються ін-тенсивні міграційні процеси як в середині України так і за її ме-жами. Основою правого статусу мігрантів є конституційна гаран-тія свободи пересування, вільного вибору місця проживання, a також права вільно залишати територію України кожному, хто на законних підставах перебуває на її території. Це передбачено ст. 33 Конституції України.

Наслідки міграції не забарилися. Знижується питома вага міс-цевого населення в загальній чисельності населення, що є реаль-ною загрозою національній безпеці України. В Україні помирає більше людей, ніж народжується в ній. Питання міграції в Украї-ні переросли в міжнародну проблему, пов’язану з специфічними і тяжкими соціально-економічними умовами.

Перехід до ринкової економіки зумовив посилення трудової мобільності на українському ринку праці. Розвиток нових форм власності і підприємницької діяльності, зміни у законодавстві полегшили зміну місць праці та проживання людей. Завдяки цьому поступово складаються і розвиваються традиційні для ри-нкової економіки форми трудової мобільності: територіальна, га-лузева, професійно-кваліфікаційна, внутрішня та міжфірмова.

Обсяги зовнішньої трудової міграції, очевидно, достеменно не знає ніхто, бо різні автори і джерела зазначають суперечливі цифри.

Донині в Україні науково обґрунтовану міграційну політику ще не сформовано.

Основними завданнями нашої держави щодо регулювання трудової міграції є:

—        організація правового і соціального захисту своїх громадян за кордоном; насамперед шляхом укладання з країнами, куди традиційно мігрують українці, взаємовигідних договорів про об-мін робочою силою;

—        належне інформування наших громадян, у тому числі через засоби масової інформації. про реальні труднощі, які можуть очі-кувати їх за кордоном: налагодження інформаційної системи державного контролю за міграційними процесами;

—        проведення цілеспрямованих послідовних економічних ре-форм у країні, наслідком яких стане гідний рівень матеріального забезпечення населення на своїй Батьківщині, що призведе до зменшення трудової міграції за кордон.

Переважну частину українських емігрантів у далекому зару-біжжі поглинають три країни — Німеччина, Ізраїль і США. Сюди їдуть люди переважно в ранньому працездатному віці, що одер-жали на батьківщині необхідну освіту і кваліфікацію. Більш ніж п’яту частину всіх емігрантів складають науковці, лікарі і викла-дачі. «Відплив мізків», який збагачує людський капітал розвину-тих країн, негативно відбивається на економічному становищі України, загострює в ній і без того складну демографічну ситуацію.

Поряд з еміграцією Україна в останні роки зіткнулася з про-блемою іммігрантів із країн колишнього СРСР, а також далекого зарубіжжя. Мова йде про найчастіше безконтрольний в’їзд на те-риторію України громадян з Китаю, Африки, арабських країн й інших регіонів світу.

2006 року понад 2 тисячі іноземних громадян подали заяви на одержання статусу біженця в Україні. 55 заявників його одержа-ли. Впродовж останніх 10 років статус біженця в Україні надано 2275 особам. Найбільше біженців було з Афганістану (1189), Ві-рменії (208), Азербайджану (180), Росії (120). Найактивніше претендують на одержання статусу біженця вихідці з Індії, Паки-стану та Бангладеш.

Слід мати на увазі і те, що поміж українських працівників за кордоном трапляються і смертні випадки. Преса, наприклад, на початку березня 2007 року повідомляла, що у Черкасах ховали 31-річного робітника, який загинув у Португалії. Впав з даху бу-динку. Родичі впродовж 5 місяців збирали 1770 євро, щоб спла-тити витрати на транспортування тіла на Україну.

Першочерговими завданнями в Україні є скорочення масшта-бів еміграції, перетворення безповоротної еміграції в поворотну, забезпечення гідних умов прийому іммігрантів і політичних бі-женців, усунення причин, що штовхають людей до нелегальної міграції.

Вирішення цих завдань крім економічних передумов, вимагає створення відповідної нормативно-правової бази. У цьому на-пряму ще має бути виконана значна робота, окрім того, що вже зроблено.

Наказом Міністерства праці України від 5 грудня 1993 р. № 27 було затверджено «Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволу на працевлаштуван-ня в Україні». До нього Міністерство праці згодом кілька разів вносило зміни.

Кабінет Міністрів України 1 листопада 1999 р. ухвалив поста-нову № 2028, якою було затверджено «Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштуван-ня в Україні». Цей «порядок» набрав чинності 1.01.2000 р. Пер-шопочатковий текст документу було опубліковано, зокрема в «Офіційному віснику України», 1999, № 44. Згодом до «Поряд-ку» вносилися зміни.

Рекомендуємо читачам з додатковою інформацією ознайоми-тися за розділом 14 «Трудові відносини» у навчальному посібни-ку 1.1. Дахна «Міжнародне приватне право». — К.: МАУП, 2001, 2004.