3.1. Сільськогосподарська політика країн ЄС


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 

Загрузка...

«Програма розвитку ЄС 2000» — це програма дій, представ-лена Комісією 15 липня 1997 p. у відповідь на запит Європейсь-кої Ради (засідання якої відбулося в Мадриді у грудні 1995 р.) подати загальний документ про розширення ЄС, а також про ре-формування спільної політики та щодо обговорення майбутньої фінансової структури Союзу після 31 грудня 1999 р. У Програмі 2000 розглядаються всі проблеми, що постали перед ЄС на поча-тку XXI століття. До неї додаються висновки Європейської Комі-сії (фактично — уряду Євросоюзу) щодо країн, які подали заяви про вступ у члени ЄС.

Програма 2000 складається з трьох частин:

•          у першій розглядаються питання внутрішнього механізму функціонування ЄС, зокрема реформа спільної сільськогосподар-ської політики та політики економічного єдності та соціальної згуртованості. У ній також містяться рекомендації щодо створен-ня найкращих умов для вирішення завдання розширення ЄС і пропонується у період 2000—2006 pp. запровадити нову фінансо-ву структуру;

•          У Другій частині викладено пропозиції щодо посилення стра-тегії щодо країн, які прагнуть вступити до ЄС. Вона включає два нові елементи: партнерство з країнами, які подали заяву про вступ до ЄС, розширення їхньої участі у програмах Співтоварис-тва та механізми застосування законодавчої бази Співтовариства;

•          третя частина містить дослідження впливу розширення ЄС на політику Євросоюзу у різних сферах.

Ці першочергові завдання знайшли своє відображення при-близно у двадцяти законодавчих пропозиціях, висунутих Європейською Комісією у 1998 р. На засіданні Європейської Ради в Берліні було досягнуто загальнополітичної домовленості щодо прийняття у 1999 р. пакету законодавчих актів і того ж року були ухвалені відповідні заходи щодо їх реалізації. Ці заходи на період 2000—2006 pp. охоплюють чотири тісно пов’язані між собою сфери:

•          реформування спільної сільськогосподарської політики,

•          реформування структурної політики,

•          інструменти підготовки до розширення ЄС,

•          фінансову структуру.

На постсоціалістичні країни, що стали членами ЄС, поширю-ється Спільна сільськогосподарська політика (ССП). Власне, країни Центральної та Східної Європи ще з кінця 90-х років ми-нулого століття почали запроваджувати щодо аграрного сектора політико-економічні інструменти, аналогічні тим, що застосо-вуються в ЄС. Ці країни є близькими сусідами і традиційними торговельними партнерами, отже для того, щоб швидко і ефек-тивно пристосуватися до цих змін, Україні необхідно врахову-вати особливості ССП.

Основні цілі Спільної сільськогосподарської політики форму-люються наступним чином:

1.         зростання продуктивності сільського господарства шляхом просування технічного прогресу і забезпечення раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва і оптимального використання факторів виробництва, зокрема, праці;

2.         забезпечення стандартів життя сільського населення, зок-рема, шляхом підвищення доходів зайнятих у сільськогосподар-ському виробництві;

3.         стабілізація ринків;

4.         забезпечення запасів продовольства;

5.         забезпечення продовольством споживачів за прийнятними цінами.

CСП базується на трьох принципах:

1.         Єдиний ринок, що має подвійне значення: застосування до сільськогосподарських продуктів правил вільного пересування товарів між країнами-учасницями і встановлення спільних цін і підтримки в євро.

2.         Преференції ЄС, що реалізуються: через захист спільного ринку від імпорту сільськогосподарської продукції з третіх країн за низькими цінами з метою гарантування доходів європейських фермерів; через захист від коливань світового ринку для підтри-мки стабільності.

3. Солідарні фінанси: витрати на впровадження ССП повинні здійснюватися всіма членами на загальних підставах незалежно від національних інтересів. У 1962 році було засновано єдиний сільськогосподарських фонд.

Основні механізми ССП нині такі:

1. Інтервещійні ціни. Метою встановлення інтервенційної ці-ни є підтримка цін і гарантування доходів фермерів. Вони засто-совуються для таких видів продуктів: зернових, рису, цукру, мас-ла, сухого молока і яловичини. За цими заздалегідь оголошеними цінами ЄС через різні національні державні інтервенційні агентс-тва, що здійснюють заходи щодо регулювання ринку, скуповує місцеві продукти у випадку, коли ринкові ціни падають нижче за рівень контрольних, що гарантує підтримку ринкових цін на пев-ному рівні. За цими цінами скуповується продукція у випадку перенасичення ринку того чи іншого продукту, а також збува-ються накопичені запаси у випадку, коли ринкові ціни переви-щують контрольні. Ці закупки спричиняють накопичення надли-шків сільськогосподарської продукції у великих масштабах, що потім йдуть на експорт за демпінговими цінами, на переробку,

^°2Амп1ртТмита. Вони необхідні для того, щоб не допускати заповнення європейських ринків дешевшою імпортною продук-цією. Донедавна використовувався змінний податок на імпорт, спрощений механізм дії якого полягав в тому, що спочатку ви-значалася внутрішня ціна кожного продукту, а потім вона опода-тковувалася до такого рівня, щоб імпорт не збивав внутрішні ці-ни. Згідно з «Угодою про сільське господарство» Уругвайського раунду переговорів ГАТТ, з 1995 р. ці змінні величини були за-мінені фіксованими імпортними митами, які поступово скорочу-ються. Між 1995 і 2000 р. вони були скорочені на 15 % порівню-ючи з базовим періодом 1986—1988 р. Для зернових Угода передбачала, що різниця між імпортною ціною на митниці і ін-тервенційною ціною не повинна перевищувати 55 % інтервен-ційної ціни. Цей пункт Угоди дуже важливий, тому що рівень за-хисту від імпорту став визначати межу маневрування внутрі-шньою ціновою політикою. Було введено також тарифні квоти на імпорт за зниженими тарифами певної кількості кожного виду сільгосппродукції — принаймні 3 % обсягів внутрішнього спо-

живання 1995 г> і 5 %         2000-го

3. Експортні фсидїї використовуються з метою компенсації товаровиробникам ЄС різниці у вартості їхньої продукції при експорті за нижчими цінами на світових ринках. Із зростанням

виробництва зростають обсяги продукції, що потребують субси-дій для продажу за демпінговими цінами на світових ринках. Згі-дно з угодами Уругвайського раунду експортні субсидії були скорочені на 36 % за вартістю і 21 % за обсягами протягом 1995—2000 pp., порівнюючи з базовим періодом 1986—1990 pp.

Проведена ЄС політика підтримки значною мірою стимулю-вала експорт сільськогосподарської продукції і за рядом товар-них позицій сприяла перетворенню ЄС із нетто-імпортера в нет-то-експортера.

Позитивними наслідками політики інтервенційних закупок ЄС є самодостатність у забезпеченні продовольством і збільшення експорту. Однак, це було досягнуто не шляхом вільної конкурен-ції, а завдяки суттєвим субсидіям, у кінцевому рахунку сплачува-них споживачами.

Еволюція Спільної сільськогосподарської політики ЄС. Основи ССП щодо цін і ринкової політики були сформульовані 1960 року. ЄС 1962 року схвалив пакет заходів аграрної політи-ки, що передбачав створення шістьох спільних організацій на ри-нках зернових, свинини, яєць, птиці, фруктів і овочів, вина, ство-рення гарантійного фонду і встановлення фінансових правил.

Відтоді ССП була суттєво реформована тричі: 1992 р. (так звана реформа Мак Шеррі), 1995 р. в ході Уругвайського раунду переговорів ГАТТ і 2000 р. (так звана Agenda 2000).

ССП впроваджується через такі політичні інструменти:

1.         ринкова політика, що була започаткована 1962 p. і впрова-джується через спільні організації ринку;

2.         політика щодо розвитку сільської місцевості, соціальна і струк-турна політики, започатковані 1972 р. з метою адаптації і модер-нізації сільськогосподарських структур і підтримки європейської моделі сільського господарства, основаної на розвитку багатофу-нкціонального сільського господарства; політика щодо розвитку сільської місцевості стала другим основним принципом ССП по-чинаючи з 1999 p.;

3.         гармонізація національного законодавства у питаннях, що не охоплені спільними організаціями ринку.

Перша серйозна реформа спільної сільськогосподарської полі-тики, так звана реформа Мак Шеррі, була започаткована з 1992 p. і передбачала передачу значної частини підтримки від споживачів до платників податків. Таким чином, політика ССП стала відходити від підтримки цін і управління ринком до під-тримки шляхом прямих виплат. Більше уваги почало приділятися захисту довкілля, становленню молодих фермерів. Реформа 1992 р.

складалася з двох частин. Перша частина стосувалася цін і сис-теми підтримки. Вона передбачала зниження гарантованих цін до рівня, наближеного до рівня світових цін, повної компенсації за втрати доходів шляхом надання прямих допоміжних виплат фер-мам; зусилля по регулюванню обсягів сільськогосподарської продукції шляхом заходів по виведенню земель з обігу і встанов-ленню меж на виплати надбавок за тварин. Реформа намагалася зменшити дисбаланси ринку, стимулювати попит через зниження цін. Реформа здійснювалася дуже успішно і привела до більшої збалансованості ринків, зменшення запасів продовольства.

На ринку зернових виведення земель з обігу сприяло контро-лю за обсягами виробництва, а цінова конкуренція дозволила збі-льшити обсяг продаж на внутрішньому ринку, в основному фу-ражного зерна. Ринкові ціни зросли більше, ніж передбачалося. Між 1992 і 1996 р. доходи фермерів зростали щорічно на 4,5 %.

Реформа «Agenda 2000» здійснювалась протягом семирічно-го періоду (2000—2006 pp.). Реформа мала поглибити і розшири-ти попередню реформу 1992 року шляхом більш широкої заміни цінової підтримки прямим виплатами допомоги і підтримки цих процесів відповідною політикою розвитку сільської місцевості. Реформа спрямована на підвищення рівня конкурентоспромож-ності європейського сільського господарства на внутрішньому і зовнішніх ринках. Безпека і якість продовольства є двома важли-вими аспектами конкурентоспроможності. Дві основні цілі ССП залишаються наступними: забезпечення належних стандартів життя сільських громад і стабільність доходів фермерів. Нова по-літика розвитку сільської місцевості доповнила заходи по розви-тку сільської місцевості шляхом введення компенсаційних ви-плат для гірських і менш сприятливих регіонів. Крім розвитку сільської місцевості, реформування охоплює сектор зернових, зе-рнобобових і олійних культур, свинини і яловичини, молока і мо-лочних продуктів, вина.

Зокрема, інтервенційні ціни на зернові планується знизити на 15 %, збільшити виплати прямої допомоги фермерами таким чи-ном, щоб компенсувати 50 % втрат від зниження інтервенційних цін. Темпи обов'язкового виведення земель з обігу встановлені на рівні 10 % на весь період реформи, причому, дрібні виробники (ті, що виробляють менше 92 тонн зерна) звільнені від обов'язко-вого виведення земель з обігу.

Базові ціни на свинину і яловичину поступово будуть знижені на 20 %, інтервенційні цін на молоко — на 15 %. Втрати доходу від зниження цін компенсуються фермерам.

Нова політика розвитку сільської місцевості, що впроваджу-ється в ході реформи, базується на двох принципах:

—        децентралізації відповідальності;

—        гнучкості.

Нею передбачено впровадження трьох форм підтримки сіль-ської місцевості:

1.         Сприяння розвитку сільського і лісового господарства (основ-ні заходи полягають у модернізації ферм, сприянні переробці і мар-кетингу; життєздатність ферм підкріплюється заходами допомоги молодим фермерам при заснуванні господарства і створенням умов для раннього виходу на пенсію). Вперше лісове господарство ви-знане суттєвим аспектом розвитку сільських територій і вживають-ся заходи його підтримки з огляду на значення для довкілля.

2.         Сприяння зростанню конкурентоспроможності сільської мі-сцевості. Основна мета полягає у підтримці рівня життя сільсь-ких громад, сприяння диверсифікації і створенню нових видів ді-яльності. Вживаються заходи для створення нових джерел дохо-дів і робочих місць.

3.         Збереження довкілля і унікального європейського сільського культурного спадку. Інтеграція аспектів збереження довкілля у ССП підсилена шляхом поширення компенсаційних виплат, традиційно вживаних для менш сприятливих регіонів, на регіони, де фермерст-во обмежується через обставини, пов’язані із збереженням довкілля.

Пропозиції реформи «Agenda 2000» розроблені з метою реалі-зації європейської моделі сільського господарства, характеристи-ками якої є:

—        конкурентоспроможний сільськогосподарський сектор, зда-тний конкурувати на світовому ринку без надмірного використан-ня субсидій, які все менше сприймаються на міжнародному рівні;

—        сільськогосподарський сектор, де методи виробництва є здоровими, екологічними і здатними виробляти якісну продукцію;

—        сильно диверсифікований сільськогосподарський сектор, що несе відповідальність не тільки за виробництва, але і за під-тримку різноманітності ландшафтів і активну сільську громаду, що створює і підтримує робочі місця;

—        проста, більш зрозуміла аграрна політика з чіткою розме-жувальною лінією між тим, що може вирішуватися на рівні ЄС, a що — державами-членами;

—        сільськогосподарська політика, яка доводить, що витрачені кошти виправдані послугами, які очікує суспільство від фермерів.

Європейська Комісія ухвалила низку кроків, які мають ефек-тивно просувати європейську сільськогосподарську продукцію на

зовнішніх ринках і активно інформувати потенційних спожива-чів. Єврокомісія схвалила 8 рекламних та інформаційних про-грам, поданих державами-членами ЄС. Завдяки цим програмам європейці планують вийти на сільськогосподарські ринки США, Канади, Росії, України, Австралії, Японії, Китаю, Індії, Бразилії, Норвегії та Швейцарії. Серед високоякісної продукції, яку про-понує міжнародним споживачам європейський аграрний сек-тор — вино, сир, фрукти, оливи. За попередніми підрахунками, Європейська Комісія виділяє на справу просування європейсько-го товаровиробника на зовнішні ринки половину від потрібних для реалізації запропонованих програм коштів — 8,2 мільйонів євро. «Шдвищення конкурентоспроможності якісних товарів з ЄС на зовнішніх ринках — непросте завдання. Інвестуючи у рек-ламу та інформаційні кампанії на підтримку наших сільськогос-подарських товарів за межами ЄС, ми показуємо свою готовність гідно виконати це завдання», — сказала Комісар з аграрних пи-тань та сільського розвитку Маріан Фішер Боель.

Головний елемент промоційних програм — підкреслення кон-курентних переваг європейської сільськогосподарської продукції, насамперед, якості, гігієни, безпечності, харчових цінностей, зруч-ності упаковки і маркування. Неабияке значення мають принципи екологічної чистоти та гуманного ставлення до тварин, покладені в основу вироблення таких товарів. Дедалі ширшого визнання набу-ває продукція органічного фермерства. У рамках програм органі-зовуються виставки та проводяться інформаційні кампанії, у яких акцент ставиться на системах гарантування походження і відпові-дності продукції та її традиційних особливих якостей. Зокрема, для реклами європейського вина активно використовується той факт, що воно повністю відповідає усім стандартам ЄС і виробле-не з винограду, який вирощують в традиційних виноробних регіо-нах. Програми також мають і аналітичну складову. Європейські виробники та продавці вивчають нові ринки і потенційний попит.

У світлі можливого приєднання України до COT і ЄС, у разі надмірної державної підтримки, перед Україною в перспективі мо-жуть постати проблеми щодо внутрішнього надвиробництва сільсь-когосподарської продукції, що не матиме виходу на світові ринки внаслідок низької конкурентоспроможності. Тим більше, що не всі країни йдуть шляхом збільшення державної підтримки аграрного сектора. Так, багато потужних аграрних країн, такі як Нова Зеландія і Австралія, дотримуються лібералізації аграрної політики, знижую-чи державну підтримку аграрного сектора, довівши її у 2006 р. до 3 % і 9 % вартості всієї сільськогосподарської продукції відповідно.

ЄС займається питаннями екологічного сільського господарс-тва. Екологічне сільське господарство визначається як система господарювання, де різко обмежується або вилучається викорис-тання штучних хімічних добрив, хімічних засобів захисту і регу-лювання розвитку рослин, хімічних кормових додатків і стиму-ляторів росту худоби. Воно повинно базуватися здебільшого на використанні біологічних прийомів і методів ефективного госпо-дарювання — сівообігу, органічних і зелених добрив, азотофік-суючих рослин, рослинних і післяжнивних залишків, спеціальній механічній обробці ґрунтів, біологічних способів захисту рослин, селекції рослин тощо. Екологічне сільське господарство заснова-не на повазі до довкілля, підтриманні плодючості ґрунтів, збере-женні генетичної різноманітності.

Іспанський професор Л. Бальєстеро Ернандес зазначав, що са-ме екологічне сільське господарство наближає агрономію до еко-логії, приділяє певну увагу системам, які підтримують життя на землі, і справляє мінімальний негативний вплив на довкілля по-рівняно з традиційним сільським господарством. У природі від-сутня рівновага, існують хвороби і шкідливі комахи, і все це не-обхідно контролювати. В традиційному сільському господарстві з використанням отрутохімікатів ця рівновага порушується. Еко-логічне сільське господарство пристосовується до довкілля, щоб не змінювати його. Тому в сільській місцевості хлібороб повинен здійснити важливі зміни у виробництві, особливо в найменш конкурентоспроможних зонах. У будь-якому разі збільшення продажу і експорту екологічно чистої продукції (споживач відрі-знятиме таку продукцію за спеціальною етикеткою) означає, що екологічне сільське господарство — це саме рентабельна альтер-натива хліборобів, яка стане прибутковою і вигідною для всіх споживачів. Метою екологічного сільського господарства є оде-ржання аграрної продукції найвищої якості. Зрозуміло, що така продукція завжди буде конкурентоспроможною.

Сподіваємося, що викладений вище матеріал сформував у чи-тача уявлення про сучасну аграрну політику Євросоюзу.