ТЕСТОВІЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ОДЕРЖАНИХ ЗНАНЬ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 

Загрузка...

1. Суть управління витратами полягає у:

1.         Зниженні .івня витрат і на цій основі підвищення ефективності

2."^^Z^Z^Zr^oro облжу вихрах. 4. Оргашзавдї економічного анашзу собівартоегі.

2.         Управління виробничими затратами як самостійна дис-

ципліна використовує для вивчення свого предмета:

1.Загальнометодолопчшметодидосшдження. 2.3агальнонауковіметоди.

3.         Для підвищення ефективності управління витратами

1.         Центрмізувати контрольні функції працівників за формуванням витрат.

2.         Децентралізувати контроль за формуванн) витрат.

4.         Одна з основних функцій апарату управління в частині

управління витратами є:

1.         Формування інформації про діяльність підприємства (органі-

2.         Формування інформації про фінансовий стан.

3.         Забезпечення інформащєю щодо стану дебіторсько-кредитор-ської заборгованості.

4.         Здійснення усіх перелічених дій.

e„^„%3„p"r=L™eMrK,lW 6™ДНЬ° ВІДН°-

2. sssL

3.         Облік.

4.         Усіфункціїрівноцінні.

6.         В умовах ринкової економіки роль і значення управлін-

ня витратами:

3.         Залишається незмінною.

4.         Залежить від умов діяльності підприємства (організації).

7.         Управління витратами базується на дисципліні (ах):

1.         Плануванні діяльності підприємств і організацій.

2.         Управлінському обліку.

гр1нтується на:

3.         Фіксації і аналізі в)дхилень від прогнозних (планових) параме-трів.

4.         Нормативах і стандартах витрат.

9.         Спожиті ресурси підпришства у процесі кругообігу гос-

подарських засобів з точки зору їх мінімізації щодо управлін-

ня витратами є:

3.         Складовою частиною змісту дисципліни.

4.         Всі відповіді неправильні.

10.       Кінцева мета управління витратами полягає у:

1. Зниженні виробничої сойвартост! їродуквдї.

4. Підвищенні ефективності виробництва.

11.       Системний підхід до управління витратами відносить-

ся 1о:

3.М^упра^витратаїї.

4. Функцій управління витратами.

12.       Зворотний :в’язок у системі управління витратами за-

^"1.облжуза^ат

4. Організації.

13.       До управління витратами ніякого відношення не має:

1. НоріІування.

3.         Використання ПЕОМ.

4.         Усі відповіді неправильні.

14. Групування і перегрупування витрат належать до   

методів дослідження:

1.         Загальнометодологічних.

2.         Специфічних.

3.         Загальнонаукових.

4.         Правильна відповідь відсутня.

1^^ztizr-— як розробка <пр-

4. Усі перелічені елементи управлінського циклу. 4. Обліку.

„p^^Z'„ в™1: "ИЖЧЄ "Є ВІДН°СИТЬСЯ Д°

Р1.Недо„уУШеРн„язайвИв4а.

2.         Широке впровадження ефективних методів зниження витрат.

3.         Шдвищення зацікавленості виробничих шдроздашв підпришства узниженнізатрат.

4.         Зіставлення доходів і витрат для визначення маржинального до-ходу.

18. Управління витратами в процесі свого дослідження як наука:

1.         Використовує лише власну термінологію і свою методику.

2.         Кориїтується термшолопєю і методами шших дисциплш

3.         Поєднує власну методику та методи і термінологію інших дисци-плін.

4.         Використовує одну з наведених вище методик залежно від поста-вленої мети.

до 1.правлінн( витрата)и властиві стадії:

20. Системний підхід до управління витратами знаходить свій вираз у тому, що:

1.         Ефективність управління витратами оцінюють за ефективністю найбільш слабкої ланки всієї системи.

2.         В управлінні витратами використовують знання суміжних еко-номічнихдасциішін.

3.         Управління витратами розглядають як комплекс заходів, спрямо-ваних на підвищення ефективності господарювання.

4.         Правильна відповідь відсутня.

21„„гт-г^Гн'а3^:011^-""" '"Формації"-ви-

1. Метод)них рекомендаціях з формування собівартості продукції

'2",Пол'оженні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

3.         Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

4.         Всіх перелічених нормативних актах.

22.       Перелік і скла( стат,й калькулювання виробничої со-

^рті-КТЦГ»:послуг) — "*-"

1 Підприємствомсамостшно.

3.         КабінегомМінісфівУкраїни.

4.         Верховною Радою України.

23.       Загальновиробничі витрати поділяються на:

1.         Умовниреальш.

2.         Повничастков!.

3.         Постійні і змінні.

4.         Прогресуючі і регресивні.

24.       Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)

складається згідно зі стандартом 16 «Витрати» з:

1. Виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протя-гом звітного періоду.

вит3ат.

вит4ат та наднормативнихвиробничих витрат.

^■^^ssz^szszss. на огаату пращ, -

25.       Витрати, які пов’язані з операційною діяльністю:

1.         Включаютіся в собіварткть реашзованої продуквдї (робіт, по-

2.         He включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, по-

3.         Час)ово включаються в собівартість реалізованої продукції (ро-

4.         Включаються або не включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) залежно від рішення підприємства.

26.,5^™%™^=:на ^інші опера-

1.         Операційних витрат, що не включаються до собівартості реалізо-

2.         Операційних витрат, що включаються до собівартості реалізова-

"°3.=Ча«„И„

287

4. Фінансових витрат.

27.       Групування витрат за економічними елементами влас-

тиве для:

1.         Інвестиційної діяльності.

2.         Операційної діяльності.

3.         Фшансовоїддяльност!.

4.         Будь-якого виду діяльності.

28.       Витрати звітного періоду згідно зі стандартом бухгал-

терського Іліку 16 «Витрати» — це:

1.         Зменшенняактивів.

2.         Збільшення зобов’язань.

3.         Зменшення активів або збільшення зобов’язань, що ведуть до зменшення власного капіталу підприємства.

4.         ).ума усіх здійснених витрат (матеріальних, трудових, фінан-

1.         3 метою оцінки запасів та визначення фінансового результату.

2.         3 метою прийняття управлінських рішень.

3.         Зметоюконтролювиконання.

4.         Залежно від способу віднесення на собівартість.

30. Витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, називаються:

1.         Можливими.

2.         Дійсними.

3.         Релевантними.

4.         Змінними.

31.SSSX^Sl5^pm періоду с різновида-

1.         3 метою оцінки запасів та визначення фінансового результату.

2.         3 метою прийняття управлінських рішень.

3.         Зметоюконтролювиконання.

4.         Залежно від способу віднесення на собівартість.

32. Витра:и на виробництво додаткової одиниці продукції

на1.Е==м".

33. Релевантні та нерелевантні витрати є різновидами кла-сифікаційної ознаки витрат:

1.         3 метою оцінки запасів та визначення фінансового результату.

2.         3 метою прийняття управлінських рішень.

3.         Зметоюконтролювиконання.

4.         Залежно від способу віднесення на собівартість.

РІШ3е4.вяимТн™з„ш.:=:ють рішааю між ——

35.       За ступенем однорідності витрати поділяються на:

1.         Прямі і непрямі.

2.         ПоточнПодноразов,

3.         ПостшнПзмшш.

4.         Елементні (одноелементні) і комплексні.

36.       Характерною особливістю «поворотних відходів» та

«попутної продукції» як статей затрат є те, що вони:

1.         Збільшують необгрунтовано собівартість продукції.

2.         Ведуть до зменшення загальної величини собівартості продукції.

3.         He впливають на зміну собівартості.

4.         Поводять себе неадекватно стосовно загальної величини собівартості.

1. Можливі витрати. 2.ДшсшвитраТи.

3.         Релевантнівитрати.

4.         Маржинальні витрати.

38.       Змінюються обернено пропорційно зміні обсягу діяль-

ності витрати:

1.         Нерелевантш.

2.         Постшш.

3.         Змінні.

4.         Дискреційні.

39.       До надзвичайних витрат не належать:

1.         Нестачі і втрати від псування цінностей.

2.         Визнаніштрафи,пеня,неустойка.

3.         Втрати від знецінення запасів.

4.         Усе вищеперелічене.

40.       Витрати на ремонт тари відносяться до витрат:

1. Операщйних.

2. S,™,

4. Інших операційних.

41.       Ва:ові витрати і загальні витрати виробництва на

1.         Поняття тотожні.

2.         Валові витрати менші від загальних витрат виробництва.

3.         Валові витрати більші від загальних

ви^атвиробництва.

4.         Залежать від специфіки підприємства і можуть бути однаковими,

більшими або меншими одні від одних.

42.       Вичерпані витрати це витрати:

1. Якшринесутькористьумайбутньому.

4. Іншої операційної діяльності.

43.       Витрати періоду це витрати:

1. Що не включаються до собівартост! продукції та запасів.

4. Іншіпрямі.

44.       Собівартість реалізованої іноземної валюти належить до:

45.       Дискреційні витрати це витрати, які:

 

1.         Пов’язані з обсягами виробництва.

2.         Пов’язанізобсягамизбуту.

3.         He мають жодного відношення до витрат звичайної діяльності.

46.       Калькулювання це:

ничих затрат.

47.       Становлення і розвиток калькуляційної справи у буді-

вництві припадає на:

1.         80-і роки XIX ст.

2.         30-і роки XX ст.

3.         60-ірокиХХст.

4.         40-і роки XIX ст.

48.       Калькуляційна справа у своєму розвитку пройшла по-

вних    етапів:

1.Кир, 3.П’ять 4. Шість.

49.       Сучасний стан калькуляційної справи слід вважати:

1.Задовшьним.

2.         Незадовільним.

3.         Майже задовільним.

4.         Хорошим.

50.£%£%ZSi в Укара"",Кс': РЄГУЛК"°ТЬ ПР°ЦЄС "^-

1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Ук2аїні».

ї Sz^r= ро-

біт, послуг (за галузями навдональної економжи). 4. Усі перелічені нормативні акти.

51.       З: призначенням і часом складання розрізняють каль-

3.Плановііфактичні. 4. Місячні і квартальні.

52.       Пара:етричні калькуляції це різновид калькуляцій

1. Періодичності їх складання.

4. Призначення калькуляцій.

53.       Калькуляція це:

1.         Документ, в якому зібрані у певній послідовності витрати на ви-робництво.

2.         Спеціальна таблиця, яка містить певні розрахункові операції.

3.         Процес розрахунку собівартості п.одукції.

4.         Однезвищенаведенихтверджень

54.       Калькуляційна справа започаткувалась у:

1.         ХПстолітп.

2.         XVстолітті.

3.         XVII столітті.

4.         XVIII столітті.

 

3.         Наближеного до повного.

4.         He мають жодного відношення до будь-якого з перелічених.

56.       Роль і значення калькулювання в сучасних умовах го-

спо.арювання:

1 Поспаблюегься.

2.         Посилюється.

3.         Залишається на тому ж рівні.

4.         Жоден із наведених варіантів не підходить.

57.       Нормативні калькуляції є різновидом калькуляцій:

1. Попередшх

4. Повних.

58.       Які саме калькуляції не є характерними для масових

багатосерійних виробництв:

1.         Змшш.

2.         Декадні.

3.         Місячні.

4.         Квартальні.

59.^^z^z^^^:виробниитв най-

1. Місячні.

з вищенаведених.

60. Калькуляція «обмеженої» собівартості включає в себе:

1. Прямівитрати.

2. £ііЕВи^непрямихвитрат.

61. Споживчі якості продукту (виробу) відображає(ють):

1.         Калькуляційний об’єкт.

2.         Об’єкт обліку затрат.

3.         Калькуляціод'иниця.

4.         Усі перелічені різновиди.

62. Верстато-година є типовим прикладом груп калькуля-ційних одиниць:

1.         Натуральних.

2.         Умовно — натуральних.

3.         Умовних.

4.         Вартісних.

63. Більшо: пріоритетністю в калькуляційному процесі

1.         Об’єкти обліку затрат щодо об’єктів калькулювання.

2.         Об’єкти калькулювання щодо о’ ’єктів обшку затрат.

3.         Калькуляційні одиниці щодо обєктів обліку затрат.

4.         Калькуляційні одиниці щодо об’єктів калькулювання.

ио64.і£гагцй^            видах до-

1. Методу обліку затрат на виробництво. 2.ВиборуУкалькуляцГйниходиРниць.

3.         Вибору об’єктів обліку зат.ат.

4.         Усьогоперешченоговище

65. Найбільш передовим і прогресивним серед вітчизняни-

1.         Позамовний

2.         Попроцесний.

К66. «1КГП£»ОХ„ГУГЬ СЛІД """ ПР"

1.         Житлово-комунального господарства.

2.         Дитячих дошкільних закладів.

3.         Спортивних закладів.

4.         Усіх перелічених видів обслуговуючих господарств.

1          Формування кошторису дохсдав І видатків.

2.         Складаннякошторисувитрат.

3.         Прогнозування кошторису доходів.

4.         Одне з вищеперешчених (залежно від виду обслуговуючого гос-

68. Номенклатура калькуляційних статей затрат на під-приємствах у сучасних умовах:

1.         Затверджується в законодавчому порядку єдиною для галуз! промисловості (національної економіки).

2.         Встановлюєтьсяшдприємствомсамостшно.

3.         Затверджується вищою організацією або іншим уповноваженим

4.         Встановлюється міністерством (відомством) для своїх підпоряд-кованих підприємств.

р„69.^=>™ СОиіаЛЬ"' 3аМД" У —

1.         37,5 % витрат на оплату праці.

2.         Зво/овитрТтнаоплату^ш.

3.         37 % витрат на оплату праці.

4.         ЗМГовитратнаоплатупращ.

70.       )алькуля:ія виробничої собівартості продукції (робіт,

3.         Усе вищеперелічене.

4.         Втрати на збут, адміністративні і загальновиробничі втрати.

71.       На підприємствах будівельної індустрії специфічною

особливістю калькуляції виробничої собівартості є:

4. Усіх вищеперелічених складових систем управління затратами.

73. До розрахунку попередніх затрат необхідно приступати до стадій:

1. Проектування витрат;

3.         Серійного запуску у виробництво.

4.         Будь-якийзперелічених.

74.       На використанні думки спеціалістів-експертів базу-

ються методи розрахунку окремих елементів затрат:

1.         Математи^статистичн!.

2.         Системні.

4. Технічного нормування і розрахунково-аналітичні.

75.       Постійні норми, які залишаються не змінними протя-

гом тривалого періоду часу, — це:

1.         Ідеальшнормизаір.ат.

2.         Основшнор'мизаїат.

76.       Комбінований метод нормування являє собою:

1.         Поєднання розрахунковс,-анаштичного та досшдного.

2.         Поєднання дослідного та дослідно-статистичного.

3 .Поєднання розрахунково-аналітичного та дослідно-статистич-ного

4. Метод, який не має спільних ознак з іншими методами.

опе1.ативно-виробничої звітності, називається:

3.         Дослідно-статистичним.

4.         Комбінованим.

78. Нор):вання ресурсів на сьогодні виконує таку (такі)

*TSL,

р79.„Г-ТеазНа"даР„нГ'В " """"'* *— ™-

І.Інженерне.

3.         Соціально-економічне.

4.         Правильна відповідь відсутня.

80. Найбільш точним і поширеним методом прогнозування собівартості є:

1.         Метод питомих витрат.

2.         Баловий метод.

І pea1.i^r„wP„^SZT3r„VaTpaT на в'""'б""ц™

1.         Ринкову ціну і витрати конкурентів на випуск аналогічної проду-кції.

2.         Рентабельність продукції і обсяг реалізації (продажів).

82 Більш якісне нормування праці слід здійснювати обов’язково за умови, коли питома вага витрат на опла-ту прац: у кошторисі витрат за економічними елементами

1.         Понад20 %.

2.         Понад 35 %.

3.         Понад50 %.

4.         Понад60 %.

 

1.         Евристичних.

2.         Математико-статистичних.

3.         Системних.

4.         Розрахунково-аналітичних.

84.       Зведення до мінімуму ризику підприємництва є одним з

4 Ус,°хГпїелі,НеНн„3х ™Тадн„к,в системи управлшня затратами.

85.       Метод пито:их витрат є найбільш... методом прогнозу-

1.         Складним і важко здійсненним на практиці.

2.         Точниміпоширеним.

3.         Простим і неточним.

4.         Усі відповіді неправильні.

86.       На моделюванні залежності затратних і техніко-

економічних показників на основі ітераційного наближення

проектованих показників до нормативно-розрахункових,

1. ^Ге=о-СТаТисТиЧн,

3.         Системні.

4.         Технічного нормування і розрахунково-аналітичні.

87.       Життєвий цикл виробу (продукції) включає такі стадії:

1.         Виробництвоіреашзацію.

2.         Науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи.

3.         Експлуатацію і утилізацію.

4.         Усівищеперешчен!.

88.       Для розрахунку допустимих матеріальних затрат на

виріб (продукцію) необхідно знати:

1.         Норму витрачання і облікову ціну певного виду матеріалу.

2.         Щн^ридіння і кількісгь LJro виду матерілу.

3.         Норму витрачання, ринкову цшу певного виду матеріалу.

4.         Будь-що з перелічених варіантів відповідей.

89.       Норми, які відображають можливі з точки зору їх дося-

гнення затрати на короткий відрізок ча—у і забезпечують за-

плановану ефективність виробництва, це:

1. Основнінормизатрат. 2.Точшнорм'изатраТ.

90. Метод переваг є різновидом... методів розрахунку ок1емих елементів затрат:

3.         Системних.

4.         Розрахунково-аналітичних.

як 9п.а^Т^с^Г/я ЇГ„ТІТ„З^ГозХк":0,

1 Прями,інепряіш.

2. £=^р==.

4. Одноразовиміпоточним.

92. Взаємозв’язок між існуючим станом затрат на підпри-ємстві в частині витрат і тим, якого ми хочемо досягти у майбутньому, здійснюється з допомогою:

1. 5=

4. Усіх перелічених компонентів разом взятих.

sSSSSSSSSK

для цього виступає:

1.         Собівартість виготовлення продукції.

2.         Повна собівартість про.укції. 3.Ринковацша'продуі/

4. Відпускна ціна продукції (з ПДВ).

1.         Евристичнимиі математико-статистичними.

2.         Математико-статистичними 1 системними.

3.         Системними і розрахунково-аналітичними.

4.         Розрахунково-аналітичними і технічного нормування.

3.         Увсіх,переліченихвище.

4.         Правильна відповідь відсутня.

 

1.         Валовий

2.         Агрегатний.

3.         Ко'реляшйний.

4.         Питомих витрат.

98. До факторів, які не впливають на величину затрат за стадіями життєвого циклу виробів (продукції) належать:

Складністьпродукції(виробу). Характер виготовлення виробу (продукцп) Наявність робітників однакової про.кції (виробів). Умови утишзащї виробу (продукщї)

99. Плановий обсяг затрат розраховують на підставі:

1. Обсягу виробництва.

101. Форму і тісноту зв’язку собівартості і основних пара-метрів виробу (продукції) можна виявити у процесі застосу-вання... методу прогнозування собівартості:

1.         Валового.

2.         Питомих витрат.

103. Попередня оцінка допустимих кінцевих затрат не мо-же служити:

1.         Одним із напрямків підвищення ефективності виробництва.

2.         Шляхом зниження втрат від браку.

 

1.         Проведення їауково-досшдних і дослідао-конструкгорських робіт.

2.         Виготовленняпродукції.

3.         Реалізацію продукції.

4.         Утишзащюпродукцп.

105.     Метод розмірних коефіцієнтів є різновидом... методів

роз1.ахунків окремих елементів затрат:

I is— _„,

3.         Системних.

4.         Розрахунково-аналітичних.

106.     Управління матеріальними витратами слід здійсню-

вати:

1.         На стадії їх заготівлі.

2.         Настадіїїхпридбання.

3.         Настадпїхвикористання.

4.         На стадії їх заготівлі, придбання і використання.

107.     Обчислення нормативної потреби в матеріальних ре-

су1сах за їх видами властиве стадії:

к 3В™аХ.баН"Я.

3.         Усім вищепереліченим стадіям.

4.         Правильна відповідь відсутня.

1.         Оптимтвдявеличинипоставок

2.         Достовірний підрахунок потреби у ресурсах.

3.         Вищеперешченіобидваскладники.

4.         Правильна відповідь відсутня.

109.     Оптимальна величина поставок матеріальних ресурсів:

1.         Визначається на підставі спеціальної формули.

2.         He визначається взагалі.

3.         Визначається у довільній формі.

4.         Визначається один раз на рік.

110.     Що із наведеного нижче не є складовою частиною

управління матеріальними витратами на стадіїїх заготівлі?

1.         Вибфрацюнальнихпостачальїиив.

2.         Вибір методу (виду) оцшки виробничих запасів.

3.         Поділ ресурсів на такі, що потребують складського зберігання і

, 4. Визначення переліку ресурсів, що необхідні для виробничої дія-льності.

111.     В умовах чітко вираженої тенденції до зростання цін

на матеріали найбільш доцільно використовувати метод оці-

нки запасів:

1.         За середньозваженою ціною (собівартістю).

2.         «LIFO».

3.         «FIFO».

4.         За фактичною собівартістю.

112.     До управління матеріальними витратами жодного

в1.Ер==™і=г™-в. 14tr„=™r="-r—"а стаді,,х фа-

1.         Вибір виду оцінки виробничих запасів.

2.         Контроль за дотриманням норм використання матеріальних ре-сурсів.

3.         Раціональну організацію нормативного господарства.

4.         Усе вищеперелічене.

114.     «Останнє надходження перший відпуск» це суть

методу оцінки виробничих запасів:

1.3а середньозваженою сойвартктю.

2.         «FIFO».

3.         «LIFO».

4.         «NIFO».

115.     Управлінню не піддаються витрати:

1.         Змінні.

2.         Постійні.

3.         Непродуктивні.

4.         Усі відповіді неправильні.

116.     У процесі регулювання змінних витрат до уваги бе-

руться такі вит.ати:

1. Матеріальні

3.         Пов’язані з експлуатацією виробничого устаткування, машин і механізмів.

4.         Усі вищеперелічені.

117.     Оперативному управлінню найлегше піддаються ви-

трати:

1. £Ег.

4. Фшансов!.

118.     Ефе:ивність управління трудовими витратами може

1.         Ліквідація або недопущення втрат робочого часу з вини адмініс-трації.

2.         Підвищення продуктивності праці.

3.         Регулярний контроль за правильністю нарахування зарплати бри-гади та достовірним ії розподілом між членами бригади.

4.         Комплексне використання уС1х перешчених дій.

119.     Важливу роль у процесі управління трудовими витра-

тами на сьогодні відіграє:

1. Моральнестимулювання.

120.     Дотримання «порогу чуттєвості» системи стимулю-

вання — це:

1.         Один з принципів ефективності стимулюючої системи.

2.         Одне з ключових правил, яких необхідно дотримуватися при по-будов! системи матеріального стамулювання.

3.         Вираз, який не має жодного відношення до стимулювання пра-цівників.

4.         Один із складників управління трудовими витратами.

121.     Апарат управління підприємства (організації) в час-

тині витрат на утримання і експлуатацію виробничого устат-

кування,машин і механізмів:

1.         Має вплив на усі без винятку статті витрат.

2.         Має вплив на обмежене коло витрат.

3.         Має вплив на переважну більшість статей витрат.

4.         Позбавлений такого впливу.

змів жодного впливу не має:

1.         Приведення до оптимального складу існуючого верстатного (машинного) парку.

2.         Застосування раціональних транспортних схем перевезень ван-тажівмашинамиімеханізмами.

3.         Вибір раціональних постачальників виробничих запасів.

4.         Забезпечення раціонального режиму роботи виробничого устат-кування, машин і мехашзішв.

на 123.Ж££ї£й^^

устаткування, машин і механізмів є:

1.3аУпровадженнясисТемиППР.

2.         Попереднє визначення нормативної кількості машино-змін робо-ти в рік.

3.         Проведення зведеного підрахунку витрат по кожному виду тех-нжиуіатейномурозріз,

4.         Застосування продуманих, обгрунтованих і прийнятних критеріїв виміру та оцінки.

124. Розробка планової собівартості або планово-розра-хункових чи відпускних цін однієї машино-години (машино-зміни) роботи машин і механізмів:

1. He впливає на управління витратами, пов’язаними з експлуатаці-єю машин і механізмів.

3.         п„у^ГмаГ„^=з„уГвл,ння в—", ™’—з Має позитивний вплив на управління витратами, пов’язаними з експлуатаціє’ машин і механізмів.

4.         Є об)вязковим атрибутом діяльності будь-якого підприємства

125. При розрахунку планової собівартості машино-зміни (маш:но-години) роботи машин і механізмів не слід брати до

1. Нормативну кількість машино-змін роботи у рік. 2.Ho?MHaMopyTH3aUiaHHXBWpaxyBaHb.

3.         Витрати на перебазування та переобладнання.

4.         Коефіцієнт змінності роботи.

126. Відпускна ціна однієї машино-зміни (машино-години) роботи певного виду машин чи механізмів відрізняється від величини її планової собівартості на:

3.         ВеличинуПДВ.

4.         Усю сукупність перелічених величин.

ча127.Г^ ^=:НЯ амортизац1"як складово''

3.         Впливає на величину амортизаційних відрахувань.

4.         He впливає на величину амортизацшних шдрахувань.

128.     Складання кошторису витрат є невід’ємним атрибу-

том .правління:

1 Загальновиробничими витратами.

2.         Адмшістраїивнимивитратами.

3.         Витратами на збут.

4.         Усшаперешченими витратами.

129.     Коштори:и загальновиробничих витрат найбільш до-

1. Намісяць.

4. Нарік.

«ювання), проте без ІСТОТНОЇ різнщі вад тих, що наведені у П(С)БО 16

3.         Встановлюється підприємством (організацією) на свій розсуд.

4.         Правильна відповідь відсутня.

131.     Система матеріального заохочення працівників апа-

рату управлшня за економію адмшістративних витрат вста-

новлюється, як правило, за наслідками діяльності:

1. МІСЯЧНОЇ.

132.     :кладання оптимального кошторису витрат на збут

1.         Прийняття до уваги планових обсягів реалізації.

2.         Прийняття до уваги кошторису на збут попереднього звітного періоду.

3.         Здійснення детального аналізу фактичного виконання кошторису запопереднійперіод.

4.         Проведення усіх вищеперелічених дій.

133.     Здійснюючи розподіл квартальної суми витрат на збут

на місячні, слід брати до уваги:

1.         Кількістьробочихднівумісяці.

2.         Кількість календарних днів у місяці.

3.         Планові обсяги реалізації продукції (виконання робіт).

4.         Фактичн! витрати на збут за аналопчний період минулого року.

134.     3 метою вживання оперативних мір впливу на недо-

пу1.ення перевитрат коштів на збут продукції доцільно:

2.         Своєчасно інформувати апарат управління про залишок невико-ристаного ліміту (зпдно з кошторисом).

3.         Здійснювати оперативний вияв відхилень фактичних значень ви-трат за окремими статтями від кошторисних, встановлювати їх причини

4.         Проводити комплекс усіх перелічених заходів.

135.     :ошториси інших операційних, фінансових та інших

1.         Єобов’язковимидлявиконання.

2.         Служать лише орієнтиром у частині формування вказаних витрат.

136.     Суть управління непродуктивними витратами і втра-

тами зводиться до:

1.         Попереднього складання окремих кошторисів таких витрат.

2.         Передбачення даних витрат у загальних кошторисах загальнови-робничих, адміністративних, витрат на збут, інших операційних витрат.

3.         Вадповвд 1 (їа перших порах) чи відповвд 2 (у подальшому)

4.         Усі відповіді неправильні.

u^S^X^^S^ST^кошторису не-

1 Здшснювати ІСТОТНИЙ вплив на їх величину.

2. Нормалізувати поступово їх величину.

3.Лж^дува^иповшсіокрем^них.

4. Досягти будь-якого результату (з вищеперелічених).

138.     Розрізняють такі методи вітчизняного обліку затрат

на виробництво і калькулювання собівартості продукції, як:

1.         йозамовний,попроцеУсний,попереД1льниРй,нормаТРивнУий.

2.         Позамовний, нормативний, на основі діяльності, попроцесний.

3.         Набаз1повноїсїб1варТосТ, ,набаз1зм1ннихвиТраТ.

4.         Нормативний, попередільний, на основі діяльності.

139.     До зарубіжних систем і методів обліку виробничих за-

трат відносяться:

1.         «Стандарт-кост», «директ-костинг», позамовний, попередільний.

2.         На базі повної собівартості, на базі змінних витрат, на основі дія-льності.

3.»Стандарт-кост», «директ-костинг», на основі діяльності, на базі повної собівартості, на базі змінних витрат.

4. Попроцесний, «стандарт-кост», «директ-костинг», нормативний, на основі діяльності.

140.     Подетальний, подетально-поопераційний, подетально-

партіонний методи обліку це різновиди сучасного         ме-

тод. обліку затрат на виробництво:

1 Позамовного.

4. Нормативного.

1. Масових.

142. При позамовному методі обліку затрат на виробницт-во відбувається:

1.         Віднесення усіх без винятку затрат на кожне замовлення.

2.         Віднесення на кожне замовлення лише прямих затрат та розподіл між окремими замовленнями загальновиробничих витрат.

3.         Ваднесення на кожне замовлення тільки прямих затрат.

4.         Правильна відповідь відсутня.

143. Характерною особливістю якого методу обліку затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції с те,

кість продукції, випущеної за цей же період:

1.         ПозамовноА).

2.         Попроцесного.

4.!£її=Г

ВИР10б™овногоаТ:

2. Попроцесного.

4.!£її=Г

145.^^::^"'затрат на в"роб"иитво

1.         Зкомплексним використанням сировини.

2.         Де продукція проходить послідовні виробничі процеси.

3.         Будь-якому з наведених вище.

4.         Правильна відповідь відсутня.

146. Розрахунок собівартості еквівалента зразка готової

проду:ії властивий    методу обліку виробничих

1. Позамовному.

147. В умовах застосування попередільного методу обліку витрат на виробництво найбільшого поширення набули такі методи обліку виробничих запасів, як:

1.         «LIFO»i«FIFO».

2.         «LIFO» і «NIFO».

3.         «FIFO» і «NIFO».

4.         «FIFO» і середньозважена собівартість.

148. В умовах організації випуску однорідної продукції аб-

ний     метод:

1. Нормативний.

4. «Директ-кост».

149. Серед усіх вітчизняних методів обліку затрат на виро-

бництво лише           :етод справедливо вважають методом

1. Позамовний. 4. Нормативний.

150. .S^.................вар1анти (ів) організацВ ™VMa-

1.         Два

2.         Три.

4. чпїГ

151.     Відхилення від норм, які виявлені впродовж звітного

періоду, залежно від прийнятої методики калькуляційних

розрахунків, можна:

1.         Повністю відносити на собівартість продукції.

2.         Розподшяти М1ж готовою продукщєю і незавершеним виробниц-твом.

3.         Відносити на собівартість або розподіляти між продукцією і не-завершенимвиробництвом.

4.         Повністю відносити на залишки незавершеного виробництва.

152.     Визначення фактичних затрат в умовах нормативного

методу як алгебраїчної суми нормативних затрат і відхилень

від нормативних затрат характерно для:

1.         Обліку за нормативними затратами.

2.         Паралельного обліку фактичних і нормативних затрат.

3.         Обліку змішаним способом.

4.         Кожному з усіх перелічених.

153.     До сучасних систем обліку витрат на виробництво, які

базуються на основі обліку повних витрат, належать:

1.         Структурний облік витрат.

2.         Об^кв^носнихшдивТдуальнихвитрат.

3.         Облік витрат за факторами виробництва.

4.         Усівищеперепічені.

154.     До сучасних систем обліку витрат на виробництво, які

базуються на основі обліку часткових витрат, не належать:

1. Багатоступінчастий облік витрат. 2.0бл1квиїраТ,ЩопосТ1йнороТпод1ляЮТься.

3.         Облік відшкодування постійних витрат.

4.         Обпіквідшкодування стандартних витрат.

156. Варіант, основна суть якого визначається поєднанням обліку змінних витрат з обліком повних витрат, називається:

1.         Обліком вщшкодування постшних витрат.

2.         Облжом в1ДШкод^вання стандартних вїтрат.

3.         Багатоступінчастим обліком витрат.

4.         Усі відповіді неправильні.

157.     Соб:вартості еквівалентної одиниці продукції викори-

СТ°1ВУДляСпЯідвищення достовірності наслідків інвентаризації.

2.         Для визначення достовірності залишків незавершеного виробни-цтва.

3.         Для визначення кількості одиниць готової продукції.

4.         Правильна відповідь відсутня.

158.     Система к.......................ня на основі змінних витрат до-

"1.&ьнийдох,.

3.         Обсягпродажів.

4.         Собівартість реалізованої продукції.

 

1.         Ha основі змінних витрат.

2.         На основі повних витрат.

 

1.         Ha базі повних витрат.

2.         На базі змінних витрат.

3.         Наосновідіяльності

4.         Правильна відповідь відсутня.

161. Взаємозв'язок між певними видами діяльності та їх факторами характерний для системи калькулювання:

1.         Набазшовнихвїтрат.

2.         На базі змінних витрат.

3.         Наосновідіяльності

4.         Правильна відповідь відсутня.

3.         Включені до складу собівартості лише змінних витрат.

4.         Такої відмінності не існує.

163. Характерною особливістю системи «стандарт-кост» є:

1.         Визначення ще до початку виробничого процесу ставдартних ви-трат.

2.         Здійснення суворого контролю зі сторони відповідальних осіб за дотриманням стандартних витрат.

3.         Відображення відхилень стандартних витрат у бухгалтерських записах на спеціальних рахунках.

4.         Усе вищеперелічене.

 

1.         Базовінорматившвитрати.

2.         Ідеальшнормативи.

4.Й=^еГперюднормативи.

165.     Обмеження собівартості продукції лише змінними ви-

тратами властиве для:

1. «Станда-т-косту».

166.     Система своєчасного виробництва і управління варті-

стю відноситься до:

1.         Усіх витрат.

2.         Переважноїбшьшост! витрат.

3.         Окремих видів витрат.

4.         Матертльнихвитрат.

167.     До показників ефективності виробництва системи

своєчасного виробництва не слід відносити:

1. Коефіцієнт прямого вик.ристання робочої сили.

4. Сукупну постатейну продуктивність.

3. &"—-".

169.     Діюча система контролю в частині управління витра-

тами:

1.         Задовільняє сьогоднішнім вимогам апарат управління.

2.         Має ряд істотних (суттєвих) недоліків.

3.         В^тняяктакавУгал,

4.         Правильна відповідь відсутня.

170.     Розрізняють такі системи контролю за суттю органі-

зації:

1. Механічну і кошторисну.

4. Кошторисну і фактичну.

171.     Основним критерієм ефективності контрольних сис-

тем є:

1.         Цільова відповідність.

3.МОТИВЩШНІМОЖЛИВОСТ!.

4. Правильна відповідь відсутня.

172.     : практичній діяльності застосовуються контрольні

кількість яких приблизно складає:

1.Близькот’ьі

2.         Близько пяти.

3.         Близько десяти.

4.         Понаддесять.

174. Вивчення поведінки витрат дозволяє:

1.         Здійснити оцінку витрат.

2.         Побудуватифункціювитрат.

3.         Здійснити оцінку витрат і побудувати їх функцію.

4.         Провести комплексний аналіз діяльності.

175. Функцію витрат можна побудувати з допомогою:

1.         Методу анашзу обшкових даних.

2.         Методу вищої — нижчоїточки.

3.         Методу візуального пристосування.

4.         Будь-якого з перешчеІшх методав.

176. До системного аналізу функції діяльності задля визна-чення технологічного взаємозв’язку між витратами ресурсів та результатами діяльності зводиться суть такого способу по-будови функції витрат, як:

1.         Технолопчногоанашзу.

2.         Методу аналізу облікових даних.

3.         Методу вищої — нижчої точки.

4.         Методу візуального пристосування.

177. У вивченні динаміки змін за ряд звітних періодів про-являється суть:

1. Горизонтальногоанашзу. 2.ВеРрТикальногоанал1зу.У

^ж^ГіГв^^ченихвид,™,

178.     Система контролю й аналізу рівнів і динаміки витрат

включає:

1. Горизонтальний аналіз. 2.ВеРрТикальнийанал1з.

3.         Трендовий аналіз.

4.         Усю вищеперелічену сукупність.

179.     Контроль динаміки затрат дає змогу:

1. Виявити тенденщї в управлшш формуванням собівартості.

4. Простежити поведінку затрат в розрізі окремих статей затрат.

180. Мета налізу динаміки затрат зводиться до:

1.         Вибору продукції (продуктів) для виробництва і реалізації.

2.         Вибору відповідного рівня використання виробничих потуж-ностей.

3.         Встановлення ціни на продукцію з метою забезпечення ефектив-ності виробництва.

4.         Усього вищепереліченого.

181. Для контролю за рівнем собівартості значного поши-рення набули за кордоном методи:

3.         Функціональної залежності.

4.         Математико-статистичшметоди.

182. Використання методів кореляційного і регресійного аналізу бажано здійснювати при складанні:

1. Рівняння прямої, яка виражає лінійний зв’язок між на півзмінни-ми 2атратами і обсягом(робництва.

л^^ГГ^^ міжнихроків.

3.         Одного з двох попередніх варіантів.

4.         Правильна відповідь відсутня.

183. Розрізняють       варіанти (ів) аналізу зміни за-

гальних витрат:

1.         Два.

2.         Три

4. чпїГ

184. Результати аналізу загальних відхилень (зміни зага-льних витрат) дають змогу встановити:

1.         Структурні зрушення.

2.         Загальний вплив усіх факторів на результативність діяльності підприємства.

3.         Вплив невикористаних потужностей на величину відхилень зага-льних непрямих затрат.

4.         Кожна відповідь правильна.

„„185.ПР^Г-ИГНОТ:™Т „Г4Äà ГФ^ЛГ4-

характерні для:

1.         Рівнів використання виробничих потужностей.

2.         Рівнів змінних витрат.

3.         Рівнівпостійнихвитрат.

4.         Рівнів валового прибутку.

186. Забезпечення ефективного розвитку виробництва:

1.         Необхідно ТІСНО пов'язувати з проблемаЛ ефекгивносгі управ-ління витратами.

2.         He залежить від ефективності управління витратами.

3.         Слід пов'язувати з удосконаленням нормативного господарства.

4.         Залежить вщ цінової політики шдпришства.

187. Ефективність виробництва визначається:

1.         Чисельшстю квашфжованого персоналу.

2.         Валютою балансу. 3.Фшансовимрезуітатом.

4. Величиною складських запасів.

188. На величину прибутку суттєвий вплив має (мають):

1 .Збшьшенняв^скіхін.

4.Усевищеперелічене.

189. Показники :івня рентабельності виробництва і рівня

1.Тотожш поняття.

2.         Різні за своїм змістом поняття.

3.         Близькі за значенням поняття.

4.         Усі відповіді правильні.

190. Оптимізацію діяльності підприємства за критерієм вит1.ат доцільно проводити на основі:

Ів0зХ=уГи^иУ-обсяГ-приб.ТОК,

3.         Одного із двох вище перешчених методав

4.         Усі відповіді правильні.

191. Аналіз взаємозв’язку «витрати–обсяг–прибуток» та опе.аційний базуються на класифікації витрат на:

1 Постшнизмінш.

2. Регульовані і нерегульовані.

4. Основні і накладні.

192. Точка беззбитковості це:

1. Обсяг реалізації продукції, при якому витрати дорівнюють торгу від п.одажів.

при)уток підприємства рівний нулю.

3.         Обсяг реалізації продукції, при якому загальні доходи дорівню-ють загальним витратам.

4.         Усі відповіді правильні.

193. Коефіцієнт маржинального доходу — це:

1.         Вщношення маржинального доходу на одиницю до ціни за оди-ницюпродукції.

2.         Відношення ціни за одиницю продукції до маржинального доходу на одиницю.

3.         Відношення маржинального доходу на одиницю до суми витрат на виготовлення одиниці продукції.

4.         Відношення суми витрат на виготовлення одиниці продукції до маржинального доходу на одиницю.

я.194.с„^„ГГк^ТН„Ту лі^:ЄНН" Т°"Ка бЄЮбИТК0В°СТІ

1.Загальнихшостшнихвит^ат.

2.         Виторгу від реалізації і загальних витрат.

3.         Виторгу від реалізації і постійих витрат.

4.         Виторгу від реалізації і змшних витрат.

195. Визначення залежності величини прибутку від зміни обсягу реалізації здійснюється за допомогою:

196.     Шляхами оптимізації операційної діяльності на основі

аналізу беззбитковості слід вважати:

1.         Оптимізацію виробничої програми та вибір раціонального

асортименту.

2.         Обгрунтування додаткових видатків та вибір і заміна

3.         Ціноутворення та обґр.нтування доцільності прийняття додатковогозамовлення

4.         Усі відповіді правильні.

197.     Економічно життєвий ,икл продукту це:

1.         Процес створ.ння, розробки виробництва, ексішуатації, обігу ха

2.         Процес створення, розробки, виробництва та експлуатації про-дукту.

3.         Процес виробництва, експлуатації та утилізації продукту.

4.         Процес розробки, виробництва, обігу та утишзації продукту.

до 198пр1°ів%ГсГнГе™я^^^^^

2.         Стим'улювання^раціХпв за зниження витрат виробництв,

3.         Удосконалення обліку і контролю витрат виробництва.

4.         Правильні відповідь відсутня.

 

1.         Оцінювати вітчизняне виробництво з позицій міжнародних стан-дартів.

2.         Виробляти заходи з наближення вітчизняних виробів до міжнаро-

3.         Встановлювати нижню межу ефективності використання ресурсів.

4.         Усі відповіді правильні.

200. Введення нормативів використання основних, важли-вих для національної економіки видів ресурсів, є:

1. Прерогативою вищих організацій. держави.

3.         Прерогативою самого підприємства.

4.         Прерогативою місцевих органів влади.