6.4.1. Управління виробничими затратами на базі повноїсобівартості
Калькулювання повних затрат — це метод калькулювання, що передбачає включення у собівартість усіх (змшних і постійних) виробничих затрат.
Схематично структура формування повних витрат показана на рис. 6.3.
о ►
Пряма зарплата
Інші прямі витрати
Виробничі накладні витрати
Витрати на збут і управління Витрати періоду і операційні витрати ►
Рис. 6.3. Калькулювання повних витрат
Калькулювання повних витрат здійснюється, як правило, по замовленнях або по процесах.
При цьому методика калькулювання нагадує вітчизняну, зок-
на те чи інше замовлення.
Для узагальнення витрат та калькулювання собівартості вико-
виконаннямзамовлення
Матеріальні цшності, що були витрачені для виконання замо-влення, відображаються у відомості на підставі вимог або накла-дних.
Пряма заробітна плата переноситься у відомість з нарядів чи
KTaKraSt™ РоГ„.ляЮІься між замовле„„ямИ щом,с, ця пропорційно до встановленої бази розподілу (до прямої зар-плати, машино-годин тощо).
Після закінчення замовлення на підставі даних відомості облі-ку витрат визначається його собівартість.
Фактична собівартість замовлення розраховується шляхом шдсумовування всіх витрат, здійснених з моменту початку робіт.
У свою чергу, незавершене виробництво визначається сумою фактичних витрат по кожному незакшченому замовленню.
Що ж стосується калькулювання по процесах, то воно об'єднує в собі вітчизняний попроцесний і попередільний ме-тоди.
Складність калькулювання по процесах залежить від кількості процесів та технології обробки, наявності і величини незаверше-ного виробництва.
Простий метод калькулювання може бути застосований під-„риітвами, Щ„ здійсн^ють виробництво'однорідної продукції (гідроелектростанції, видобуток нафти, газу, вугілля тощо).
? дих відприемствах неУмас „eLepmeU .„робниц'тва або його величина така незначна, що дозволяє не враховувати його в процесі калькулювання.
Тому в цих виробництвах облік витрат ведеться по підприємс-тву загалом, а факшчна собівартіств продущії визначаєтвся су
M0^^=?=ZJ"к,ГІ в умовак, к„л„ підпр»
^JSS^XSS-* ■—-—
шків „езавершеніо виробництва, тобто факт^ч J «S-pi» виготовленої продукції визначається як сума незавершеного ви-
МІСЯЦЯ.
Залишок незавершеного виробництва визначається інвентари-защєю або за даними оперативного обшку і оцшюється за плано-вою (нормативною) с.бівартістю або за собівартістю еквівалент-
готоеої продукції це вимір проду-кщї,обробленоїзазвітнийперіод.
Кількість еквівалентної одиниці готової продукції визначаєть-ся помноженням кількості оброблених виробів на відсоток їх го-товності.
Тобто якщо підприємство виготовило за місяць 8000 одиниць продукщї, а ще 1000 одиниць наполовину, то витрати шдприємс-тва еквівалентні витратам на виготовлення 8500 одиниць готової продукції:
8000 + ((1000 • 50 %)-100)= 8500.
j;=„zosax;"reKB1BaJe™- „Д„„„Ц1 пр„-
• калькулювання собівартості готової продукції та незаверше-ного виробництва.
При цьому розрахунок кількості еквівалентних одиниць та калькулювання їх собівартості залежить від одиниць запасів, що його вУ„кор„стовуС тд.„рР„Смств„. За мшнародними стандартами обліку (стандарт № 2) в країнах ринкової економіки застосову-ють декшька способів (методів) оцінки запасів.
Важливішими з них є:
2 . . ^еТкьЗГнТс—а^сТ ВИДаІ0К («FIFO»). 3. Останнє надходження — перший видаток («LIFO»).