6.2. Управління виробничими затратами в умовах 6.2.1. Упраеління виробничими затратами е умоеах еикорисіїання позаьїоеного методіобліку заїпрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 

Загрузка...

Позомоений метод обліку затрат на виробництво має давню історію. 3 самого початку свого зародження він використовував-ся як подетальний облік.

Подетальний облік витрат виник на підприємствах машино-будування в 30-х роках XX століття як засіб контролю за витра-тами виробництва з максимальною деталізацією. Подальша деталізація призводила до того, що в умовах масового і багатосерій-ного виробництва облік витрат вівся в розрізі деталей по операці-ях, звідки і виникла назва подетально-поопераційного методу. На „ідприемствах сершного виробництва витра^ „а кожну діталь враховувалися по партіях цих деталей. Таким чином створювався

По закінченні місяця кожен цех передавав до центральної бух-галтерії відомості про витрати за мшусом залишків незавершено-го виробництва (з урахуванням залишків в інших цехах) по кож-ній деталі.

Собівартість виготовлених деталей визначалася шляхом під-сумовування витрат усіх цехів по технолопчному маршруту.

рою виробів, що виготовляються. При цьому, незважаючи на значну деталізацію обліку витрат, контроль за собівартістю не відповідає поставленим вимогам, адже фактичні витрати цехів визначаються лише в наступному місяці.

Трудомісткість кожного з варіантів подетального обшку дуже висока, а при великій кількості деталей і складальних операцій контроль за витратами не забезпечується. Тому від подетального обліку витрат майже відмовилися.

ний варіант обліку знайшов на ряді машинобудівних підприємств серійного і навіть масового вирїбництва.

В аналітичному обліку цих підприємств не виділяються ви-

цій. Останні дані використовуються при аналізі собівартості у разі необхідності виявлення причин перевитрат по окремих дета-лях або операщях.

Оскільки витрати враховуються по виробах в щлому, собівар-тість одинищ продукщї отримується шляхом ділення суми витрат із урахуванням перехідних залишків незавершеного виробництва на кількість виготовлених одиниць виробів.

Нерідко заготівельні (ливарний, автоматний, ковальський) або інші спеціалізовані (гальванічний, термічний) цехи, які виготов-ляють заготовки або виконують послуги для інших цехів, части-ну своєї продукції здають зі складу готових виробів для відправті виробу. Якщо такий облік неможливий, частка витрат по кож-ному виробу обчислюється шляхом ділення витрат пропорщйно до планової собівартості або за іншою ознакою.

їомуУобузокр'ема.

Метод обліку виробничих витрат по виробах широко застосо-

віднести обшк виробничих витрат по так званій шшій продукщї лісоексплуатації: виробництво тарної дощечки, тарних комплек-тів тощо.

тодїм.

Зростання випуску виробів призводить до того, що підприємс-тва все частіше виготовляють споріднену продукщю і переходять до обліку витрат не за виробами, а за групами виробів.

Передумови вибору методу обліку витрат по групах виробів такі:

вообробн^склян, херм^, галічЛехи, цехи по'рош-ої мехалурпї тощо), вихрахи по яких м|ж виробами можухь бухи розподілені лише непрямим шляхом. Пихома вага дехалеи в ма-шинах і приладах, що вигоховляюхься цими цехами, є значною;

• невраховані вихрахи і відхилення від норм, які неможливо віднести прямо на вироби, виникають і при добре організованому обліку; їх розподіляють між виробами непрямим шляхом;

. виявлення відхилень від діючих норм по витрачанню мате-ріалів, нарахуванню заробітної плати в більшості випадків не

мають прямого відношення до виробів, що виготовляються, на-

тивної собівартості — залишається невирішеним.

Згодом в практичну діяльність все більше починає запрова-джуватися облік виробничих затрат за замовленнями.

Замовлення є одним з перших об'єктів обшку виробничих ви-трат і зберігається до даного часу в ряді індивідуальних вироб-ництв. Замовленням може бути окремий виріб партія виробів, частина виробів (вузол або деталь), робота тощо.

Облік витрат за замовленнями порівняно простий. Кожному замовленню присвоюється умовний шифр, у відповідності до

Ha кожне замовлення відкривається картка аналітичного облі-ку витрат, де зазначається найменування, тип і якісні характерис-

X^=S±=^r——■

«Основне виробництво). до закінчення робіт за цим замов-

ленням.

Відхилення фактичних витрат від витрат за діючими нормами повинно бути розкрито у аналітичних картках витрат на вироб-ництво з поясненням причин відхилень. Понаднормові виробничі

ї^в^Ж^ „п<„с^6 <<Виірати>> в,дно-

Об’сктом о'бліку і кРалькулюва„Р„Я при позаівному методі е

окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або

Цей метод обліку витрат на виробництво використовується в

партіїпродукщї.

При обліку витрат за замовленням спрощується і калькулю-ванні, собівартості продукції. Якщо підпришство виготовляе один виріб, собівартість його визначається простим підсумову ванням витрат з полатку виконання робіт. При виготовленні декі-

дГя„Х2 „^6КГд=в^Ц„иТд=ї°6ЧИСЛЮСІЬСЯ Д-

обхідно знати суму витрат в за'лишках „езавершеног^ виробниц-тва. Проте навіть при проведенні інвентаризації встановити її важкоРв„асдід„к відс'утност. подетальних „"ормативів. Тому шд-приємства оцінюють залишки незавершеного виробництва за с^пенем готовності, а р.зницю у витрГтах списуют'ь „а собівар-тість виконаної частини замовлення або оцінюють замовлення умовно за плановою собівартістю або за фактичною собівартістю раніше виготовленої аналогічної продукції. У всіх випадках кін-цева фактична собівартість визначається після завершення робіт за всіма замовленнями.

Коли виробниче замовлення відкривається на виріб або пев-„ий компл/кс вироб.в, в „бліку виявл'яється ряд іст„тР„„х „едолі-ків. Основний недолік полягає в тому, що результат витрачання засобів виявляється шсля завершення робіт шляхом зіставлення фактичної собівартості з плановою. Але оскільки подібна проду-кщя надалі вже не буде виготовлятися, таке порівняння не надає істотної допомоги при усуненні недоліків у витрачанні засобів.

еться „евідомим; при ластковому виготовленні собівартість про6„„їо3Гв^™^^^^

партій зразків готової продущії;

мовника з визначенням в них кількості продукції (виробів);

•          випускається відносно невелика кількість виготовленої про-

•          виготовлення кожного зразка, партії ідентичних зразків го-тової продукщї потребує значних витрат.

У разі виготовлення великих виробів з тривалим циклом ви-poftJU звмовлення шшкршш^їя „е „а виріб у цілому, a „a окрем технолог чн й монтажн вузли в дпов дно до встановленої комплектації.

лік витрат здійснюється тільки за статтями витрат, без розшиф-рування матеріалів за групами.

ДоЖаГь^обнилих в„ТраТ здШс„ЮСТься в дакому а) виходячи з очікуваного обсягу виробництва на один або де-

чаються за фактичними обліковими даними минулих періодів. Якщо під„р„ФС„ств„ „е веде „кремого обліку „OCTLHX таРз„і„-них витрат, або за обліковими даними неможливо визначити фактичної суми таких витрат, то для визначення змінних витрат може бути визначена питома вага цих витрат на одиницю проду-кції. Наприклад, витрати на електроенергію при незмінних тари-

як добуток обсягу виробництва на суму змшних витрат, розрахо-ваних на одиницю продукції;

ріоду;

г) розрахована норма постійних фактичних витрат звітного

період та сумою змінних фактичних витрат цього ж періоду, об-численою прямим шляхом „а підставі первинних документів).

виробничої собівартості, а надлишок — нерозподіленими постій-ними витратами.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних за-гальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини

Суми змінних та розподілених постійних загальновиробничих витрат включаються до виробничої собівартості і розподіляються

ділу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо).

Фактична собівартість одиниці виробів або робіт визначається після виконання замовлення шляхом ділення суми виробничих

витрат на кількість виготовленої за цим замовленням продукції

Продукція (вироби), яка здається замовнику або на склад час-

тинами до закшчення виконання замовлення в щлому, оцшюється:

• за плановою або фактичною виробничою собівартістю од-

. шляіом ділення в„р„б„У„ч„х ви'трат, врахованих за ц„„ за-

мовленням, на кількість виробів як вироблених, так і тих, що пе-

укомплектування замовлення), і помноженням одержаної вели-

них елементів нормативного обліку. Всі витрати на виробництво враховуються за о'кремими замовле^ми з п'ошлом „а'витрати за нормами і відхиленнями від них.

Витрати на серійне і масове виробництво деталей та вузшв враховуються за допомогою нормативного методу. На комплекти таких деталей та вузшв розраІовується нормативна і фактична

С° сХвартість виготовленого в індивідуальному порядку ви-робу складається з фактичних витрат, врахованих за замовлен-нями (в частині так званих оригінальних деталей та вузлів), і вартості загальних деталей та вузлів серійного або масового

У тому випадку, коли витрати виробництва не можуть бути повністю віднесені до окремого замовлення (роботи) або до де-

льного.

еирібництео I калькулюеання собііартості продукцГІ

Попроцесний иетод обліку затрат на виробнищво і кальку

но однакову продукцію чи має місце безперервний виробничий цикл. його використовують і Т1 шдприемства, хехнолопя яких передбачає виконання кожним виробничим підрозділом окремої частини виробничого процесу і переміщення продукту ВІД ОДНІЄЇ операції до іншої по ходу обробки. Останній підрозділ завершує виДництво і здае проду'кцйо „а склад готових в'ироб.в. Зат'рати узагальнюють за певний період часу по виробничих підрозділах безвідносно до виробів.

Собівартість одиниці продукції розраховується шляхом ділен-ня собівартості виробництва за певний період на кшькість виро-бів,випущенихзацейперюд.

До таких виробництв відносять хімічну, нафтопереробну, тек-

SSSBSSSSSS

(піщаних, глиняних, кам'яних, вапнякових тощо).

Серійне виробництво характеризується широкою номенклату-рою виробів, які складаються з великої кількості деталей. Масове виробнщтво відзначається обмеженою номенклатурою і вели-кою кількістю продукції різних найменувань, що безперервно ви-

-^^^—^^. МеТОду.ГКулЮ.

ГрГц^Гад-^^^^^^

розділами на основі даних первинної документащї. Поряд з пря-мими матеріальними і трудовими затратами в системі попроцес-ного обліку до прямих затрат можуть бути віднесені витрати, пов'язані з шдготовкою до виробництва, контролем за ходом ви^ робництва, амортизація (за умови їх локалізації всередині одного підрозділу). Ро^поділяюкі витрати за калькуляцвшими об'ек-тами з допомогою різних способів.

Організація обліку прямих затрат має досить просту схему, в той час як з накладними витратами та оцінкою незавершеного виробництва виникають проблеми.

Стосовно діяльності кар'єрів з видобутку різноманітних видів сировини й матеріашв, то за умови видобутку лише одного їх на-йменування усі здійснені витрати належать до прямих і включа-ються до складу собівартості продукщї за прямою ознакою.

Аналізуючи схему попроцесної калькулящї та нагромадження затрат, обліковий процес можна поділити на п'ять етапів:

1. Облік виробництва в натуральних або планово-облікових одиницях.

2.         Облік випуску в натуральних або планово-натуральних одиницях.

3.         Шдсумування облікованих затрат за дебетом .ахунка 23

5. Розмежування затрат між готовими нашвфабрикатами і не-завершеним виробництвом на кінець періоду.

Його зміст у спрощеній формі має такий вигляд:

Залишок незавершеного виробництва на початокперіоду

Виникло, надійшло і оброблено

Випущено 3 виробництва

Залишок незавершеного виробництва на кінецьперіоду

Повний зміст балансів .алежить від технології виробництва і

даного цеху та його виробничі взаємозв’язки. Зведений баланс по підприємству показує рівень внутрішньозаводської кооперації і „оділРупраці.

Баланси охоплюють велике коло облікових операцій, інфор-мащя щодо яких формується на робочих місцях, а узагальнюєть-ся у цехових балансах. Всі операщї щодо надходження і витра-чання підтвер.жуються первинними документами, вивіряються і

На даному етапі калькулювання відбувається також оцінка не-завершеного виробництва, яка включає прямі матеріальні затрати і затрати на обробку — прямі трудові затрати, відрахування на

На другому етапі підраховують випуск прод.кції в натураль-них або планово-обшкових (умовних) одиницяї Оцшка переда-них іншим цехам або зданих на склади напівфабрикатів відбува-ється за середньозваженою собівартістю. При цьому незавершене

виробництво no проценту готовності переводять у повністю об-

за де6еУто„ субрахунка «0Рс„„в„еУ в„р„б„„цтвРо»/

Третій етап передбачає підрахунок суми затрат. Умовні оди-

перюду, оцшюються так само, як і на попередньому exam. За де-бетом субрахунка «Основне виробництво» узагальнюють затра-ти, групуючи їх за статтями затрат.

ному виразі.

Підрахунок собівартості одинищ умовної продукщї здійсню-ють на четеертому етапі калькулюеання шляхом ділення згру-„ованих в.дпідним чином затр'ат „а кількість одиниць, „крі мо розрахованих для матеріальних і доданих затрат цим шдрозділом.

У складі п'ятого етапу калькулюеання основними обліко-вими процедурами є: обшк виходу готової продукщї шдприємст-ва; шдрахунок по балансах умовних одиниць незавершеного ви-робництва за місцями зберігання (надходження); оцінка готової продукції і незавершеного виробництва.

В якості бази при розподілі затрат між готовою продукцією і „езавершеним вироІтвом висту,лаС соб.варт.сть од'инкц, умо-вної продукції цеху, розрахованої на рівні четвертого етапу каль-кулюванні кількісУтьРод„„„ць готово? продукщі'та тИ, Z зали-шилася незавершеною. Такий метод оцінки носить назву середньо-зваженої собівартості. Крім неї, досить часто застосовують метод «FIFO».

Метод «FIFO « відрізняється від методу середньозваженої со-бівартості тим, що передбачає виділення із загальних затрат за-лишків незавершеного виробництва на початок перюду і затрат, що відносяться до робіт поточного перюду. У свою чергу, затра-

z=^z^^^^- =а" к

вершення робіт.

Етапи калькулювання простежуються у звітах на виготовлен-ня продукції і пов'язаних з ними затратами. У фінансовому облі^ЇГЖ^Г для кожного цеху вшфиваюіь

На практиці застосовують три варіанти попроцесного методу обшку затрат на виробництво: посшдовний, паралельний і роздь

Послідовний варіант передбачає послідовне нагромадження затрат разом з передачею готової продукції одного переділу (на-

Ї£з,й5=її- — —да —

Паралельний облік використовується тими підприємствами, де обробка нашвфабрикатів і сировини відбувається у декількох це-хах, призначених для виготовлення одного виробу або групи од-норідних виробів, одночасно.

Роздільний (відокремлений) метод застосовується там, де тех-нолопя виробництва однорідних продуктів має різні процеси об-робки.

Системи попроцесного калькулювання більш прості і менш дорогі, ніж позамовне калькулювання, так як відсутні картки зборузатрат за замовленнями ташдивідуальнимироботами.