3.7. Методика калькулювання собівартості


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 

Загрузка...

3.7.1. Методика калькулювання собівартості випущеної продукції

Підприємства будівельної шдустрії- це, у переважній біль-шості, промислові підприємства, для яких характерна цехова струка-ура, сершшсть та'масов.сть випуску, як п5ав„лР„, однор.д-ної продукції. Ці особливості впливають як на організацію обліку

бівартості збірного залізобетону, столярних виробів, стінових і

кера'мічнихматер.ал.в.металоко^.Ш».

Підприємства будівельної індустрії виготовляють великими

партіями будівельні матеріали, конструкщї й деталі. Споживачами

їх продукції є підрядні будівельно-монтажні організації, підприєм-

юридична ,„ фізична це особа, за едшими відпускникш цінами. Процес калькулювання зоріштований лише не одну мету - фо-рмування відпускної ціни одиищі продукції. Базою для її визна-

звичайн'о складно і в умовах дй ринкових в.дносин, "коли „е„-

бхідна оперативна інформація про виробничі витрати, запізніла шформац^втрачае ££ акхуал^сі Через це'основою для складання калькулящй відпускної цши служать розрахунки ви-трат, базою для яких є виробничі норми і нормативи /з більшості видів витрат/ та діючі цши придбання матеріальних ресурсів і послуг від постачальників та сторонніх підприємств і організащй.

Р1їг=з^^

тю щодо видів продукщї, що вигоїовляються. Проте кожне під-приємство має основні статті витрат, без яких не обходиться вР„уск продукщї. Д„ „их сшд в.днес'ти'так,. як:

■          сировина і основні матеріали; ■д/помшшматеріали;

■          купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

■          роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підпри-

■п^ивойенерпянах'ехнол'опчшщш;

■          основна заробітна плата виробничих робітників;

■          додаткова 'ароб.тна „лата Гиробнич/х ройшвгі.;

■          нарахування на зарплату /відрахування на соціальні заходи/;

■          виїрати на утримання і експлуатащю виробничого устатку-вання;

■          загальновиробничі витрати;

лежаї ад'міністратиїїгі вщД витратиїа збут та шпп опер'ацшні

витрати. Дані витрати називаються витратами періоду і в собівар-Т,стРь окремих виїв „родукції „е включ'аються, а^дносяться без-посередньо на фінансові результати. 3 метою встановлення відпу-скної ціни на базі повної собівартості в сучасних умовах дощльно витрати перюду включати до складу собівартості окремих видів виробів у нормалізованому порядку (певному процентному сшв-відношенні до виробничої собівартості, вирахуваному на шдставі фактичних даних попередніх звітних перюдів).

деяких шдприемсхвах) і подахок на до/ан/вархїхь (ПДВ). Якп^ величина осханнього всхановлюєхься урядом і на сьогодні вона становить 20 відсотків відпускної цши (без ПДВ), то рівень пла-нового прибутку— величина, яка визначається підприємством сам„стш„Ро. й„„, розм,р „ланового прибутку, як засв.дчуе прак-тика діяльності підприємств будівельної індустрії, знаходиться у досить широкому діапазоні: від 10 до 30, а до недавного часу іноді сягав й 50 відсотків повної (збутової) собівартості.

Необхідно зазначити, що такий підхід не зовсім виправданий. Вш ставить шдприємства у неоднакові умови. Окремі з тих, що мають порівняно вищий розмір планового прибутку з одинищ продукщї, не защкавлені у пошуку резервів зниження собівартості продукції й на цій основі — підвищення ефективності господарю-BaU Водночас шпп шдщжємсгва, запрїваджуючи ращонал'ьні безвідходні технології, наукову організацію праці, продуктивніше

носно низькому рівні планового прибутку виглядатимуть у фінан-совому аспек/набагато прше від 'воі^обратимів,,

У разі насичення ринку однорідними матеріальними ресурсами у вигр'аші буде той вР„ робік, як'ий „ропону/дешевшу S/^тк, (при інших рівних умовах), тобто те підприємство, собівартість

Умови сьогодення вимагають такого державного втручання стосовно обмеження рівня рентабельності і, найперше, для під-приємств, які є монопошстами у виробництві окремих видів бу-дівельних матеріашв, конструкщй і деталей.

Специфічними особливостями використовуваної номенклатури статей у „VMHX шдприємствах буд.ве'льної Гндустрй е вишлХя зі складу витрат окремої статті — «Транспортні витрати». У дано-„у ра/ста^, „a JL. знаходять св'ое відібражеі матеріальні витрати, складаються лише з відпускної ціни постачальника.

Крім того, шдприємства, у структурі витрат яких значне місце посідають витрати на паливо і енергію, та з метою посилення ко-нтролю за економним і ращональним їх використанням розділя-ють щ витрати і показують їх у калькулящї двома самостійними статтями: «Паливо технологічне» та «Енергія технологічна».

Деякі шдприємства не виділяють окремою статтею вартість «зворотних відходів», а враховують їх у складі статті «Сировина і ос„„Рв„, матер1ал„,, гіри'цьому'статтяіитрат „азиваСтьсяЫфр„-вина і основні матеріали» /за вирахуванням зворотних відходів/. Такий шдхід не зовсім виправданий, оскільки занижується вар-тість використаної сировини і основних матеріалів за рахунок відходів, які на мають вже властивостей повноцінної сировини чи основних матеріалів і можуть бути використані на зовсім інші ці-

лі,кршв„р„б„Р„цтва„с„овУ„оїпУр„дукшї

шства, основною продущіею яшх е вироби зі збірного залізоОскільки основними компонентами їх виготовлення є бетон і арматурні каркаси, то з метою полегшення складання калькуля-цій на кожен ви1іб зокрема обчислюють собівартість 1 м3 бетон-

Таким ™£ „а шдприємствах, де внг.4,1 збірний залі-

зобетон, складають калькуляції на виробництво товарного бето-ну, ДІЛОВОЇ арматури та зашзобетонних конструкщй і деталей. Через те, що для різних видів прод,кщї (фундаментні подуш-

250, М-300, М-350, М-400, М-450. Це найпоширеніші марки бе-тону В окремих в„„адках(при в_і шдив'дуальних'замов-лень та несерійної п,одукції) мож.ть використовуватися бетони

"^М^Г^о^ яИ „». осову в„ГО-товлення бетонів, у калькуляціях знаходять свое відображення кожен зокрема. Ними є цемент, щебінь, пісок, вода, паливо, елек-троенергія, стиснуте п,вітря.

J^™5 ZZZZZ^Z вТУГд5=

реважній більшості підприємств і організащй пропорційно до ос-новної заробітної плати виробничих робітників.

Сшд зазначити, що дана база розподілу не зовсім прийнятна, оскшьки веде до н,достовірного визначення собівартості окре-

r ^^^Z^=JZ^Z-^- одних 3

Доцільно було б здійснювати такий розподіл наступним чино/верстато/-годин або нормативних ставок на —иницю випу-

цію у.таткування і основна заробітна плата виробничих робіт-

Калькуляції собівартості ділової арматури подібні до каль-куляцій собівартості бетону. Матеріальні витрати розчленовані

Через те що ділова арматура та бетон можуть не лише входити до складу зашзобетонної продукщї як окремі складові елементи, а й реалізовуватися на сторону, на них складають калькуляції

До повної собівартості включають плановий п.ибуток (плано-

ма^Гд^^

Калькуляц^в1Дпускних цш на зшгізойюїеу продРукЩЮ скла-дають, маючи такі реквізити: марка бетону, відпускна цша оди-нищ, об’єм /у кубометрах/, сума /вартість бетону/, відпускна цша 1 кг металу, маса /у кшограмах/, сума /вартість металу/, відпускна цша одинищ продукщї. Додаванням двох сумарних в’личин (бе-тону і металу, які визначаються як добуток цши на обєм та масу, відповідно, обчислюють відпускну ціну залізобетонних констру-кцій і деталей.

Калькулюеанням собіеартості столярних еиробіе займа-ються деревообробні шдприємства та комбінати будівельної ш-дустрії.

Головними видами продукщї їх є віконні та дверні блоки, пар-кет, плінтуси, штапик, підвіконні дошки, дошка підлоги, «дошка-вагонка»,Урейки, дранка ха ш. Через хе Що сировиною для виго-товлення вказаних виробів є об3ізні пиломатеріали, окремо каль-кулюється ще й собівартість 1м5 пиломатеріалів.

Номенклатура калькуляційних статей характеризується осо-бливостями лише в частині матеріальних витрат. Річ у тш, що всі матеріальні цшності, які витрачаються на виготовлення окремих виробів, вираховуються кожен зокрема, а відтак згру-„о'вуються у'калькул'ящйнїстатт, витрат, до'жих слід віднесїи: «Сировина і основні матеріали», «Допоміжні матеріали». Розраховуються окремо і витрати палива та електроенергії за діючи-ми нормахивами /в розрахунку на 1 м2 виройв/ і вархютю їх одиниці відповідно 1 Г/кал та 1 квт/год. Дані вирахування по-даюхь на зворогі калькуляцшного лисха. Кінцеві вартісш шдсу-мки переносять на лицеву сторону і записують за відповідною

Внаслідок різноманітності і різнохарактерності столярних ви-робів у каль^люван» їх со6іваРртості L м^це застосув'ання кі-лькох калькуляційних одиниць. Так, найпоширенішою одиницею є I м3 /пиломатеР1али обрізН1 й необртш, дошка шдлоги, бруски/. Крім того, застосовуються ще й хаК1 як 1 м2 /паркет, «дошка-вагонка», блоки дверні й віконні/, 100 м/п /плштус, штапик/. По-ряд з цими одиницями калькулюється ще й собівартість комплек-тів /віконних і дверних/. Якщо продукщя серійна— ВІКОННІ й дверні блоки, то складають калькулящї відпускної цши 1 шт., тобто одного вікна чи одних —верей відповідної серії. При виго-

ріаліе здійснюють заводоуправлшня будівельних матеріалів.

Продукщєю вказаних шдприємств є цегла, стшові блоки / шлако- і тирсоблоки/, різаний /тесаний/ камшь, облицювальна

™ц^    вказа-

чно кожна калькулящйна стаття поділяється на окремі складові. Для прикладу наведемо номенклатуру статей витрат одного з це-гельних заводів Терношльщини.

До складу калькуляції згаданого підприємства входять такі види витрат:

♦          сировина і основні матеріали /амортизація, пально-

„аслилвні „_, осовва і до,^ова заро^на ш™, в,дра-

^^==^z/;m, ——

♦          допоміжні матеріали /дріт, тирса, цегла вогнетривка, шибе-рний пашр/;

♦          роботи і послуга виробничого характеру; паливо /газ, вугілля/;

♦          електроенергія;

♦          основна заробгтна плата виробничих робішшгів;

♦          додаткова заробітна плата виробничих робітників;

♦          відрахування на соціальне страхування;

♦          витрати на утримання і експлуатацію виробничого устатку-

додаткова заробітна плат'а, відра'хува'ння „а со'шальне страхуван-

ня, матеріали, електроенергія, паливо, невиробничі витрати /. Загальна сума всіх наведених витрат становить виробничу со-

Калькулящйною одиницею у даному випадку виступає 1 тис. шт. На кожну марку цегли /М-75, М-100, М-І25/ складають окре-мі калькуляції собівартості, які є основою для визначення їх від-пускної ціни.

Калькуляції стінових блоків і різаного каменю складають у розрахунку на 1 шт., кахелю — на один комплект, a облицюваль-ної плитки — на 1 м2.

Калькулюванням собівартості металоконструкцій займа-ються, як правило, промбази ти інші спеціалізовані промислові шдприємства.

мають самостійне використання або застосовуються як окладові елементи /частини/ окремих вузшв і т. п. Ними можуть бути ме-талеві підпори, кришки люків, щити /деревометалічні й металіч-ні/, ворота, решітки, загорожі, стелажі тощо. Узагальнюючою калькулящйною одиницею виступає I т металоконструкщй.

3 метою визначення відпускних цін на окремі їх види склада-

виду зРокре„а, голРов„„„У„ з жих' е кутникїі лислове і кругле залі-зо, швелер, дріт та ін. Відтак загальну вартість матеріалів зано-сять „а відповідну калвкуляційну статтю.

Спедифічною самостійною стаггек, визрат с «Внутріиші пере-

=^rzzzz7zzmz:z%2zz!™z^

дів виробів транспортні витрати, пов'язані з внутрішніми переве-зеннями, включають у склад цехових /загальновиробничих/ ви-

трат.

Витрати води, тепло- і елещюенергії, які належать до прямих

ІЖПК оТр=хТГр„н„Гна'т металоконст-

витрати, розподіляютГся між цехами основнош /допоміжних/ ви-робництв, а відтак— між видами металоконструкцій пропорційно So суми основної зароб.тної плати виробничих ^бітншов.

Заробітна плата, як відомо, є, крім того, базою для відрахувань

щення на цій основі розцінок за виготовлення продукції чи вико-нання певних робіт, організащї беруть за основу старі розцшки і застосовують до них відповідний коефіцієнт подорожчання. Проте „е завждТрозрахована таким чином* зароб.тна плата вшюв.дае справжньому рівню витрат, що позначається на достовірності

біт і використовувати їх впродовж певного періоду ввсу, а пр„

Г- Жїї££ГІа —р,вня заро6,тної плати

3.7.2. Методика калькулювання собівартості виконаних робіт і послуг

Серед виконаних робіт найбільша частка припадає на роботи, пов'язані з будівництвом або виконанням ремонтних робіт.

Як відомо, витрати на будівництво обшковуються двічі- у підрядчика і замовника. При цьому повна вартість споруджува-ного об'єкта визначається лише у замовника /забудовника/, оскі-льки вш приймає в експлуатащю готовий об'єкт. Ось чому собі-

в^-^-Г^оГ^^і *?ЄГ %z=z

СК^=;=^=ГмонТажНихробіТ; — витрати на проектно-пошукові роботи;

-вартість проектно-кошторисної документащї;

—        витрати на відведення земельної ділянки під будівництво

об'єкта;

-витрати на знос будівель і споруд, що знаходяться на май-данчику, відведеному під забудову;

-компенсащйнГ витрати населенню, пов'язані з переселен-ням на нові місця проживання з місця забудови;

—        витрати на утримання дирекщї підприємства, що будується, і технічний нагляд;

—        преміальні виплати за дострокове або своєчасне здавання

—        інші вшрати /збитки від ліквідації тимчасових споруд тощо/.

Підрядник (будівельно-монтажна організація) виконує тільки

обліковують витрати і калікулюють соб.вартістГ „крем„РХ ко„с-труктивних елементів або видів робіт /будівельних чи спеці-альних/.

Фактичні витрати на виконання будівельно-монтажних робіт збираюхь у розрМ калькуляцшних статей, а саме: махер.али, ос-

Гння Г^ ™б^= мР™ГмеТаГмГзаГлЬ: нодільничні вихрахи.

Наведений перелік вихрах може бухи розширений і дехалізо-ваний такими стаРттями, J: будівельнГкон'струк'ії і деталі; дода-хкова заробіхна плаха виробничих робіхників; хранспорхні вихра-ти; відрахування на сощальні заходи та рядїм інших статей витрат. Справа у тому, що в сучасних умовах господарювання „ом'енклату^ ^ькул'яцшних слвтей вЙзначаеться шдп'риємст-вами і організаціями самостійно. Субпідрядні організації кальку-люють лР„ше власн, витрати, а генпГдрядн, до вл'асних факлични'х витрат додають договірну вартість виконаних обсягів робіт суб-

робіт зводиться до нагромадження витрат. Вказаній методиці відповідає позамовний метод обліку затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. При цьому усі витрати

послідовно нагромаджуються в картках обліку витрат з початку виконання замовлення і до його завершення.

Крім основного виробництва, сучасні підприємства й органі-зац/мають у своєму Lm ще й допоміжні и"підробш вир'обни-цтва, які надають різноманітні послуги або ж випускають проду-кшю для „отреб „сівного виробніва ч„ „а ст„Тону. Мето^іа калькулювання собівартості у цих виробництвах залежить від Тех„оУлопї створення &ЯУВ& ,„ „ада'нкя „ослуг, можливостей локалізації витрат за калькуляційними об'єктами, наявності су-путніх і побічних видів продукції та шших чинникІв.

У вказаних виробництвах можуть застосовуватись такі спосо-би калькулювання, як:

ІЕЕІГ"

TO?ottP"r^^^^

підсумовуванням витрат за частинами продукції або продукції в цілому, за процесами, переділами.

продукції із одного процесу і неможливості прямого обліку ви-

ся дР„ розмежув'аІня загальної ^уми витр'ат м,ж видами „родукцп (робіт, послуг) відповідно до бази розподілу через коефіцієнт розподілу.

Спосіб прямого розрахунку полягає у тому, що зібрані витрати виробництвгі у роз^і^ь^ляцій„„хУ„б-СКУтів дшя^ся „a Lb-кість калькуляційних одиниць по кожному об’єкту в розрізі ста-тей калькуяУяцН або елеме„т,в витрат. Це/спосіб /ун^альним і використовусться в кінцевому розрахунку собівартості продук-

які отримуються в одному процесі, і коли неможливо локалізуваособливістю даного способу є переведення усіх видів продукції

собівартості кожного виду зокрема шляхом ділення витрат на кі-лькість однорідної продукції /за кожним їх видом/.

Поряд з „Рс„ов„„Рм, дУоп„„1Ж„„„„ та „ідс„6„„„„ виробницт-вами, які є на балансі сучасних підприємств і організацій,

дарства, що спеціалізуються на наданні послуг. Вони, на від-„,Ру від вищезазначечих виробництв, „окликан, „адавати п„-слуги працівникам підприємств і організацій та членам їх сімей, зокрема дітям. До них належать:

■          житлово-комунальні господарства /гуртожитки для одинаків

' Т-™Г=а=Гда, ясда-садки да д„ТяЧ1 садкч/;

тологічні кабінети, зіі лікувального масажу і гігіши, лікуваль-вої фізкулвтури, сауви тощо/;

■*c4JS заялади /плавальч, басейчч, ІИр„., більярди, спорд.

■          бази відпочинку /турбази, оздоровчі дитячі табори, пансіо-

НаТ^бШшотеГ1ГзеГКУ/;

Особливістю діяльності усіх вищеперелічених обслуговуючих

датків

Кошторис — деталізований перелік усіх можливих доходів і видатків. Складання кошторису - кроштка робота і за сучасних змов господарювання не зовсім об'єктивна з причини впливу ін-флящї. Специфіка складання кошторису полягає у тому, обхідно передбачити можливі доходи і видатки не лише на на-ступний місяць, а й на більш тривалу перспективу — квартал, півріччя, рік.

дарств. Вони повинні уточнюватися внаслідок впливу інфляцій-них процесів.

•          екшлуатаційні витрати /тепло- і елект,оене,гія, водопостачан-н, матеріи, придбан^швентарю, іграшої^медикаме^в/;

•          амо;тизація будівель, споруд /приміщень/ та обладнання, ін-

. основна і додаткова заробітна плата;

•          відрахування на соціальні заходи;

•          ремонт приміщень;

. витрати на харчування /вартість продуктів харчування/;

•          телеграфні, телефонні, поштові, канцелярські видатки /накла-

дні витрати/;

. орендна плаха /у разі оренди примі.ення, швенхарю/;

^наХок ^^gKUd окрем, виробницг-

°Р™=^^

6.         Обов'язкові платежі й відрахування.

7.         Експлуатащйні витрати /опалення, водопостачання і кана-лізація, гаряче водопостачання, радіо-, телеантени тощо/.

Головними видами доходів, отриманих внаслідок експлуатації житлово-комунального господарства, є:

чаУ„„ям, радло-, телеантеною, інші види шльових'платежів/;

— нарахування орендаторам /орендна плата, збори на покритявище. У переважній їх більшості аналітичний обшк витрат за видами обслуговуючих виробництв і господарств не здійснюєть-ся. Витрати показують за їх видами 23 цілому за дебетом одного із субраху'нків с„„теУт„ч„„г„ рахунка Іі «Виро'бництво».

Такий порядок організації бухгалтерського обліку не сприяє розвитку тазабезпеїенню достов.рного калькулювакю, собївар-тості окремих видів послуг. Фактичні калькуляції, як правило, не складаються на кожен вид послуг. Проте для встановлення роз-міру оплати за надання тих чи інших видів послуг загально-

,„і витрати, які „/ипадають „в 1 м2 „лощі, діленвям загалввої

SS^'«tt'!SZ2Z?m' д~ *

3 метою більш раціонального використання житла доцільно все-таки калькулювати собівартість 1 м2 корисної площі /ділен-ням витрат на загальну корисну площу/ і на основі даних розра-хунків встановлювати оплату відповідно до використаної площі, коригуючи її на кількість проживаючих у кімнаті /членів сімї/.

He менш важливе значення для визначення розміру оплати має калькулювання собівартості дитячих доткільних закладіе і баз відпочинку. В даному разі обчислюють прямим способом ви-трати, які припадають на о.ну дитину /різних вікових груп/ або

=S^BpS= .      »™ - — -

„аведеними rJU™- № у тш, що до них „алежать р,з„„-манітні за сферою діяльності обслуговуючі виробництва, об’еднані між собою у певні групи лише за кінцевою метою /оздоровлення/. На кожен їх вид складають самостійгаш кошторис, у яком-

джень, на які зараховуються кошти спонсорської допомоги, інЯк засвідчує сучасна практика роботи, перешчених джерел фшансуванкя не висхачае на повне покриххя необх1Дних витрат, унаслідок чого залучають кошти користувачів цих послуг. Одні-L з „ричин цьоп/е вплив шфляційіс процесів в Украі,. Каль-куляції заміщення /відшкодування/ витрат складаються за лікува-ль„„-„зд„р„в,„м„ комплексами в ро'зрвхунку ш „д„„ лїку-вально-оздоровчий сеанс або одиницю часу.

НаРлЮРди^. Досховфшсхь хаких обчислен/мае буТи, б'езпТречно, кращою. Похи’ки при вирахуванні плати за послуги пояснюються впливом як обєктивних, так і суб’єктивних факторів, до яких мо-жна віднести неможливість точно передбачити кількість користу-вачів послуг. У переважній більшості для так,го розрахунку вико-

тю можуть одержати відповідні послуги. Проте немає абсолютно ніякої гарантії, що спортивні заклади та лікувально-оздоровчі

цьому разі калькулювання собівартості послуг стане справжньою базою формування цш на певні види послуг.

Враховуючи те, що ринкові умови господарювання вимагають

здійснення науково обгрунтованого калькулювання собівартос-ті — запорука підвищення ефективності їх діяльності.