Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Лекція 4 КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ : Українська та зарубіжна культура. 3-тє видання : Бібліотека для студентів

Лекція 4 КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 

магниевый скраб beletage

•          Місце античності в історії світової культури.

•          Особливості античної культури.

•          Крито-микенська цивілізація. «Грецька міфологія».

•          Наука, література і мистецтво в Стародавній Греції.

•          Стародавні Олімпійські ігри.

Поняття «античність» з’явилось в епоху Відродження. Тоді італійські гуманісти запровадили термін «античний» для визначен-ня греко-римської культури, найстародавнішої з відомих у той час. «Античність» (від лат. аntiguus) вживається в двох змістовних зна-ченнях. У широкому розумінні означає «стародавній», а у вузькому – «історія та культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму». Ан-тичний – такий, що відноситься до культури стародавніх греків і римлян. Хронологічні рамки античності – приблизно з XI ст. до н.е. до V ст. н.е., коли перестала існувати Західна Римська імперія.

Античність характеризується виникненням і формуванням дер-жави. Тоді відбувалися перші спроби виходу людини з природи й перехід до її пізнання. Світ почав сприйматися вже не міфологічно. Людина стала індивідуальністю. Античність – це стан людини, керованої іншою людиною (раб–рабовласник).

Античний світ, який спочатку (в VIII–VI ст. до н.е.) знаходився в межах декількох культурних центрів однієї лише Греції, до кінця свого існування в V ст. н.е. охопив величезний простір від Шотландії до Африки і від Гібралтару до Закавказзя та Палестини. Починаючи з перших століть нашого літочислення, європейська культура розвивалась під безперервним впливом культурної спадщини антич-ного світу. Античність є історичним фундаментом сучасної Європи, спільним минулим всіх європейських народів. Вона робить їх члена-ми однієї європейської культурної сім’ї. Ця сім’я має одних учителів: стародавніх греків і римлян. Г.Гегель вважав, що людина, не знайома з витворами античного мистецтва, прожила життя, не знаючи краси.

Т.Г.Шевченко в повісті «Художник» вустами одного з героїв сказав: «Я цілком зрозумів, як необхідне вивчення антиків і взагалі життя і мистецтва стародавніх греків».

Стародавня Греція цілком справедливо вважається колискою євро-пейської цивілізації. Починаючи з VIII ст. до н.е., вона стала одним із найінтенсивніших вогнищ духовності в світовій культурі. Цьому спри-яло те що Греція як середземноморська країна розташована на стику Європи та Азії, поблизу Африки. Мореплавання забезпечувало їй інтенсивний інформаційний обмін, взаємозбагачення культур. Взає-модія відносно сприятливих природних і соціальних факторів пози-тивно вплинула на розвиток культури. До кінця VI ст. до н.е. греки випередили в царині культури всіх сусідів, зокрема країни Передньої Азії. Останні до того часу очолювали культурний прогрес людства.

Хоч антична культура, особливо у початковий період свого роз-витку, немало запозичила з більш розвинутих на той час культур Схо-ду, вона була явищем глибоко оригінальним. Антична Греція не була обтяжена азіатською традицією. «Вступаючи у світ Греції, ми відчу-ваємо, що на нас віє рідним повітрям, – це Захід, це Європа», – пи-сав О.Герцен.

У сьогоднішнє життя органічно вплелися численні поняття, сло-ва, назви, імена, вирази, які дійшли саме з культури Стародавньої Греції. Коли хочуть підкреслити величину предмета, то кажуть, що він «гігантських» розмірів. Коли наголошують на величі якоїсь робо-ти, то кажуть, що вона «титанічна», і навпаки – незначних людей називають «пігмеями». З грецького лексикону вирази: «панічний жах», «яблуко розбрату», «ріг достатку», «олімпійський спокій», «ле-бедина пісня», «гомеричний сміх», «ахіллесова п’ята», «муки Танта-ла», «Сізіфова праця», «троянський кінь», «Сцілла і Харібда». Із Стародавньої Греції походять такі слова: академія, ліцей, школа, демо-кратія, деспотія, диктатура, монархія, олігархія, партія, політика, ре-спубліка, тиранія.

Традиційно в історико-культурній хронології Греції виділяються періоди: гомерівський або ранньоархаїчний (XI–VIII ст. до н.е.), ар-хаїчний VIII–VІ ст. до н.е.), класичний (V – остання чверть IV ст. до н.е.) – це був час найвищого піднесення грецької культури, еллі-ністичний (остання чверть IV–I ст. до н.е.). Кінцем давньогрецької культури вважають завоювання її останніх осередків римлянами наприкінці І ст. до н.е.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Біля джерел культури Стародавньої Греції знаходилась критоми-кенська цивілізація. Вона розвинулась на островах Егейського моря, узбережжі Малої Азії та Балканського півострова. Це була одна з найдавніших цивілізацій Східного Середземномор’я. Центрами її бу-ли острів Крит і місто Микени в материковій Греції, на її півдні, в північно-східній частині півострова Пелопоннес.

Час виникнення критської культури (або минойської* – за іме-нем легендарного критського царя Миноса) – межа III–II тис. до н.е. Переживши періоди піднесення та спаду, вона проіснувала приблиз-но до 1100 р. до н.е., її відмітною рисою була наявність палаців-цита-делей, могутніх архітектурних комплексів. В результаті археологічних розкопок, які у 1894 р. першим розпочав у Кносі – стародавньому місті егейського світу на Криті – Артур Еванс, знайдено величезне приміщення (палац) або комплекс приміщень загальною площею 16 тисяч квадратних метрів. Він був збудований і декілька разів пере-будований в період між 1900 р. і 1450 р. до н.е. В ньому було близько 300 приміщень. Залишки ванних кімнат і системи каналізації свідчать про високий рівень цивілізації. Стіни в палаці розмальовані фреска-ми (водяними фарбами по сирій штукатурці) із зображенням рос-лин, тварин, особливо часто бика, казкових грифонів (левів з орли-ними головами), безліччю людських постатей. Своєю архітектурою палац передбачив головну ідею античності – при всій своїй величі він не пригнічував людину, а виступав відповідним їй. Вчені вважа-ють, що в палаці і на прилеглих до нього територіях жило приблизно 30 тис. чоловік. Близько 1400 р. до н.е. палац згорів і був покинутий.

За грецькою міфологією, один з палаців, збудований на острові Крит Дедалом, називався Лабіринт. Він мав складну систему кори-дорів і переходів, заплутані ходи, з яких важко було знайти вихід. В Лабіринті жив Мінотавр – казкова потвора, чудовисько з чолові-чим тулубом і бичачою головою. Дочка критського царя Миноса – Аріадна, покохавши афінського героя Тесея, допомогла йому вбити Мінотавра й вийти з Лабіринту, давши йому клубок ниток. «Нит-кою Аріадни» називають спосіб, що допомагає вийти із скрутного становища. Крилатою стала і назва цього палацу: лабіринтом нази-вають складне, заплутане становище, з якого важко знайти вихід.

* Така назва дана англійським археологом Артуром Евансом, який відкрив цю культуру в 1900 р.

Жителі Крита залишили після себе і письмові пам’ятки. Приблизно у 1900 р. до н.е. тут виникла система складового лінійного письма – лінійне письмо А, а з XV ст. до н.е. з’явилося нове письмо – лінійне письмо Б. Досі вдалося прочитати тільки другу, більш молоду пи-семність – лінійне письмо Б. Це сталося в 1952 р., і найдивніше, що зробив це відкриття (після марних старань багатьох видатних вче-них) 30-річний англійський архітектор Майкл Вентріс (1922–1956), який займався дешифруванням критського письма як любитель. Разом з Джоном Чедвідом – англійським класичним філологом, професором університету в Кембріджі, він довів, що тексти цього письма написані давньогрецькою мовою. Але до цього часу не вдало-ся нікому прочитати жодного знака з більш раннього критського письма – лінійного письма А1.

Розквіт минойської культури припадає на XVI – першу полови-ну XV ст. до н.е. Але в середині XV ст. до н.е. майже всі поселення та палаци острова були зруйновані внаслідок сильного виверження вулкана на острові Фера (сучасний Санторин), який знаходиться за 110 км на північ від Криту, а також вторгненням з материкової Греції войовничих греків-ахейців або микенців. Вони в 1400 р. до н.е. заво-ювали Крит. В 1400–1100 рр. до н.е. ще процвітала спільна минойсь-ко-микенська культура, але Крит уже став другорядною державою. До 1100 р. до н.е. минойська цивілізація зникла зовсім.

У XV ст. до н.е. центр цивілізації переміщається в материкову Грецію. Тут з’явився новий гегемон – ахейське місто Микени. Воно створило власну своєрідну культуру, яка сформувалась близько 1700 р. до н.е. Розквіт микенської цивілізації припадає на XV– XIII ст. до н.е. Гомер назвав Микени золоторясними. Це – справед-ливо. Археологи знайшли там чимало золотих предметів (ритуаль-них прикрас, зброї, золотих посудин). Близько 1250 р. до н.е. коаліція ахейських племен на чолі з царем Микен Агамемноном захопила й зруйнувала місто Трою на узбережжі Малої Азії. Події, пов’язані з Троянською війною, становлять основу давньогрецького героїчного епосу. Агамемнон – один з головних героїв «Іліади» Гомера.

Крито-микенська цивілізація припинила своє існування в ХІІ–ХІ ст. до н.е. Це пов’язано з тим, що в кінці XIII ст. до н.е. величезна маса північнобалканських варварських, не зачеплених крито-микенською

100 великих чудес света. – М, 1999. – С. 82.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

цивілізацією племен, попрямувала на південь. Провідну роль в цьо-му переселенні народів відіграло грецьке плем’я дорійців, які жили в умовах первісного ладу. Але вони мали велику перевагу перед ахей-цями – володіли більш ефективною, ніж бронзова, залізною зброєю. Якраз з приходом дорійців в ХІІ–ХІ ст. до н.е. починається в Греції залізний вік.

Наступний період грецької історії, як правило, називають го-мерівським – на честь грецького епічного поета Гомера, автора слав-нозвісних епічних поем «Одіссея» та «Іліада». Це перші відомі нам грецькі літературні твори і, разом з тим, взагалі перші пам’ятки літе-ратури в Європі. Вони настільки досконалі, що до цього часу стоять в ряду найбільших досягнень світової літератури і являють собою неперевершені зразки світової епічної поезії. Ці твори називають перлинами світової літератури, і недаремно сім грецьких міст сперечаються за честь вважатися батьківщиною великого Гомера. Во-ни є свого роду кодексом моралі, яка утвердилась в античній куль-турі на багато століть. Вищою цінністю для знатного воїна, героя «Одіссеї» та «Іліади», є посмертна слава, вічна пам’ять про доблесні подвиги. Поеми Гомера – носії педагогічних принципів: якщо хочеш бути оспіваним, будь таким, як мудрі та мужні герої Гомера. Це тво-ри – про людські стосунки, про добро і зло, про честь і безчестя, про свободу і долю. В усі часи вони читались як глибоко сучасні. Колись афінська молодь завчала їх напам’ять, що було частиною освіти.

Поеми створені близько середини VIII ст. до н.е. і є єдиним істо-ричним матеріалом, важливим джерелом інформації про історичні події IX–VIII ст. до н.е. До нас повний текст гомерівської «Іліади» дійшов тільки в списку X ст. н.е., «Одіссеї» – у списку XII ст. Нині вже відомо, що в основі сюжету «Іліади» лежить справжній історич-ний факт. У 1240 р. до н.е. кілька грецьких племен об’єдналися для походу до північно-західних берегів Малої Азії з метою завоювання Троянського царства. Після десятилітньої облоги ахейці захопили Трою (Іліон) і зруйнували її. Події Троянської війни оспівані в «Іліаді» (від. слова Іліон).

«Іліада» містить близько 15700 віршів і охоплює 50-денний від-різок останнього, десятого, року цієї війни. У 1871 р. відкрив місцез-находження Трої та розкопав її німецький археолог Генріх Шліман (1822–1890). Він був сином злиденного пастора з невеличкого села в німецькій землі Мекленбург і ще з дитинства захопився пригодами

героїв «Іліади» та «Одіссеї». Г.Шліман вів розкопки і в Микенах. Завдяки його розкопкам стало відомо, що Троя була побудована в III тис. до н.е., але перебудовувалася щонайменше вісім разів. Але все-таки немає ніяких археологічних доказів, які підтверджували б, що Троянська війна відбувалася саме так, як описав її Гомер.

Ще з античних часів вважається, що «Одіссея» створена пізніше «Іліади». В «Одіссеї» розповідається про мандри та пригоди, пере-важно фантастичні, одного з визначних учасників, героя Троянської війни, царя, володаря острова Ітаки, Одіссея, його повернення додо-му після війни. Одіссей – втілення мудрості, розважності, хитрощів, що він їх успадкував від свого предка – бога Гермеса. Улюбленицею греків стала і вірна дружина Одіссея – Пенелопа. Описуючи події, які відносяться до крито-микенської епохи, Гомер, як правило, пере-носить їх у більш пізніше історичне середовище. Близько 12000 віршів «Одіссеї» охоплюють події 40 днів, проте поет спромігся за допомо-гою складних композиційних прийомів розповісти, що сталось за десять років після того, як загинула Троя.

Завдяки «Одіссеї» та «Іліаді» Гомер став найпопулярнішим по-етом античності, незаперечним авторитетом. Він стояв біля джерел грецької та всієї європейської літератури. Давньогрецький філософ Платон писав, що Гомер виховав усю Грецію. Античні храми при-крашали статуями героїв Гомера, рельєфами на сюжети його поем. Сцени з поем малювали на стінах, карбували на зброї. За словами українського філософа Григорія Сковороди, Гомер був першим про-роком стародавніх греків. Коли греки казали: поет (творець), то мали на увазі Гомера. Визнаючи заслуги Гомера, великий афінський дра-матург Есхіл говорив, що всі його твори – це лише крихти з розкіш-ного стола Гомера.

Наслідуючи Гомера, римський поет Вергілій створив знамениту «Енеїду», національний римський епос. Інший римський поет Овідій сказав про епос Гомера такі слова: «Всі ми черпаємо натхнення із спільного джерела». З шануванням сприйняли Гомера видатні пред-ставники Відродження. Один з них, великий італійський поет Пет-рарка, якому в 1360 р. випало щастя придбати рукописний текст Гомера, притиснувши його до грудей, вигукнув: «О, великий муж, з якою радістю я вислухав би тебе!»

Незважаючи на те, що Гомеру присвячена велика кількість літе-ратури і навіть склалася особлива наука – гомерологія, даних про

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

нього дуже мало. Відомо, що народився він на острові Хіос. Припус-кають, що час його життя між 850–750 рр. до н.е. Був Гомер співцем, який виконував свої поеми.

Антична традиція зображує його як сліпого діда (слово «гомер» інколи тлумачать як сліпий). Проте поеми Гомера свідчать, що при-наймні від народження він не був сліпим. Зоровим образам в його поемах належить провідне місце. Він, як художник-живописець, пе-редає найтонші відтінки барв. Палітра Гомера дуже цікава для спе-ціального аналізу.

Високої поетичної майстерності вимагають переклади творів Го-мера. Над ними працювали такі велетні української літератури, як Пантелеймон Куліш, Олександр Потебня, Леся Українка. Вагомим надбанням вітчизняної культури є повний український переклад «Одіссеї» та «Іліади», що його здійснив розмірами оригіналу (гекза-метр) видатний український перекладач, житомирянин Борис Тен (Микола Васильович Хомичевський). Цей переклад відповідає всім вимогам сучасного гомерознавства і відзначається неабиякою поетич-ною майстерністю. Фахівці оцінили його як подію, що виходить за межі української літератури.

В цілому гомерівський період був часом занепаду, застою куль-тури. Але якраз тоді створювались передумови стрімкого піднесення грецького суспільства в архаїчну і класичну епоху.

Архаїчний період грецької історії охоплює VIII–VI ст. до н.е. В цей період, разом з остаточним розкладом родової общини, відбу-вається формування античного поліса – держави-міста. До його складу входила і територія з навколишніми земельними ділянками та поселеннями землеробів. В полісах нутрувало політичне життя, де, за словами Гегеля, дух епохи постійно кував нове. Найбільшими полісами були Афіни, Спарта, Коринф, Аргос, Фіви.

Поліси приваблювали талановитих людей із всіх околишніх зе-мель. Тут людина вперше відчула себе особистістю, вільною та неза-лежною істотою. Кожна людина прагнула до самовираження. Вона відчувала свою самоцінність. З VI ст. до н.е. у більшості полісів встановилась демократична форма правління. Вона охороняла пра-ва кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасни-ком політичного життя. Афінський громадянин міг критикувати кого завгодно. В афінському театрі в карикатурному вигляді зображалися відомі політичні діячі.

Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до осо-бистості вільного громадянина поліса зумовили таку яскраву рису грецької культури, як антропоцентризм – обожнення людини. Саме в Афінах філософ Протагор із Абдер проголосив відомий вислів: «Людина є мірою всіх речей», а в софоклівській «Антігоні» найкра-ще показано захоплення звершеннями людини.

Головним життєвим центром в давньогрецьких містах-державах була агора (від гр. – площа) – місце публічних зборів і ринкова площа. Навколо агори розташовувались громадські споруди і храми. Вільний грек проводив тут більшу частину свого життя: спілкувався, продавав, купував, міняв, брав участь у розв’язанні політичних справ. На агорі виставлялися для публічного ознайомлення нові закони й урядові розпорядження.

Пізніше на агорах почали будувати криті галереї з колонами, які називались портиками. Вони служили укриттям від сонця і згодом стали улюбленим місцем для дрібних торговців, філософів, різних гультяїв.

Хоч у політичному відношенні Греція ділилась на безліч са-мостійних міст-держав, але якраз в архаїчну епоху активна взаємо-дія греків з іншими народами пробудила в них почуття єдності, яке охопило грецький світ у цілому. Все населення Греції приблизно з VII ст. до н.е. стало називати себе еллінами, а свою країну – Елла-дою*. Спочатку еллінами називалось грецьке плем’я, яке оселилося на півночі Греції – в районі Південної Фессалії. Слово «еллін» виник-ло від імені легендарного героя Елліна, який, за переказом, був пра-батьком грецького роду.

Характерною рисою античної культури є антропоморфізм – пе-ренесення властивих людині рис на природу, наділення людськи-ми властивостями явищ природи, тварин, предметів і фантастич-них створінь. Крім того, антропоморфізм передбачає поклоніння богам у людській подобі. Боги мали людську подобу: їх уявляли як молодих, прекрасних і безсмертних людей, наділяли вищою тілес-ною красою. Вони володіли людськими достоїнствами і людськими слабостями. Боги кохалися, одружувались, мали дітей, помиляли-ся, сварилися, ревнували, хитрували, зводили один на одного на-клепи, обманювали.

* Еллада – назва Греції грецькою мовою.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Для грецької релігії, як і для стародавньосхідних, характерний політеїзм – багатобожжя. За легендою, боги жили на найвищій горі Греції – Олімп (2927 м), яка знаходилась у Фессалії – області на північному сході Стародавньої Греції. Фессалію вважають колискою грецької міфології*. Якраз тут, на думку греків, відбувалась бороть-ба титанів проти Зевса. Богів греки називали олімпійцями. Верхов-ним богом у грецькій міфології, володарем світу був Зевс. Найпо-важнішою серед богинь, володаркою неба, покровителькою родинного життя та шлюбу була Гера – Зевсова сестра і дружина, старша дочка Кроноса і Реї. Вона відзначалася владністю, жорстокістю та ревни-вою вдачею. Свого брата Посейдона Зевс зробив могутнім богом моря. Його також називали хитачем землі, тому що вважали, що він вик-ликає землетруси.

Інший брат Зевса – Аїд (букв. – безвидний, страхітливий) після розподілу світу між трьома братами одержав підземне царство, став його володарем, підземним божеством. У грецьких міфах Аїдом час-то зветься саме царство мертвих (звідси російське слово «ад» – пек-ло, куди нібито потрапляють душі грішників). За легендою, вартовим підземного царства є триголовий пес Кербер (Цербер), який всіх туди пропускає, але нікого звідти не випускає. В Аїді знаходилась річка забуття – Лета. Мерці, напившись води з цієї річки, забували про своє минуле, про все, що сталося з ними за життя. Канути в Лету – бути забутим на землі.

Одним з найважливіших богів грецької міфології був Аполлон – син Зевса й титаніди Лето, брат-близнюк Артеміди – богині мислив-ства, покровительки звірів. Спершу він був богом скотарства і рільництва, згодом – опікуном мистецтва і муз, покровителем співаків і музикантів, богом Сонця і світла (звідси його друге ім’я – Феб, що означає «блискучий»). Аполлон уособлював, втілював раціональну ясність, гармонію, художнє натхнення, впорядкованість, пластичну

* Міфологія (грецьк. «міфос» – переказ, оповідання; «логос» – слово, вчен-ня) – наука про міфи, система міфів того чи іншого народу. Міф – один із видів усної народної творчості, характерних для періоду стародавнього світу. За змістом міфи – перекази про явища природи, історичні події або фантас-тичні оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот. Найбільш відомі та вивчені міфи давніх греків і римлян.

досконалість, помірність, красу і спокій. Зображався він прекрасним юнаком з кіфарою* і луком.

Аполлона, як правило, супроводжували богині, покровительки поезії, мистецтв і наук – музи. Звідси і його друга назва – Мусагет. Ці красномовні дочки Зевса і богині пам’яті Мнемозіни були джере-лом поетичного натхнення, творчості людей. В давньогрецькій міфо-логії муз було дев’ять, кожна з яких опікувалась якимось одним ви-дом творчості та інтелектуальної діяльності. Кліо була музою історії, Евтерпа – поезії та музики, Талія – комедії, Мельпомена – трагедії, Терпсіхора – танків, Ерато – любовної лірики, Полігімнія – свя-щенних гімнів, Уранія – астрономії, Калліопа – епосу.

Найстаршою з дев’яти муз, покровителькою епічної поезії, була Калліопа. Вона вважається матір’ю уславленого, натхненного дав-ньогрецького співця, віртуозного музики – Орфея. Його часто згаду-ють найславетніші поети і музиканти. В останньому розділі «Євге-нія Онєгіна» О.С.Пушкін порівняв з ним славнозвісного італійського композитора Россіні. Микола Вороний у вірші «Іван Франко» по-рівняв з Орфеєм великого українського поета, а Леся Українка роз-повіла про міфічного співця в поезії «Орфеєве чудо».

За легендою, коли Орфей співав, перебираючи золоті струни своєї кіфари**, його слухала вся природа. Дикі звірі виходили з лісових нетрів і печер, щоб послухати Орфея. Звідусіль до нього зліталися птахи – вони хотіли навчитися краще співати. Навіть дерева схо-дили зі своїх місць і оточували Орфея уважною юрбою.

Одним з улюблених місць перебування Аполлона та муз був гірський масив у центральній частині Греції, який називався Парнас. Між його вершинами било Кастальське джерело, з якого пили музи і яке давало натхнення поетам. Тому інше значення слова Парнас – світ поезії та поетів.

За грецькою міфологією, це джерело вибив копитом казковий птахокінь (крилатий кінь) – Пегас. Він жив на горі серед муз. Ко-лись Пегас приносив Зевсові на Олімп грім і блискавку, а потім став

* Давньогрецький струнний щипковий музичний інструмент типу ліри, який мав чотири і більше струн.

** Ті, що грали на кіфарі та співали, називалися кіфаредами, а ті, що тільки грали, – кіфаристами.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

конем поетів, символом поезії. «Осідлати Пегаса» означає стати по-етом, писати вірші.

Загальногрецьким релігійним центром з храмом і оракулом (свя-щенним місцем) Аполлона було місто Дельфи. На храмі Аполлона був напис: «Нічого понад міру». Цей афоризм приписують Солону (близько 640–558 рр. до н.е.) – напівлегендарному законодавцю, якого вважають одним із семи мудреців стародавнього світу.

Аполлоновим сином, богом лікування в стародавніх греків був Асклепій. Греки зображали його з палицею, навколо якої обвилася змія. У Римі Асклепія називали Ескулапом. Це слово – жартівлива, іронічна назва лікаря.

Богинею кохання та вроди була Зевсова дочка Афродіта. За од-нією з версій, вона народилася, виникла з морської піни біля ост-рова Кіпр, тому і звалася часто Кіпрідою. Афродіта стала матір’ю Ероса – бога кохання, вродливого крилатого хлопчика, що вражає серця людей і богів своїми стрілами, викликаючи кохання.

Богом вогню та ковальської справи в грецькій міфології вважав-ся Гефест – син Зевса і Гери, опікун ремісників. Він єдиний із богів не цурався фізичної праці: кував блискавки для Зевса, зробив для нього золотий трон, будував палаци на Олімпі. Незважаючи на куль-гавість на обидві ноги, потворний зовнішній вигляд, Гефест взяв в жінки прекрасну богиню Афродіту, яка любила Ареса, приносячи Гефесту страждання.

Однією з найголовніших богинь грецької міфології, улюбленою дочкою Зевса була Афіна Паллада. Вона народилася в повному озб-роєнні (шоломі та панцирі) з голови батька, яку за наказом останнь-ого розколов сокирою Гефест. Афіна – богиня війни і перемоги, а також мудрості, знання, наук і мирної праці, покровителька Афін. Греки зображали Афіну Палладу величавою жінкою у військовому вбранні, із щитом, списом і в шоломі. Грізним богом війни, симво-лом войовничості був Арей (Арес) – син Зевса і Гери.

Кожна галузь господарської діяльності мала свого бога-покрови-теля. Деметра, рідна сестра Зевса, Посейдона і Аїда, дружина Зевса, була богинею родючості, хліборобства та шлюбу («Мати хлібів»). Во-на подарувала людям зерно і навчила їх вирощувати хліб. Богом ро-дючості, живих сил природи, розкутості і свободи, помірності, інстинктів, неспокою та надмірності, виноградарства, вина, радісного сп’яніння був Діоніс (Вакх). Він навчив людей вирощувати вино-град і робити вино. В античних народів на честь богів вина і весе-лощів відбувалися святкування та обряди – оргії. Інше значення цього слова – бучний, розгульний бенкет. Звідси відповідник Діоніса в римській міфології Бахус інколи вживається як синонім пияцтва. Вісником богів, богом торгівлі та ремісництва, опікуном подорожніх, гімнастів, провідником душ померлих до підземного царства Аїда став Гермес – син Зевса і німфи* Майї. Він вважався неперевершеним у спритності та красномовстві. За легендою, Гермес винайшов азбуку, математику, астрономію та бокс. У Гермеса і Афродіти був син не-звичайної краси – Гермафродит. Він злився в одне ціле з німфою Солмакідою і став двостатевою істотою – напівчоловіком-напівжінкою, особою з ознаками чоловічої та жіночої статі.

За грецькою міфологією, всі олімпійські боги зберігали вічну мо-лодість та безсмертя. Підтримували вони це за допомогою нектару – напою богів і амброзії (амвросії) – їжі богів.

Крім загальногрецьких богів, свого бога-покровителя мав кожний поліс. Як вважалось, такий бог захищає певну місцевість. Наприклад, Афіна, як вже згадувалось, була богинею-покровителькою Афін. Храм бога-покровителя споруджувався, як правило, в міській фортеці.

Значне місце у грецькій міфології посідали легенди про героїв, титанів – дітей богів і смертних**. Найбільшою пошаною користу-вався син Зевса і смертної жінки Алкмени – Геракл (гр. Негакіез, лат. Негсиіез). Наділений незвичайною силою, мужністю, відвагою, всіма найкращими рисами грецького народу, він уславився своїми неймовірними подвигами, зокрема звільнив землю від чудовиськ. Геракл переміг, умертвив Гідру – потвору, дракона з дев’ятьма голо-вами. Це був один з перших його подвигів. Інший подвиг Геракла полягав в тому, що він за один день вичистив занедбані, брудні стайні, що належали царю Авгію, який мав дуже багато худоби. Його бать-ком був бог Сонця Геліос, так зване «усевидюще божество». У су-часній мові зберігся вислів «авгієві стайні», тобто вкрай занедбана справа, що потребує великих зусиль. Геракл здолав велетня Антея –

* В грецькій міфології німфи – юні та прекрасні, безжурні та веселі істоти, напівбогині, що втілювали різні сили та явища природи. Античним німфам у слов’янській міфології відповідають русалки, мавки.

** Титан – у давньогрецькій міфології – велетень, що вступає у боротьбу з богами, люди виняткового розуму, таланту, духовної сили.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

найвродливішого і наймогутнішого серед гігантів. Антей був сином бога морів Посейдона і богині землі Геї, яка давала йому невичерпну силу. Антей був непереможним, доки торкався матері-землі, беручи від неї нові сили. Геракл відірвав Антея від землі і задушив у повітрі. Образ Антея став символом людини, яка черпає силу в своєму на-роді. Одним з Гераклових подвигів є приборкання триголового пса Кербера, який стеріг підземне царство мертвих. Всього Геракл здійснив дванадцять подвигів, чим здобув вічну славу й безсмертя.

Багато грецьких героїв були учасниками Троянської війни. Про це описує в «Іліаді» та «Одіссеї» Гомер.

Одним з найхоробріших, найвизначніших грецьких героїв, учас-ником Троянської війни був Ахіллес (Ахілл) – син царя Пелея і морської богині Фетіди. В єдиноборстві з ним загинув один з голо-вних троянських героїв – Гектор. Ахіллес мстився Гектору за вбив-ство свого друга. Мати Ахіллеса, бажаючи зробити сина безсмерт-ним, скупала його в священних водах підземної річки Стікс. Вода ця робила людину невразливою. Але п’ята, за яку в дитинстві богиня його тримала, не торкнулась води і залишилась єдиним вразливим місцем. Ахіллес загинув від стріли, яка вразила його п’яту. Звідси вислів «ахіллесова п’ята» (вразливе місце).

Багатьох смертних дітей мала богиня вроди і кохання Афродіта. Одним з них був троянський герой, міфічний предок, прабатько рим-лян Еней. Сином бога Гермеса є й інший троянський герой – Одіссей.

Створена греками надзвичайно багата і захоплююча міфологія стала найважливішим елементом грецької культури. На її основі пізніше розвивались література, філософія, наука. Міфи стали неви-черпною скарбницею сюжетів для античного мистецтва і літератури. Грецька міфологія зробила великий вплив на інші народи і є вже протягом багатьох століть джерелом натхнення поетів і художників.

Міфологічні оповідання стародавніх греків систематизував пер-ший відомий нам по імені давньогрецький поет Гесіод, який жив у VIII–VII ст. до н.е. і став відомим рапсодом*. Зробив він це на межі VIII–VII ст. до н.е. в поемі «Теогонія», тобто родовід богів. Крім ро-доводу богів, в ній розповідається про походження світу з хаосу.

* Рапсоди – давньогрецькі декламатори, мандрівні співці, які заробляли собі на життя виконанням без музичного супроводу на релігійних святкуваннях, бенкетах, поетичних змаганнях епічних поем (переважно Гомера).

Гесіод є автором повчальної поеми «Труди і дні», в якій розвиваєть-ся думка про необхідність чесно трудитись та жити по справедли-вості, даються поради приватного і суспільного характеру, настанови по господарству (коли краще всього сіяти, косити, жати, як готувати начиння, якого наймати працівника) і правила житейської мудрості. Серед найкращих чеснот виділяються обачливість, уникнення ризи-ку, прагнення відвернути від себе небезпеку на все життя, береж-ливість. Гесіод протиставляє свою поезію героїчному епосу як твере-зу «правду» гарній «неправді». В VII ст. до н.е. творила Сапфо – лірична поетеса з острова Лесбосу, яка вважається першою жінкою в історії літератури. Головним мотивом поезії Сапфо, як можна су-дити з фрагментів віршів, що збереглися, була любов, сильні, поривчасті, палкі почуття. Особливої слави набули її епіталами: скар-ги дівчат на нареченого, який забирає їх подругу, вихваляння краси нареченої.

Приблизно в VI ст. до н.е. жив грецький байкар Езоп. До нас дійшло 426 його байок, не враховуючи різних варіантів.

Рубежем в історії Стародавньої Греції стали греко-перські війни (500–449 рр. до н.е.). Ними закінчується період формування антично-го поліса – архаїчний і починається період розквіту – класичний. Перемога греків у греко-перських війнах, остаточне оформлення кла-сичного рабовласництва, розвиток полісної демократії сприяли підне-сенню економічного і політичного життя Греції в V ст. до н.е. і роз-квіту грецької культури. Її центром стали Афіни, особливо під час правління Перикла. Талановитий, добре освічений Перикл (близько 490–429 рр. до н.е.) був політичним і військовим діячем Афін, видат-ним оратором. У 444–429 рр. до н.е. (15 років) він – перший стратег і керівник Афінської держави, глава демократичної партії. Правлін-ня Перикла – «золотий вік» афінської демократії – позначилося демо-кратизацією Афінської держави, зміцненням її економіки і військо-во-політичної могутності, бурхливим розвитком мистецтва, філософії, літератури, театру, риторики, права. При ньому Афіни стали цент-ром освіти Еллади. Перикл був у дружніх стосунках з Геродотом, Софоклом і Фідієм. Цілком заслужено Вольтер назвав цей період «Добою Перикла».

Давньогрецький історик Фукідід вкладає в уста Перикла такі зна-мениті слова: «Я тримаюсь тієї думки, що благополуччя держави, як-що вона іде по вірному шляху, більш вигідне для приватних осіб,

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

ніж благополуччя окремих громадян при занепаді всієї держави в її сукупності. Бо якщо громадянин сам по собі благоденствує між тим як вітчизна руйнується, він все одно гине разом з державою...».

На підготовку вільних громадян, здатних в повній мірі брати участь в управлінні державою, була орієнтована освіта в Греції. Фізичне здоров’я вважалось такою ж важливою справою, як і успіхи в оволодінні шкільними дисциплінами. Навчання хлопчиків почина-лося, як правило, з семи років і могло тривати до початку військової підготовки у вісімнадцять років. Освіта була платною. Дівчатка до школи не ходили, їх учили вдома матері. В багатьох сім’ях часто най-мали спеціальних рабів, яких називали педагогами. Такий раб супро-воджував хлопчика до школи, залишався з ним під час уроків і слідку-вав за його поведінкою та успіхами в класі.

У школі хлопчик вивчав три групи предметів. Першу вів учи-тель, який називався граматик. Він учив читанню, письму і арифме-тиці. Музику і поезію викладав кіфаред. Хлопчиків учили грі на трубах і лірі*. Діти заучували напам’ять уривки з поем, оскільки освічена людина повинна була цитувати в бесідах великих поетів. Педотриб учив танцям і атлетиці. На практичні заняття дітей води-ли в палестру (школа боротьби) або в гімнасій**. Учні брали участь в змаганнях. Вищої освіти не існувало1.

В Стародавній Греції зародилась більшість сучасних наук, зокре-ма філософія. Це слово грецьке і означає любов до мудрості. В це загальне поняття об’єднувалися різні галузі знання, які у давніх греків не були спочатку розчленованими на окремі науки. Першими філосо-фами були вчені, які вивчали всі сторони життя навколо них. Але пізніше філософія стала спеціальною наукою про найбільш загальні закони розвитку природи, людського суспільства і мислення.

Для грека перше, головне питання, яке займало, хвилювало його розум, було з’ясування першооснови, першопричини світу, розуміння

* Ліра - давньогрецький струнний щипковий музичний інструмент, який вважається символом поетичної творчості. Спочатку ліри робили з черепахового панцира і рогів бика, а пізніше - з дерева. За міфом, ліру з панцира черепахи виготовив Гермес і подарував її Аполлону.

** Спортивна споруда, яка призначалась для фізичного розвитку, майдан-чик для тренувань. Пізніше гімнасії стали центром інтелектуального життя, по-чали будуватись з приміщеннями для занять та бібліотекою.

1 Миллард Эни, Пич Сьюзан. Греки. - М., 1999. - С. 53.

закономірностей його розвитку. Першою на ці питання спробувала дати відповідь іонійська* філософія – стародавній матеріалістичний напря-мок в грецькій філософії, який виник в іонійському місті Мілеті – най-більшому та економічно найрозвинутішому грецькому полісі в Малій Азії (звідси і «Мілетська школа»). Для його представників – Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена – об’єктом роздумів була, насамперед, при-рода (лат. naturа; звідси друга назва – натурфілософія).

Родоначальником іонійської та взагалі європейської філософії й науки вважається Фалес (625–547 рр. до н.е.). Він є першим відо-мим нам по імені грецьким філософом. Фалес стверджував, що першоосновою світу є вода. З неї все виникає і на неї все перетво-рюється. Він умів уже передбачати затемнення Сонця (585 р.), відки-дав міфологічне розуміння явищ природи, дошукувався в них постійних законів. Фалес зумів вирахувати висоту однієї з єгипетських пірамід за її тінню.

Учень Фалеса, його послідовник Анаксімандр (610 – близько 546 рр. до н.е.) першоосновою світобудови вважав «алейрон» – не-визначену, вічну і нескінченну матерію, яка перебуває у вічному русі. Він зробив висновок, що більша частина Землі раніше була покрита водою. Анаксімандру належить ідея про походження людини «від тва-рин іншого виду» (риб). Анаксімандр є автором першого філо-софського твору грецькою мовою «Про природу». Він створив пер-шу географічну карту. На жаль,