Лекція 2 КУЛЬТУРА ПЕРВІСНОГО ЧАСУ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 

Загрузка...

•          Загальна характеристика первісної епохи.

•          Культура збирання та полювання.

•          Неолітична революція та культура раннього землеробства.

•          Первісна писемність.

•          Первісні форми релігійних вірувань, їх специфіка та особливості.

Первісна культура відіграла значну роль у наступному розвитку людства. Звідси починається історія людської цивілізації, формується людина. Первісність – дитинство людства. Цей відтинок історії люд-ства історики найчастіше називають первіснообщинним ладом або кам’яним віком.

Первісне суспільство було найтривалішим в історії людства, більша частина якої припадає якраз на період первісності. За най-новішими даними воно (суспільство) бере початок не менше ніж півтора мільйона років тому – від появи людини, а закінчується в межах останніх 5 тисяч років до виникнення перших цивілізацій.

Приблизно 5 тисяч років тому серед величезного моря первісних суспільств і архаїчних культур з’являються перші суспільства – цивілізації. Дві перші цивілізації виникли приблизно одночасно (на межі IV і III тис. до н.е.) на Близькому Сході (Шумер) і в Північній Африці (Стародавній Єгипет), третя – в Південній Азії (індійська цивілізація) в III тис. до н.е., четвертий і п’ятий цивілізаційні цент-ри – відповідно в Китаї та в басейні Егейського моря (в II тис. до н.е.). В останні століття до н.е. і перші століття н.е. вони утворюють вже майже суцільну зону стародавніх цивілізацій. Вона простягала-ся від Атлантичного океану на Заході (Римська імперія) до Тихого океану на Сході (імперія Хань в Китаї). В Америці перші цивілізації виникли в І тис. н.е.

У період становлення первісного суспільства виникають почат-кові форми його організації, починає зароджуватись як матеріальна, так і духовна культура. Початкова форма організації суспільства

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

називається «первісним людським стадом» або «праобщиною». Для первісного суспільства характерні три кам’яні віки: палеоліт (700–12 тис. років тому), мезоліт (Х–VІ тис. до н.е.) і неоліт(VІ–III тис. до н.е.). «Палео» (грецького походження) означає давній, «мезо» – се-редній, «нео» – новий, «літ» – камінь.

Як видно, палеоліт – найбільш значний у часовому вимірі період історії людства. Саме тоді почалося масове розселення людини з Аф-риканського континенту на нові території – в різні кінці ойкумени. Близько 40 тисяч років тому з’явився сучасний тип людини – «Ноmо sаріеns» або «людина розумна», яку за місцем першої знахідки її кісток у печері Кроманьйон (Франція) називають кроманьйонцем. Фізичною будовою він нічим істотно не відрізнявся від сучасної людини.

Для первісного стада був властивий ще невпорядкований, так зва-ний ендогамний шлюб, що укладався між членами однієї й тієї ж общини, в тому числі й між досить близькими родичами. Природно, що все це призводило до кровозмішування та фізичного вироджен-ня людства.

Пізньопалеолітична «людина розумна» створює родову орга-нізацію з більш впорядкованою системою екзогамного шлюбу. Всту-пати в шлюбні відносини тепер в межах одного роду заборонялось. Але екзогамія, як правило, не поширювалась на таку суспільну гру-пу, як плем’я. В межах останнього людина була вільною вступати в шлюбний зв’язок.

За етнографічними матеріалами відомо, що екзогамія мала нерід-ко груповий характер, коди всі жінки одного роду виходили заміж за чоловіків іншого роду. Родичі визначались по материнській лінії, ад-же через групові статеві стосунки часто відома була тільки мати ди-тини. Жінка виступала також як берегиня сімейного вогнища, відала харчовими запасами. Все це обумовлювало виникнення матріархату.

Величезне значення для життя стародавнього населення мало оволодіння близько 100 тисяч років тому вогнем. Він забезпечував надійний захист від холоду та звірів-хижаків, давав можливість осво-ювати нові райони, заселяти все більші території, які раніше були недоступними. Людина почала використовувати вогонь для приготу-вання їжі. Вогнища горіли безперервно, вдень і вночі. Археологи знайшли місця, де вогнища горіли сотні років.

Основою життя найдавніших людей були такі дві галузі господар-ства, як збирання та полювання. Люди полювали на диких тварин, у

тому числі великих: мамонта, зубра, бізона, носорога, печерного вед-медя. Збирали також рослинну їжу: плоди, ягоди, коріння. Тому й куль-тура цього періоду називається культурою збирання та полювання. Та-кий тип культури спирався на привласнювальне господарювання.

Для культури збирання та полювання характерний розподіл праці між чоловіками і жінками. Чоловіки полювали й рибачили, жінки збирали рослинну їжу. Вони об’єднувались у групи до 40 осіб і вели кочовий спосіб життя. За один рік кожний рід міг у пошуках їжі чотири-п’ять разів змінити місце стоянки. Постійне пересування вста-новлювало жорстку залежність між числом мешканців і розміром ос-воєної ними території. Одержані в XIX ст. дані свідчать, що для підтримання життя однієї людини треба було близько двох квадрат-них кілометрів. Отже, до виникнення продуктивного господарюван-ня – землеробства і скотарства – на території України, наприклад, могло жити не більше 300 тис. чоловік.

За низького рівня розвитку продуктивних сил способи добування їжі, які були відомі первісній людині, не завжди могли забезпечити її харчами. Люди часто голодували. Серед них була висока смертність. Майже 50 відсотків неандертальців не доживали до свого двадцяти-ліття. Для збирачів і мисливців характерним було умертвіння дітей. Дитину часто вбивали, якщо вона народжувалася раніше, ніж попе-редня починала впевнено пересуватися сама. За оцінками антропологів, убивали половину всіх немовлят. Кочове плем’я мало дітей не більше, ніж палеолітичні матері могли нести на собі. Встановлено, що жінка-бушменка (бушмени – стародавнє населення Південної та Східної Африки) несла свою дитину 7–8 тисяч кілометрів, аж поки приблиз-но в 4-річному віці та вже могла покладатися на власні сили.

Коли їжі не вистачало, її припиняли давати спочатку старим лю-дям, потім найменшим дітям – дівчаткам, нарешті – хлопчикам. Під час голоду тим, хто добував їжу, вона перепадала в останню чергу. Те, що життя зберігали переважно хлопчикам, свідчить про свідоме регулювання росту населення. Це є свідченням перемоги культури над природою.

Важливим етапом у формуванні людини як суспільної істоти ста-ло виготовлення нею знарядь праці: рубил, гостроконечників, сокир тощо. Якраз через їх виготовлення найяскравіше бачиться еволюція людини, в якої зароджувалось мислення, формувалась воля, відбу-вався перехід до свідомої виробничої діяльності.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

На зміну суто біологічним (статевим) зв’язкам між чоловіком і жінкою з дитиною, який ґрунтується на інстинкті, прийшов новий зв’язок – соціальний. В його основі – засвоєна поведінка. Він є, на-самперед, моральним зв’язком, засвоюється людиною через насліду-вання та виховання, виступає неписаним законом. Така спільнота лю-дей називається соціумом, общиною, родиною.

Одним із видатних відкриттів людства було винайдення лука і стріли – першої механічної зброї дистанційної дії. Це відбулося в мезолітичну епоху. Саме з мезолітичного часу лук і стріли стали ос-новним знаряддям мисливця. Озброєна луком і стрілами людина те-пер мала більшу можливість полювати здобич на відстані і вже не в колективі, а сама, до того ж у більшій кількості. У зв’язку з підви-щенням продуктивності праці та посиленням влади людини над при-родою відпала необхідність в існуванні багатолюдних колективів.

З часом привласнювальні форми господарювання почали себе ви-черпувати. На зміну їм в епоху неоліту (VI–III тис. до н.е.) прийш-ли нові, прогресивніші, відтворюючі, продуктивні форми – землероб-ство і скотарство. Це був важливий етап в історії людства, своєрідний революційний переворот у системі ведення первісного господарства, виробничому житті. Первісна людина від експлуатації готових дарів природи прийшла до свідомого відтворення та поповнення харчових ресурсів. Деякі дослідники цей стрибок у розвитку первісної еко-номіки називають «неолітичною революцією».

На зміну культурі збирання та полювання прийшла культура ран-нього землеробства. Це були два принципово різні типи культури. Продуктивне господарювання дало багато їжі, постійне житло і, як наслідок, ріст народонаселення. Матері могли дбати тепер про кількох дітей одночасно. В V тис. до н.е. кількість населення в світі досягла 20 мільйонів.

Більшість вчених вважає, що скотарство розвинулось у осідлих землеробів. Перша із приручених тварин – собака – була одомашнена ще в палеоліті, близько 15–10 тис. років тому, її диким предком був вовк. Дуже важливою подією в розвитку культури людства було при-ручення останнього представника великих сільськогосподарських тва-рин – коня, й використання його для верхової їзди. Значення цього було високо оцінено ще в стародавні часи. Виникає культ коня.

Приручені тварини давали людині м’ясо, шкуру, вовну, молоко, тягнули плуга, переносили різноманітні вантажі. Склад одомашнених тварин визначався природним середовищем. Корови і свині, на-приклад, розповсюджувались на лісових територіях, вівці переважа-ли в степах, а кози – в гірських районах. У багатьох місцях скотар-ство зайняло пануюче становище, і люди, які ним займалися, стали називатись кочівниками.

Землероби жили поблизу своїх полів. Людей, які жили постійно на одному місці, стали називати осідлими. Перехід до осідлості сприяв розвитку ремесел – виготовленню різних виробів. З’явилися нові типи кам’яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю: шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу – початок виготовлення керамічно-го посуду. Він служив для зберігання рідини, зерна і приготування їжі. За 8 тисяч років до н.е. припадає момент заснування найстарішого міста в історії людства – Ієріхону в Палестині.

Прогресувала найважливіша складова частина продуктивних сил – знаряддя праці. Дуже велике значення мали відкриття та освоєння корисних властивостей металів. Першим металом, яким оволоділа людина, була мідь. Це сталося в перехідному періоді від кам’яного віку до епохи бронзи – у так званому мідному віці, або ж енеоліті (IV–III тис. до н.е.).

Близько 3000–1100 рр. до н.е. – доба бронзи – першого штучно створеного людиною металевого сплаву. Бронза являє собою сплав міді та олова. Цей метал був твердіший та гостріший, ніж мідь. Крім того, він краще піддається обробці. Температура його плавлення значно нижча: мідь плавиться за температури 1056 градусів, а бронза – близько 700–900 градусів. Таку температуру можна було отримати навіть у найпримітивніших печах, а то і на вогнищах просто неба. Коли люди пересвідчились у перевагах нового металу, з нього почали виготовляти знаряддя праці та зброю. Найкраща бронза – 9 частин міді та 1 частина олова. Застосування мідної сокири втричі збільшувало продуктивність праці в порівнянні з кам’яною сокирою. Бронзові сокири давали ще більшу віддачу.

На початку І тис. до н.е. основним матеріалом для виготовлення більшості знарядь праці та зброї стає залізо. Воно зробило революцію в усіх ланках людського життя – в господарстві, побуті, військовій справі, соціальних відносинах. Людина навчилася робити із заліза тверді та гострі знаряддя праці, які допомогли їй оволодіти величезними просто-рами землі, вивільнити їх від лісів та боліт і засіяти зерном.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Винайдення бронзи та заліза дало могутній поштовх розвитку ре-місничої діяльності. З цих металів виробляли різноманітні знаряддя праці, речі домашнього вжитку, прикраси, зброю. Це сприяло розвитку обміну. Він проводився як всередині общини, так і на її межах.

Початок епохи металів був позначений кардинальними змінами в соціальних відносинах. Зросла роль чоловіка в суспільстві. У відтво-рюючій економіці він посів головне місце, став не тільки основним виробником, але й господарем сімейного добра. Це свідчить про пе-рехід від материнського до батьківського родового ладу – патріархату.

З розвитком матеріальної культури, знарядь праці розвивались елементи духовної культури, зокрема мова та мислення. У процесі розкладу первіснообщинного ладу почалося виділення професійної розумової праці. Такими професіоналами, в першу чергу, ставали вожді, жерці – професійні служителі культу, воєначальники.

Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства було створення упорядкованої писемності. Почало створюватись письмо. Виникнення писемності – це величезний стрибок у розвит-ку культури. Вона фіксує розвиток культури у часі та просторі. Про писемність часто говорять, що вона знаменує початок історії. Це по-яснюється тим, що писемність дозволяє людям, записуючи інфор-мацію, зберігати знання про своє минуле. Наука знає три головні ти-пи письма. Вони історично змінювали один одного. Це – піктографія, ідеографія та фонографія.

Для первісного суспільства характерна піктографія (від лат. рісtus – розмальований, і гр. grapho – пишу). Піктографія – це письмо, знаки якого (піктограми) мають вигляд малюнків. Ці малюнки наочно зображають предмети та явища дійсності – людей, птахів, дерева, житло.

В первісному суспільстві зароджується мистецтво. Первісна люди-на була такою ж мірою художником, творцем, як і мисливцем, вої-ном. Мистецтво було з нею завжди – від народження до смерті. Воно було одним з природних проявів її власної людської суті. До перві-сного мистецтва належали наскельні зображення, ритуальні танці, різні дійства, стародавні форми міфологічної творчості, дрібна плас-тика.

Перші зразки образотворчого мистецтва сягають часів палеоліту. До найвідоміших скарбниць палеолітичного живопису відносяться печера Ласко у Франції, Альтамірська печера в Іспанії та Капова печера на Нижньому Уралі. Печеру Ласко було відкрито в 1940 р. Свою відомість вона одержала завдяки багатству і великій кількості знай-дених тут малюнків первісних людей. Більша частина цих малюнків, а деякі з них відрізняються воістину величезними розмірами, пре-красно збереглася до нашого часу. В усіх залах печери, в переходах між ними, на стінах і стелі первісний художник зобразив у різних позах тих тварин, яких він бачив навколо себе: оленів, ведмедів, ка-банів. Всі малюнки різнокольорові. Використовувались три фарби: чорна, жовта і червона. На тілі тварин і поруч з ними були нанесеш насічки. Вони символізували політ дротика і поранення звіра. Бага-то малюнків носять сліди від метання в них справжніх списів і дро-тиків. Малюнків так багато, що місцями вони накладаються один на одного.

Зрозуміло, що первісне мистецтво мало й практичне значення, обрядове чи магічне, але сама здатність до нього і спроможність ство-рити складний духовний образ за допомогою обмежених матері-альних засобів вказують на високий рівень інтелектуальних здібнос-тей людини.

У первісному суспільстві виникає релігія як необхідність пояс-нення навколишнього світу. Вся духовна культура ранньої родової общини мала тісні переплетіння релігійних уявлень. Релігія зарод-жується та формується в таких перших, первісних, початкових, прос-тіших формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм. Деякі автори називають їх елементами релігії, бо вони присутні і в сучасних роз-винених релігіях.

Первісна людина вірила в те, що певні види тварин, рослин, іноді явищ природи виступають предками-покровителями людини або цілих людських колективів – родів, пізніше етнічних груп, кланів і що між ними існує надприродний кровно-родинний зв’язок. Це ста-новить суть тотемізму (від слова «тотем» – його рід). Люди вірили, що від тотема залежало їхнє життя, тому на нього намагались впли-нути різними магічними способами. На основі тотемізму виник культ тварин.

Спочатку як тотемам поклонялись тільки тваринам, причому ли-ше тим, які були об’єктом полювання. Пізніше, у зв’язку із збільшен-ням людських колективів, родинні відносини поширилися і на реш-ту тварин, а в окремих народів – також на рослини і природні фактори. Наприклад, у австралійців тотемами були собака Дінго,

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

водяна лілія, сливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ і сонце.

Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо відчутним є його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди тотемізму чітко прослідковуються в християнстві. Святий дух зобра-жується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто ягням. Від обряду ритуального з’їдання тотема бере свій початок християнське таїнство причастя, під час якого віруючі під виглядом хліба і вина з’їдають тіло і п’ють кров Христа.

Первісна людина обожнювала речі неживої природи, вірила в надприродні властивості різних матеріальних предметів: каменів, де-рев, а пізніше – ідолів, які якось можуть впливати на людину, допо-магати їй. Ці вірування лежать в основі фетишизму. Термін «фети-шизм» утворено від слова «фейтісу», це те ж саме, що й «талісман», «амулет». Найпоширеніша форма фетишизму – носіння амулетів (від араб. «гамала» – носити). Конкретному предмету-амулету при-писувалась надприродна магічна сила, здатність охороняти його влас-ника від лиха, хвороб, поганого впливу. В пізніх релігіях фетишизм перетворився на поклоніння священним книгам, іконам, мощам, хре-сту, культовим спорудам.

У первісному суспільстві зародились ритуальні дії. На їх основі виникла магія – віра первісних людей у можливість впливу на на-вколишню дійсність, будь-яке природне явище, на інших людей шля-хом певних символічних дій: замовлянь, заклинань, примов, обрядів, церемоній. Саме слово «магія» іранського походження і за змістом відповідає таким словам, як «чаклунство», «чарівництво».

Час виникнення магії вчені відносять до епохи кам’яного віку. Є дані, що магічні обряди і вірування існували вже у неандертальців, які жили 80–50 тисяч років тому. Щодо знайдених у ХIХ–ХХ ст. пам’яток верхньопалеолітичного періоду (пізній кам’яний вік – 40– 10 тисяч років тому), то вони, і з цим згодні практично всі вчені, свідчать про наявність у первісної людини вже розвинутих магічних уявлень та обрядів. Магія присутня в танці, що передує полюванню, в шептанні знахарки, що виганяє хворобу з тіла хворого.

Розрізнялись такі види магії: чорна магія – її мета завдати шкоди комусь; біла магія – її мета допомогти комусь; любовна магія – її мета – привернути або відвернути кохання; лікувальна магія – «шаманське» лікування хвороб; господарська магія – забезпечення вро-жаю або успіхів у полюванні; словесна (вербальна) магія.

Первісні люди мали уявлення про існування безсмертної, неза-лежної від тіла душі людини – анімізм. Вони вірили в те, що померла людина, точніше її душа, якимось чином продовжує існувати, пе-реселяється в загробне життя. Крім того, анімізм передбачає існуван-ня духів – надприродних фантастичних істот.

Існування душі після смерті уявлялось первісній людині ана-логічним життю людини. Душі приписувалися звичайні людські по-треби: в їжі, одежі. Цим пояснюється звичай одягати на померлого кращу одежу і прикраси, класти в труну предмети праці, залишати на могилі їжу і воду.

Термін «анімізм» утворено від латинських слів «аnіmа» – душа, і «аnіmus» – дух. У науковий обіг цей термін запровадив відомий англійський етнолог Е.Б.Тайлор (1832–1917) в фундаментальній праці «Первісна культура» (1871) для позначення стадії в історії розвитку культури.

Словник термінів та понять теми

Анімізм (від лат. аnimа – душа) – уявлення первісних людей про безсмертя душі й про можливість існування її окремо від тіла; наділення природних явищ людськими якостями.

Антропогенез – виникнення людини, процес виділення людини з тва-ринного світу, олюднення мавпи під впливом суспільної прак-тики.

Антропоморфізм – наділення явищ природи, тварин, предметів і фан-тастичних створінь людськими властивостями, а також уявлен-ня божества в образі людини.

Ареал – зона поширення видів тварин, рослин, корисних копалин, мов, діалектів.

Архетип (від гр. аrche – початок і typos – образ) – прообраз, первісна форма.

Генезис – походження, виникнення, процес утворення.

Гомо сапієнс – людина розумна.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Етимологія (від гр. etymos – справжній і lоgos – вчення) – розділ мовознавства, що вивчає походження слів. Народна етимологія – це намагання пояснити ту чи іншу назву за звуковою її подібністю до іншого, вже відомого слова.

Етногенез – походження народів як історико-етнічних спільнот.

Ідеографія (від гр. idea – поняття, ідея і grapho – пишу) – система письма, яка складається з ідеограм. Останні позначають зміст, суть слова, є його умовним знаком. У деяких народів ідеографія існує й досі, наприклад, китайське письмо. Досить досконалими ідеограмами є сучасні цифри і арифметичні знаки.

Інцест – одруження безпосередніх родичів (батько–дочка, мати–син,

брат–сестра). Культурогенез – виникнення культури.

Магія (від грецьк. «mageia» – чародійність) – віра в надприродну мож-ливість впливу практичної дії людини на об’єктивну дійсність; ряд символічних дій та ритуалів із заклинаннями і обрядами.

Матріархат – форма первіснообщинного суспільства, в якому ро-дові групи утворювалися на основі спорідненості за жіночою (материнською) лінією з провідним становищем жінки у господарськомуі суспільному житті.

Мезоліт – епоха кам’яної доби, що була перехідною між палеолітом і неолітом. За мезоліту поширюються лук, стріли, плоскі гар-пуни з рогу благородного оленя.

Міф – давнє уявлення народів про походження життя на Землі та явищ природи, про легендарних героїв, богів, про щось фанта-стичне, вигадане, неіснуюче.

Міфологія – форма суспільної свідомості, що несе в собі узагальнене та водночас персоніфіковане уявлення народів про світ речей та явищ. Відзначається нерозчленованістю світу реальності та уяви і реалізується в ритуалах і магії.

Моногамія – одношлюбність.

Неоліт – новий кам’яний вік, заключний період кам’яної доби. В ціло-му неоліт датується періодом від VI до II тис. до н.е., хоча у деяких районах – на Близькому та Середньому Сході, в Індії та Китаї – неоліт тривав лише до початку IV тис. до н.е.

Ойкумена – заселена людьми земля.

Палеоліт – давній кам’яний вік, перша, раніша епоха кам’яної доби. Датується від виникнення людини до 10 тис. років тому.

Петрогліфи – стародавні зображення на скелях, каменях, стінах пе-чер тварин, птахів, людей, знаків.

Піктографія – один з перших видів писемності – зображення пред-метів, явищ і подій за допомогою умовних знаків, малюнків. Полігамія – багатошлюбність.

Проміскуїтет (від лат. рromiscuus – змішаний, спільний) – термін для позначення нічим не обмежених статевих відносин, невпо-рядковані шлюбні відносини між чоловіками і жінками.

Ритуал – особлива програма поведінки, в якій актуалізується зв’я-зок колективу з минулими нормами життя предків.

Соціогенез – виникнення суспільства.

Табу – у первісних народів заборона певних слів, дій, предметів, по-рушення якої нібито неминуче спричиняє тяжке покарання, щось заборонене, чого не можна торкатися.

Тотем – тварина, рослина, інколи неживий предмет або явище при-роди, які були об’єктом поклоніння роду або племені та їхнім охоронцем; герб племені із зображенням тотема.

Тотемізм – віра в існування прабатька окремого роду, людини – пев-ної тварини, рослини; культ тварин і рослин.

Фетиш – неживий предмет, який, за уявленнями віруючих, наділе-ний надзвичайною, чудодійною силою і служить об’єктом обо-жнення; об’єкт сліпого поклоніння; річ або людина, перед якою сліпо схиляються.

Фетишизм (від франц. «fetiche» – ідол, талісман) – віра в надпри-родні властивості матеріальних предметів, як природних, так і зроблених людиною.

Фонографія (від грецьк. «рhone» – голос, «grafo» – пишу) – система письма, яка складається із знаків (фонограм). Вони означають звукові елементи слова, тобто склади або звуки (фонеми). Є два різновиди фонографії – складове письмо (наприклад індійське) і буквене (наприклад українське).

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»