Лекція 6 КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 

Загрузка...

•          Культура раннього Риму.

•          Культура Риму часів аристократичної республіки.

•          Культура епохи імперії.

•          Вплив грецької культури на римську.

Часом заснування Риму традиційно вважається 753 р. до н.е. Ще до римлян на території Апеннінського півострова існувала Етруська цивілізація. її основою були добре сплановані та укріплені міста, ця цивілізація досягла свого розквіту в період між 800 і 400 pp. до н.е. Етрускам належить винахід римських цифр. Етруського походження і латинський алфавіт. Етруски були вмілими ремісниками і володіли мистецтвом обробки бронзи, заліза і дорогоцінних металів. Етруськими майстрами був побудований перший у Римі храм - храм Юпітера на Капітолійському пагорбі. Шедевром етруської скульп-тури V ст. до н.е. є знаменита бронзова Капітолійська вовчиця.

3 VIII ст. до н.е. починається перший, царський, період римської історії. До його завершення Рим склався як держава-місто грецького типу. За легендою, в Римі правили сім царів, з них троє останніх були етруського походження. Етруське панування закінчилось в 510 р. до н.е. в результаті повстання проти останнього царя Тарквінія Гор-дого (534/533-510/509 pp. до н.е.). Рим став аристократичною рабо-власницькою республікою.

В епоху ранньої Республіки (кінець VI - початок III ст. до н.е.) Риму вдається підкорити собі весь Апеннінський півострів, у південній частині якого знаходились грецькі міста. Греки заснували їх під час Великої колонізації (VIII—VI ст. до н.е.). На цьому римля-ни не зупинилися і продовжили свою зовнішню експансію. Завдяки своєму військовому мистецтву вони незабаром створили величезну державу, поступово завоювавши всі елліністичні царства. Еллініс-тична культура почала тепер існувати в умовах римського володарю-вання, але римляни опинилися під сильним впливом всіх сторін

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

грецького життя, більш високої грецької культури. Говорячи слова-ми римського поета Горація, «Греція, полонянкою ставши, пере-можців грубих полонила». Таким чином, грецька культура не заги-нула навіть із завершенням елліністичного періоду стародавньої історії народів.

Великого впливу з боку грецької релігії зазнала римська. Це особ-ливо помітно з III ст. до н.е., коли почалася епоха пізньої Республіки (III – кінець І ст. до н.е.). Рим запозичив весь пантеон грецьких богів, змінивши їх імена на латинський лад. Відбулося ототожнення римсь-ких богів з грецькими: Юпітера – з Зевсом, Нептуна – з Посейдо-ном, Амура – з Еросом, Плутона – з Аїдом, Марса – з Аресом, Юнони – з Герою, Мінерви – з Афіною, Церери – з Деметрою, Ве-нери – з Афродітою, Вулкана – з Гефестом, Меркурія – з Гермесом, Діани – з Артемідою, Вести – з Гестією (покровителькою домаш-нього вогнища), Вакха – з Діонісом. Від греків до римлян прийшов Аполлон – бог Сонця, музики, але римського еквіваленту його імені не існувало.

Більшість римлян вірили, що кожним з них опікується свій особ-ливий бог чи богиня. Вони вважали, що боги також опікуються різ-ними явищами життя. Наприклад, Венері молилися, бажаючи завою-вати серце коханого, до Марса звертались з молитвами про перемоги в битвах і війнах.

Богом часу, якому поклонялися у Стародавньому Римі, був дволи-кий Янус. Він зображався з двома обличчями – молодим, що дивило-ся вперед, у майбутнє, і старим, яке споглядало минуле. Януса вважа-ли також богом всякого початку, входів і виходів. Згодом ім’я дволикого Януса набуло переносного значення – нещира, лукава людина.

У II–І ст. до н.е. в Римі утверджується грецька система освіти, правда з деякими особливостями. Діти з більш багатих сімей почина-ли відвідувати школу, досягнувши шестирічного віку. Поступали во-ни в так званий лудус – початкову школу. Більшість дітей закінчува-ли лудус у віці 11 років і подальшу освіту здобували уже вдома.

Досягнувши одинадцятирічного віку, деякі хлопчики переходи-ли до граматика (середня школа), де вони вивчали такі предмети, як історію, філософію, географію, геометрію, музику і астрономію. Важ-ливими предметами були також латинська і грецька мови. Твори римських і грецьких письменників вивчались дуже ретельно. Вважалось,

що учні повинні вміти імітувати стиль знаменитих авторів. Грецька мова була необхідна римлянам тому, що більшість кращих книг з різних галузей знань були написані греками. На завершальному етапі навчання нерідко здійснювались освітні поїздки в грецькі культурні центри, особливо в Афіни.

На вищій стадії навчання особлива увага, на відмінну від Греції, приділялась не філософії, а риториці. В Римі замість математичних наук на перше місце вийшли юридичні. Одним із завдань середньої освіти була підготовка учнів до занять з учителем красномовства – так званим ритором. Кожний, хто хотів стати політичним, держав-ним діячем або юристом, повинен був учитись умінню красиво і ви-разно говорити перед публікою. Навчання ораторському мистецтву починалось з 13 або 14 років і могло продовжуватись дуже довго. Так, наприклад, Цицерон учився цьому мистецтву до 30 років. У ста-родавньому Римі система ораторських шкіл, де виховували ораторів, філософів-полемістів, була дуже розгалуженою. До цих шкіл юнаки вступали після закінчення граматичної школи1.

Сильного впливу з боку грецької зазнала римська література. Першими творами на латині були переклади з грецької мови. Пер-шим римським поетом, основоположником римської літератури був грек Лівій Андронік (помер в кінці III ст. до н.е.). Разом з багатьма іншими полоненими греками він прибув до Риму після завоювання грецького міста Тарента у Південній Італії в 272 р. до н.е. Відпуще-ний на волю сім’єю Лівіїв, він прийняв ім’я Тіт Лівій Андронік. Він був учителем і з навчальною метою переклав на латинську мову «Одіссею» Гомера – перший в європейській літературі переклад і одночасно перший пам’ятник римської літератури. Протягом двох століть «Одіссея» Лівія Андроніка залишалась в Римі шкільною кни-гою. Андронік перекладав на латинь також грецькі трагедії та комедії, переважно Софокла і Еврипіда. Причому його переклади були дуже вільними, допускали включення нових уривків, зміну імен. Сучасну ж йому елліністичну поезію Андронік знав мало і її вплив ніяк не позначився на його творчості.

На культуру Риму у великій мірі впливало грецьке мистецтво. Греки визнавали могутність гармонії, пропорційності та краси. Рим-ляни не визнавали іншої могутності, крім могутності сили. Особисті

Маркс Энтони, Тинджэй Грехем. Римляне. - М., 1999. - С. 50.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

таланти не висувались і не культивувались – соціальна установка була зовсім інша. Звідси і формула дослідників римської культури – «великі діяння були здійснені римлянами, але серед них не було ве-ликих людей» – великих художників, архітекторів, скульпторів, не було рівних за значенням геніям античної Греції. Римські скульпто-ри та художники намагалися старанно копіювати грецькі зразки. Поети і драматурги переспівували сюжети грецької поезії і драми.

Починаючи з III ст. до н.е., широкого розповсюдження набув у Римі театр. Це сталося після того, як між Римом і Грецією встанови-лись тісні зв’язки. Перша п’єса була представлена в Римі в 240 р. до н.е. Це була грецька драма, яку переклав на латинську мову Лівій Андронік. Спочатку вистави відбувались в примітивних дерев’яних театрах, але в 55 р. до н.е. Помпей побудував у Римі перший кам’яний театр, який вміщав до 27 тис. глядачів. Пізніше такі театри були побудовані по всій Римській імперії. В цілому римляни незмінно розглядали театр насамперед як засіб розваг, як предмет розкоші, а не частину внутрішнього світу.

Від греків римляни здобули більшість своїх пізнань у медицині. Гіппократ склав опис всіх відомих тоді хвороб і вказав, як їх потрібно лікувати. Його праці були покладені в основу медичної освіти в Греції, а потім і в Римі. В республіканську епоху в Римі були відкриті ме-дичні школи і почалося організоване навчання мистецтву лікування.

Вплив грецької культури був настільки сильним, що на початку, після завоювання Еллади, римська наука стала двомовною. Лише з часом римські філологи розробили лексичну та синтаксичну систе-му латині настільки, що нею можна було передавати всі тонкощі всебічно розвинутої грецької мови.

Грецького впливу не уникнув непримиренний противник грецької риторики, філософії та поезії Марк Порцій Катон Старший (234– 149 рр. до н.е.) – видатний римський державний діяч і письменник. У своїх творах він використовував грецькі джерела. Найдавнішим твором римської прози, який дійшов до наших днів, став його трак-тат «Про землеробство». Катон став першим істориком, який писав латинською мовою. Він зробив історичний опис життя римлян з найдавніших часів під назвою «Джерела». Ця книга не збереглася.

У духовному житті римлян значне місце посіла епікурейська філософія. Вчення грецького філософа Епікура найповніше викла-дене в поемі «Про природу речей» римського поета, філософа Тіта

Лукреція Кара (близько 98–55 рр. до н.е.). Це – єдиний твір антич-ного матеріалізму, який повністю зберігся. Ця поема і сьогодні вра-жає багатьма науковими передбаченнями, привертає увагу своєю по-етичною досконалістю. Лукрецій був великим оптимістом і вірив у прогрес пізнання світу, в могутність людського розуму, здатного ово-лодіти таємницями буття і, головне, перебороти страх індивідуаль-ної смерті.

Займався грецькою філософією, теорією риторики, вивчав римсь-ке право і Марк Туллій Ціцерон (3.01.106–7.12.43 рр. до н.е.) – вели-кий римський оратор, письменник, філософ і політичний діяч. Пріз-висько роду Тулліїв «Ціцерон» (лат. – цицеро) означає «горошина». В роду Тулліїв ніхто не займав вищих державних посад, і тому, коли Цицерон досяг поста консула, представники знаті називали його презирливо «вискочкою», «новою людиною».

Цицерон вважається першим римським філософом. Він був при-хильником стоїцизму й у своїх листах «Про обов’язки», «Про при-язнь», «Про старість» й інших проповідував поміркованість та обо-в’язковість. Філософські трактати Цицерона свідчать про те, що він не був оригінальним філософом, мета трактатів – донести до римсь-кого читача досягнення грецької філософії, видатні представники якої зібралися в той час у Римі. В їхньому колі Цицерон ґрунтовно вив-чив грецьку мову і літературу. Твори багатьох філософів, чиї погля-ди викладав Цицерон, дійшли до нас тільки у фрагментах. Тому саме його трактати зробили грецьку філософську спадщину доступною як його сучасникам-римлянам, так і майбутнім поколінням.

Як філософ і учений Цицерон був менш відомий. Він здобув славу насамперед як неперевершений оратор. Цицерон став засновником європейського ораторського мистецтва. І в наш час його промови вважаються високими зразками мистецтва слова, а його ім’ям стали загалом називати красномовних людей. Цицерон вивчав крас-номовність в Афінах, Малій Азії та на острові Родос. Свої промови він виголошував на народних зборах, у сенаті і в судах, а потім пуб-лікував як літературні твори. Збереглося повністю (або майже по-вністю) 58 промов Цицерона. Від 17 промов дійшли невеликі фраг-менти, приблизно 30 промов відомі лише за згадками про них. У своїх промовах Цицерон виступає як великий майстер слова, який володіє всіма прийомами риторики. Його небезпечним супротивником у цій справі був Гортензій.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Цицерон розробив також теорію ораторського мистецтва, в якій перетворив і вдосконалив грецьку риторику. В ораторському мис-тецтві він відстоював думку, що досконалий оратор – це людина ви-соких моральних якостей, яка ніколи не скористається могутньою зброєю свого красномовства з корисливою метою. Завдання оратора полягає в тому, щоб уміти підняти будь-яке окреме питання до рівня загальних принципів.

Цицерон є автором трактатів на юридичні теми: «Про державу», «Про закони», «Про обов’язок». У трактаті «Про державу» (54 р. до н.е.), де він звертає увагу на те, що кожний державний діяч повинен володіти мистецтвом оратора і великими знаннями. В діалогічній формі Цицерон висловлює свої погляди на ідеальну державу. Служіння державі, на його думку, не заважає самостійності та розвитку різноманітних талантів індивіда. Цицерон був найвизначнішим представником, майстром прози. Латинську мову він розвинув і довів до справді літературного рівня. Цицерону належать такі крилаті вислови: «Коли гримить зброя, музи мовчать», «Батько історії» (про Геродота), «Поетами народжуються, ораторами стають». «Кожному своє», «Папір не червоніє, папір все стерпить», «Дамоклів меч», «Друзі пізнаються в біді», «Що посієш, те й пожнеш», «Звичка – друга натура», «Нема нічого прекрасніше розуму».

Цицерон був сучасником і у великій мірі соратником видатного римського політика, полководця, оратора і письменника Гая Юлія Цезаря (13.07.100–15.03.44 рр. до н.е.). В 58–49 рр. до н.е. Цезар ко-мандував римськими військами в Галлії та Іллірії (прибережні райо-ни сучасної Югославії) та зумів розширити кордони володінь Риму до узбережжя Атлантики і до протоки Ла-Манш. Він сам описав цей період свого життя і подробиці багатьох військових походів у семи книгах історичного твору, який одержав назву «Записки про Галльсь-ку війну». Суперечності з Помпеєм і сенатом примусили Цезаря в 49 р. до н.е. повернутися до Італії на чолі своїх армій. Здобувши перемогу над своїми суперниками, він став найвпливовішою і най-могутнішою людиною в Римі. Опис цих перемог міститься в трьох книгах, написаних Цезарем і озаглавлених «Записки про гро-мадянську війну». «Записки про Галльську війну» і «Записки про громадянську війну» – видатні зразки римської художньої прози. Гаю Юлію Цезарю належить вислів, який став крилатим: «Прийшов, побачив, переміг!». Цезарю приписують й інший крилатий вислів:

«І ти, Брут!». Ці слова вперше зустрічаються в трагедії Шекспіра «Юлій Цезар». За Цезарем закріпилась слава другого, після Цицеро-на, римського оратора.

У Римі з’явилась перша в світі газета. Її прообразом вважають давні рукописні зведення новин. У Венеції в XVI ст. за таке зведен-ня платили дрібну срібну монету – «газетта», звідки пішла і назва. Найдавніше у світі зведення новин виникло у Римі в 168 р. до. н.е. Воно називалось «Акта популі романі діурна», що в перекладі з ла-тинської означає «Щоденні діяння римського народу». Ця газета на-гадувала сучасну шкільну дошку, була дерев’яною і на ній писали крейдою. Дошка виставлялась на найпожвавленіших майданах Риму і знайомила читачів з подіями, які відбулись за день. Зберігся єди-ний номер цієї газети за 29 березня 168 р. до н.е.

В І ст. до н.е. у Римі з’являється сила творів з найрізноманітні-ших питань: географічні описи, історія, праці з природознавства і сільського господарства. Пишуть про трави, пташок і бджоли; про дельфінів, вершки, мармур, чорне дерево, вино; про вплив Місяця на рослини, глибину моря, лісові дерева. Були роботи з астрономії та землеробства, граматики, міфології, літератури. Тим самим римська культура в прискореному темпі надолужувала енциклопедичний тип засвоєння знань, властивий еллінізму.

Показова в цьому плані постать римського вченого і письменни-ка Марка Теренція Варрона (116–27 рр. до н.е.). Його інтереси охоп-лювали широке коло предметів. Він написав близько 74 творів при-близно в 620 книгах, які стосувались майже всіх відомих тоді науці галузей. Варрон писав про архітектуру і медицину, астрономію, гео-метрію, музику, про римську історію, про знаменитих людей Греції та Риму, ввівши у європейську літературу жанр біографії, про різні філософські погляди.

Широта інтересів і літературна плодючість Варрона вражали су-часників і нащадків. Але з усього написаного ним зберігся трактат «Про сільське господарство» і 6 з 25 книг трактату «Про латинську мову», присвяченого Цицерону, з яким автор познайомився в Афі-нах, де вони обидва удосконалювали свою освіту. Цей твір цікавий даними про суперечки тодішніх учених з різних аспектів мови, а також великою кількістю цитат з архаїчних авторів. Трактат «Про сільське господарство» зберігся повністю. Він є безцінним джерелом даних про стан справ у сільському господарстві Римської держави,

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

про методи господарювання, про культуру землеробства, про догляд за домашніми тваринами.

Основним джерелом відомостей про античну архітектуру є «Десять книг про будівництво». Їх написав римський архітектор і будівничий Вітрувій (приблизно друга половина І ст. до н.е. – поча-ток І ст. н.е.).

В кінці І ст. до н.е. Римська держава із аристократичної ре-спубліки перетворилась в імперію. Ця імперія, яка включала в себе Східне Середземномор’я, Північну Африку, більшу частину Європи, проіснувала п’ять століть – від 27 р. до н.е. до 476 р. н.е. В епоху імперії робляться спроби «створити культуру, гідну величі Риму. Провідні політики Риму швидко зрозуміли, що без культурного панування державне, політичне панування не буде надійним. Не можна було посісти чільне місце, стати визнаним гегемоном, залишаючись «варварами».

З 27 р. до н.е. в період правління першого римського імператора, внучатого племінника Гая Юлія Цезаря – Октавіана, титулованого Августом, тобто божественним (63 р. до н.е. – 14 р. н.е.), настав час затишку класової боротьби. Прийшовши до влади, Август в першу чергу зупинив спустошливі громадянські війни, встановив мир, спокій та порядок. Цей так званий «римський мир» стимулював ви-сокий розквіт культури. Античні історики характеризують цей пер-іод як «золотий вік» Римської держави. З ним зв’язані імена архітек-тора Вітрувія, історика Тіта Лівія, поетів Вергілія, Овідія, Горація. В римській історії доба Августа мала для культури таке ж значення, як у грецькій – доба Перикла. Август заявляв, що прийняв Рим цегля-ним, а нащадкам залишає мармуровим. На печатці цього імператора був напис: «Поспішай повільно».

Навколо Августа та його близького приятеля і радника, відомого багатія, шанувальника поезії Гая Цильнія Мецената (близько 74–8 рр. до н.е.) приблизно в 40–37 рр. до н.е. сформувався гурток таланови-тих римлян, до якого входили поети Вергілій, Горацій, Проперцій. Гурток припинив своє існування після 23 р. до н.е. Август протегу-вав літературі як за природним нахилом, так і за розрахунком. Меце-нат любив мистецтво, високо цінив його вплив на громадську дум-ку, матеріально підтримував поетів, зокрема відомих нині у всьому світі Вергілія та Горація, дбав про те, щоб вони славили імператора та імперію взагалі, витрачаючи на це чимало грошей. Пізніше ім’я Ме-цената стало загальною назвою для покровителів мистецтва. Меце-натами називали людей, які постійно матеріально допомагали худо-жникам, письменникам, акторам.

Головою літературного гуртка Мецената був Публій Вергілій Ма-рон (15.10.70–21.09.19 рр. до н.е.) – найвидатніший, найславетніший римський поет доби Августа. Над своїми творами Вергілій працював повільно і довго, ретельно обробляючи їх. Першим значним його тво-ром була збірка з 10 віршів (еклог) «Буколіки» (близько 42–39 рр. до н.е.). Буколіка (від гр. bukolos – пастух) означає пастуша поезія, пастуші пісні. Як літературний жанр буколіка виникла в епоху еллінізму, коли в суспільстві (особливо в його забезпечених прошар-ках) з’явилась втома від міського життя і схильність до ідеалізації життя на лоні природи. Представником цього жанру в римській літе-ратурі став Вергілій. Його «Буколіки», де оспівано сільську ідилію, життя на лоні природи, започаткували всю європейську буколікну (пасторальну) поезію.

В 30 р., а за деякими даними в 29 р. до н.е., Вергілій закінчив наступну свою знамениту поему «Георгіки» («Про землеробство»). Її він присвятив Августу і Меценату в знак подяки за повернення раніше відібраного в нього маєтку. Поема складається з чотирьох книг, кожна з яких присвячена певній галузі сільського господар-ства: хліборобству, виноградарству і лісівництву, скотарству, бджільництву. В цьому віршованому сільськогосподарському трак-таті Вергілій підкреслював моральні цінності землеробської праці, оспівував насолоди сільського життя. Поема написана за порадою Мецената, за яким стояла воля самого Августа. Останній хотів підкріпити поезією свої зусилля, спрямовані на відродження зем-леробства в країні.

Своєрідною священною книгою доби Августа, класичним зраз-ком римської епопеї стала «Енеїда» Вергілія. Поет працював над нею останні десять років свого життя – 29–19 рр. до н.е. Величезна, в 12 книгах, «Енеїда» була задумана Вергілієм як римський варіант «Іліа-ди» та «Одіссеї» Гомера. В поемі, про яку сам Вергілій писав Авгу-сту, що почав «громаду і не знає, як з нею справитись», розповідається про виникнення та зміцнення Римської імперії, мандри і подвиги троянського героя Енея – міфічного предка засновника Рима Рому-ла і, згідно з офіційною версією, родоначальника династії Юліїв, до якої належав і сам Август. В «Енеїді» оспіване трагічне кохання до

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Енея Дідони – легендарної цариці Карфагену. Коли він покинув її, вона завдала собі смерть.

Вергілій не встиг остаточно завершити «Енеїду». Він мав намір працювати над нею ще три роки. Цьому завадила його смерть. Поми-раючи, Вергілій просив своїх друзів знищити, спалити незакінчену поему. На щастя, його волю не виконали. Імператор Август наказав видати її, що і було зроблено.

«Енеїда» стала улюбленим твором багатьох поколінь освічених людей в античному світі і в середні віки. На цій поемі виховувалось юнацтво, її вивчали в школах, багато рядків з неї стали крилатими висловами. Вергілія називали «божественним» поетом, вважали най-більшим мудрецем, і коли через майже півтори тисячі років великий італійський поет Данте писав свою «Божественну комедію», він зма-лював Вергілія як свого мудрого провідника по потойбічному світу.

Сюжет «Енеїди» використав у своїй широковідомій поемі І.П.Кот-ляревський. Зробив він це в бурлескному, гумористичному стилі, надавши обстановці та героям суто українського характеру.

Видатним римським поетом епохи Августа, молодшим сучасни-ком і приятелем Вергілія був Горацій Квінт Флакк (65–8 рр. до н.е.). Обізнаність із творчістю римських поетів, зокрема Горація, Т.Г.Шев-ченко розглядав як ознаку ерудиції людини. Колись замолоду Го-рацій бився за республіку проти Октавіана. Після розгрому рес-публіканських військ усе майно Горація було конфісковане, і він став заробляти собі на життя, переписуючи різні документи.

Поневіряння Горація закінчилися, коли він в 38 р. до н.е. зблизив-ся з Меценатом, який подарував йому невеликий маєток, де поет міг без перешкод віддатись творчості, проявити свій талант. У творчості Горація латинська поезія досягла свого найвищого за формою роз-витку. Він взяв за взірець грецьких ліричних поетів, особливо Ал-кея. Найбільшу славу здобули «Оди» Горація – короткі вірші на найрізноманітніші теми. В них він прославляв особистість та діяльність Августа, римську зброю, а також радощі кохання та друж-би і спостережливе тихе життя поета-філософа. У Горація домінува-ла думка, що життя дуже коротке, аби позбавити його маленьких ра-дощів: «Надто пізно жити завтра», – закликав він. Горацій, як і Вергілій, зовсім не був поетом, які сліпо прославляли Августа. Місію поета вона розуміли як високий обов’язок, який вимагав служіння справедливості, правді та людяності, як вони її розуміли.

Уславленим поетом – сучасником Горація був Публій Овідій Назон (20.03.43 р. до н.е. – 23.03.18 р. н.е.). На думку багатьох вче-них, Овідій посідає серед античних поетів друге місце (після Гоме-ра) за впливом на європейську культуру. Т.Г.Шевченко називав Овідія «найсовершеннейшим созданием всемогущего создателя все-ленной». Як і Вергілій та Горацій, Овідій був наближений до імпера-тора Августа і Мецената.

Найвизначнішим твором Овідія є поема «Метаморфози» – «зо-лота легенда» античності. Це поняття означає видозміну, перетворен-ня, перехід в інші форми розвитку, повну переміну. Про перетворен-ня античні поети писали до Овідія і після нього, але опрацьовували, як правило, один-два сюжети, а в Овідія їх 250. «Метаморфози» скла-даються з 15 книжок. Усі міфи передбачалось об’єднати думкою про те, як із хаосу виникає гармонія. Починаються «Метаморфози» ство-ренням світу, а закінчуються апофеозом Цезаря, який після смерті полинув на небо і перетворився на небесне світило. «Метаморфози» – грандіозна язичницька Біблія, за якою протягом віків читачі знайо-мились з греко-римськими міфами та легендами..

Овідія назвали співцем кохання. Він писав численні вірші про кохання. Своєрідною інструкцією закоханим про те, як домогтися лю-бові, є його поема «Мистецтво кохання». Овідію належала також збірка «Любовні елегії», яка аж ніяк не пасувала до офіційного кур-су Октавіана Августа, якому потрібні були солдати. Всупереч цьому, поет проголошував, що задовольняється таланом кохання та славою поета й не хоче бути ані військовим, ані урядовцем.

Слава прийшла до Овідія за життя. Проте доля поета склалась трагічно. Коли вже дочка подарувала йому онуків і здавалось, що дні поета будуть безхмарними до останку, він несподівано за наказом імператора Августа у 8 р. н.е. був відправлений на заслання в далеку римську провінцію, на узбережжя Чорного моря. Там у містечку То-ми (поблизу сучасної Констанци в Румунії) Овідій і завершив своє життя. Існують різні припущення з приводу довічного вигнання по-ета, але певної причини дослідники й досі не знають.

Один із кращих творів Овідія – «Листи з Понту» (тобто з Чорного моря) – написані незадовго перед смертю. На засланні поет написав «Сумні елегії» (елегія – задумливий, журливий, пройнятий сумним настроєм вірш). Овідію належить вислів: «Крапля точить камінь не силою, а частим падінням».

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Овідій став героєм легенд, записаних у середньовічних молдавсь-ких хроніках. На честь поета в 1795 р. назвали Овідіополем форте-цю, засновану на півдні України (тепер райцентр Одеської області).

Поет-вигнанець – саме таким сприймав образ Овідія Т.Г.Шев-ченко. На засланні він не раз згадував про сумну долю Овідія в лис-тах до друзів, порівнював її зі своєю. 19.06.1857 р. у «Щоденнику» Т.Г.Шевченко зіставив Августа, який заслав Овідія, зі своїм власним катом – Миколою І: «Август – язычник, ссылая Назона к диким гетам, не запретил ему писать й рисовать. А христианин Николай запретил мне то й другеє. Оба палачи. Но один из них палач-христи-анин?».

Овідій даремно благав, щоб йому дозволили повернутися із за-слання. Так само марно поет просив, щоб тіло його упокоїлось на батьківщині. Навіть цього, останнього, прохання не задовольнили.

Досягає розквіту римська історіографія. Грандіозний екскурс в історію зробив один із шанувальників імператора Августа – Тіт Лівій (59 р. до н.е. – 17 р. н.е.). Він написав 142 книги «Історії Риму від заснування міста». Над цим твором історик працював протягом 40 років. Ця величезна історична розповідь свідчить про надзви-чайні працездатність та працелюбність Тіта Лівія, який, якщо не зробив за день жодної доброї справи, говорив: «Друзі, я втратив день». З цим перегукується інший вислів історика: «Краще пізніше, ніж ніколи».

Історичні події в праці Лівія викладались від прибуття Енея в Італію до 9 р. до н.е., тобто до подій, сучасних автору. Але із 142 книг до нас дійшло повністю лише 35 (1–10-та і 21–45-та) і фраг-менти решти. Ці 35 книг охоплюють період від заснування Рима до 293 р. і з 218 по 168 р. до н.е. Для всіх 142 книг (крім 136-ї і 137-ї) існують короткі переліки змісту (невідомо ким і коли складені)1.

За своїм жанром праця Лівія – аннали, тобто виклад подій за роками, причому історія стародавнього періоду дається конспектив-но, а більш близькі до автора події викладаються детальніше. «Істо-рія Риму від заснування міста» містить багато цікавих історичних фактів і опис епізодів повсякденного життя Риму. В ній подано відо-мості також про Північне Причорномор’я.

1 История мировой культури. Наследие Запада. – М. 1998. – С. 188; Исто-рики и история. Жизнь, судьба, творчество. – М., 1997. – С. 230.

Одним з найвідоміших давньоримських істориків був Публій Корнелій Тацит (близько 55 – близько 120 рр. н.е.). Він служив офіцером в армії, займав різні державні посади, в тому числі посаду консула, виділявся своїми ораторськими здібностями. Найбільшою популярністю з його творів користуються «Аннали». Аннали (лат. аnnus – рік) латинською мовою означають літописи, літописні записки, записи найважливіших подій за роками, взагалі записи чогось визначного. Ці записи велись жерцями і виставлялись на дерев’яних дошках для загального огляду. Вони служили довідковим матеріа-лом для римських істориків. У 130 р. до н.е. були перероблені і зве-дені у 80 книг. Деякі римські історики, в тому числі Тацит, своїм працям з історії давали назву «Аннали».

«Аннали» Тацита присвячені подіям римської історії, починаючи з правління Тиберія (імператор в 14–37 рр.) і закінчуючи смертю Нерона в 68 р., тобто мова йде про імператорів династії Юліїв-Клавдіїв (14–68). Тацит починає свої «Аннали» обіцянкою розпові-дати про події «без гніву й упередженості», але його симпатії були на боці республіки й аристократії. Інший відомий твір Тацита – «Історії». Вони розповідають про життя римських імператорів від Гальби до Доміціана (51–96 рр.; був імператором в 81–96 рр.), про боротьбу за владу після загибелі імператора Нерона (громадянська війна 68–69 рр.).

У повному обсязі дійшов до нас твір римського історика Гая Све-тонія-Транквіла (69–140 рр. н.е.) під назвою «Життєпис дванадцяти Цезарів». У ньому розповідається про життєвий шлях римських пра-вителів від Гая Юлія Цезаря до Доміціана.

Римський історик Амміан Марцеллін (330/335 – близько 396 рр.) написав історичний твір «Діяння» в 31 книзі, де описав період з 96 р. (тобто продовжив «Історії» Тацита) до 378 р. Збереглися 14– 31-а книги, які охоплюють сучасні автору події (353–378). Ця праця є цінним джерелом з історії Римської імперії та варварського світу IV ст.

У галузі філософії славу Риму приносить Луцій Анней Сенека (близько 4 р. до н.е. – 65 р. н.е.). Він народився в Іспанії, але більшу частину життя провів у Римі. При імператорі Калігулі, який був імпе-ратором в 37–41 рр., Сенека здобуває місце в сенаті і першу держав-ну посаду. Але внаслідок придворних інтриг імператор Клавдій (імпе-ратор в 41–54 рр.) відправив його на заслання. Через вісім років

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

племінниця Клавдія Агрипіна, на якій він в 49 р. одружився, повер-нула Сенеку до Риму і зробила наставником свого сина Нерона. Коли Клавдій Цезар Нерон (37–68) в 54 р. вступив на престол, Сенека став одним з керівників зовнішньої та внутрішньої політики імперії. В 57 р. він одержує найвищу в імперії посаду – консула. Пізніше Сенека відходить від політичної діяльності, попадає в немилість. В 65 р. його звинуватили в змові проти Нерона і він одержав наказ імператора покінчити з собою. Престарілий філософ мужньо зустрів несправедливий вирок і прийняв смерть, розрізавши собі вени.

Свої філософські погляди Сенека виклав у трактатах «Про ско-роминучість життя», «Про блаженне життя» та «Моральних листах до Луцілія». В дусі ідей стоїцизму філософ проповідував рівність лю-дей, згоду, лагідність, смирення, милосердя, зневажання матеріаль-них цінностей, задоволення малим, готовність до смерті. Філософія Сенеки була одним із джерел раннього християнства. Перші християнські письменники охоче користувалися його аргументами.

Сенеці належить крилатий вислів: «Навчаючи інших, ми самі вчимося». Філософ зворушливо висловлював сентенцію: чомусь ніхто з сучасників не оглядається назад і даремно – «якраз минуле дає поради на майбутнє».

У природничих науках найбільшим авторитетом був Гай Пліній Старший (23–79 рр. н.е.). Він написав енциклопедичний твір «Істо-рія природи». Тут містилися зоологія, ботаніка, мінералогія, фізика, астрономія, медицина. «Історія природи» вражає величезною еру-дицією, допитливістю і працездатністю автора, котрий сам пише, що вивчив дві тисячі книжок. «Історія природи» складається з 37 книг і має посилання на 327 грецьких і 146 латинських творів. Пліній досліджував перший вибух Везувія в 79 р. і загинув при цьому від отруйних газів. Плінію належать вислови: «Жодного дня без рядка» та «Істина у вині».

Визначним вченим, який працював в Олександрії, був Клавдій Птоломей (близько 83 р. – близько 170 р.), У його головній праці «Альмагест», що представляє собою енциклопедичний звід астро-номічних знань античності, представлена створена ним геоцентрич-на система світу. Суть її в тому, що Земля – центр Всесвіту, а Сонце обертається навколо Землі. Вона була спростована лише в 1543 р. геліоцентричною системою Коперніка. У творі «Географія» Птоломей систематизував тодішні географічні знання, навівши координати

8 тисяч відомих пунктів і поклавши їх на карту. Це багато дало для розвитку картографії.

Римляни були великими любителями книг. Держава, а також де-які багаті громадяни відкривали публічні бібліотеки. В IV ст.. в епо-ху пізньої імперії, в Римі нараховувалось 29 бібліотек1.

У часи Стародавнього Риму ще не вміли робити папір. Замість нього римляни використовували матеріал, зроблений з єгипетської тростини, - папірус. Ще писали на оброблених шкурах тварин (пер-гамент), але перевага безумовно віддавалась папірусу, тому що він виготовлявся значно простіше. Листи папірусу склеювали між со-бою та згортали у сувої. Останні мали різну довжину, але частіше всього вона була близько 10 м.

В IV ст. н.е. сувій почав поступово уступати місце кодексу - книзі, в якій листи скріплювалися з одного краю. Кодекс став вико-ристовуватись в християнській церкві, тому що в ньому вміщувалось значно більше інформації, ніж у сувої, його набагато зручніше було зберігати, переносити і читати.

До періоду імперії відноситься спорудження двох найвідоміших римських архітектурних пам’ятників: Колізею та Пантеону. Колізей, або амфітеатр Флавіїв, одержав назву в середні віки за свої розміри (від лат. соlosseum - величезний). Його було закладено в центрі Рима в 75 р. під час правління імператора Веспасіана і закінчено у 80 р. за часів імператора Тіта Андроніка. Колізей, найбільший амфітеатр античного світу, мав форму еліпсоїдної споруди довжиною 189 м, висотою 48,5 м. Арена амфітеатру мала також еліпсоїдну форму пло-щею в 5200 квадратних метрів. Колізей вміщав близько 50 тисяч глядачів і призначався для проведення гладіаторських боїв, цирко-вих видовищ. На арені амфітеатру одночасно могло розташуватися 3200 гладіаторів. Гладіаторські бої проводились тут до 400 р. Заходи, спрямовані на збереження Колізея як історичної пам’ятки, почали проводитись лише з середини XIX ст.

Інший шедевр давньоримської архітектури - Пантеон, тобто храм в ім’я всіх богів, покровителів імператорського дому, споруджений в 115-125 pp. в основному під час правління імператора Публія Елія Адріана (76-138 pp.; імператор в 117-138 pp.). Архітектором храму був грек сирійського походження Аполлодор Дамаський. Це - най-

Маркс Энтони, Тинджэй Грехем. Римляне. - С. 51.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

більший за розмірами і найдосконаліший римський купольний храм. Висота його – 42,7 м, внутрішній діаметр склепіння – 43,5 м. товщи-на стін – 6,2 м, товщина бетонного фундаменту – 7,3 м, а глибина його складає 4,5 м. Всередині храму небачена кількість світла. Світло падає із знаменитого «вікна Пантеону» – дев’ятиметрового отвору в куполі.

До нашого часу храм відносно добре зберігся. З VII ст. він став християнською церквою. Нині храм став національним музеєм (уси-пальницею), де серед інших знаходиться гробниця Рафаеля.

До II ст. н.е. відноситься монументальна бронзова кінна статуя римського імператора-філософа Марка Аврелія (121–180 рр.; імпера-тор з 161 р.). Вона знову встановлена в XVI ст. за проектом Міке-ланджело на площі Капітолія в Римі. Образ імператора – втілення громадянського ідеалу і гуманності. Це образ філософа, представни-ка пізнього стоїцизму, автора філософського твору «Наодинці з со-бою», байдужого до слави і багатства. Складки одягу зливають його з могутнім корпусом прекрасно відлитого коня. «Прекрасніше і розумніше голови коня Марка Аврелія, – писав німецький історик мистецтва І.Вінкельман (1717–1768), – не можна знайти в природі». Марку Аврелію належать слова про те, що нічого вічного у світі не існує, що людське життя є лише миттю між минулим та майбутнім.

На період імперії припадає і перша виставка моди. Відомості про неї знайшли археологи. Проведено її було в Римі за часів імператора Нерона. Нудьга змусила володаря пошукати нових розваг. Він зібрав найкращих кравців, які представили йому всі види тунік, пелерин, накидок, одягу воїнів.

У виставці брали участь 109 модельєрів із 109 римських провінцій. На велике здивування усіх присутніх переміг не особистий кравець Нерона, а Хавроній з Каппадокії, який одягав філософа Сенеку. Нагороду отримав той, хто зібрав найбурхливіші оплески присутніх патриціїв.

У 395 р. н.е. неозора Римська імперія, що охоплювала величезні простори на трьох континентах, розпалась на дві імперії: Західну зі столицею в Римі і Східну, або Візантію, з столицею в Константино-полі. Західна Римська імперія проіснувала до 476 р. н.е., коли кінно-та германців ущент розбила військо останнього римського імперато-ра Ромула-Августула, жалюгідну тінь славетних легіонів Риму. Цей рік вважається роком завершення античного періоду в історії культури.

Він знаменує собою також завершення історії стародавнього світу і відкриває новий історичний період – період середньовіччя.

Древньоримська культура послужила джерелом і основою даль-шого культурного розвитку Європи. Рим був її духовним центром протягом всього середньовіччя. Мова Стародавнього Риму – латинсь-ка – залишалась міжнародною мовою європейської культури більше тисячі років після падіння Західної Римської імперії. Вона на трива-лий час стала мовою філософії, науки, медицини, юриспруденції, релігії та літератури багатьох європейських країн. Латинське поход-ження мають терміни: прокуратура, префектура, прогрес, консул, ко-мітет, колегія, імперія.

Після падіння Західної Римської імперії не загинув римський спосіб життя. Він здобув широке розповсюдження і користувався ве-ликим авторитетом. Деякі елементи римської цивілізації збереглися і після падіння імперії та зробили могутній вплив на культуру наступ-них епох.

Словник термінів та понять теми

Авгури – жерці в Стародавньому Римі, які шляхом ворожіння вміли нібито вгадувати майбутнє.

Аврора – в римській міфології богиня ранкової зорі, світанку,

Апсида (від гр. hapsis – склепіння) – виступ споруди, напівокруглий, прямокутний, багатокутний у плані, перекритий півкуполом або зімкненим півсклепінням.

Базиліка (від гр. basilike – царський дім) – приміщення для судових засідань і торгових угод у формі витягнутого прямокутника з великим залом, розділеним уздовж двома рядами колон на частини (нефи), які мали самостійні перекриття.

«Вірую, бо безглуздо» – вислів, який належав письменнику з Карфа-гену Тертулліану Квінту Септимію Флоренсу (60 р. – після 220 р.).

Дванадцяти таблиць закони – стародавній пам’ятник римського права. Закони записані в 450 р. до н.е. на 12 мідних плитах і виставлені на форумі в Римі. Вони вперше замінили звичаєве право письмовим законодавством, яке закріпляло приватну власність, рабство, соціальну нерівність.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Ірод (73–4 рр. до н.е.) – іудейський правитель (40–4 рр. до н.е.), став-леник римлян.

Календи – в римському календарі перше число кожного місяця, звідси походить слово «календар».

Капітолій – підвищення, пагорб у Римі, на якому розташовані палаци, музеї; в давнину на цьому підвищенні, яке мало значення фор-теці, розміщувались храми, присвячені Юпітеру, Мінерві та Юноні.

Колізей – один з найбільших амфітеатрів у Римі, збудований імпера-тором Веспасіаном (69–79) і Тітом (79–82). Значна його час-тина збереглася до наших днів.

Марс – у давніх римлян бог війни.

Марсове поле – територія на березі Тибру в Римі, місце народних зборів.

Меркурій – римський бог тваринництва, торгівлі та доріг, синонім посланця.

Морок – бог підземного царства (давньогерманська міфологія).

Пальміра антична – «місто пальм», побудоване в невеликому оазисі сирійської пустелі, через яке йшли торгові каравани, славилось у всьому тодішньому світі величчю та красою своїх палаців, арок і колонад, служило нібито зосередженням могутності Римської імперії на самому її краї.

Пастораль – твір (головним чином драматичний), що ідилічно зоб-ражує життя простих людей (первісно – пастухів).

Патриції – родова аристократія у Стародавньому Римі. Педагог – раб, частіше за все грек, якого батьки-римляни зобов’яза-ли спостерігати за їхніми дітьми в школі.

Плебеї— вільні громадяни незнатного походження в Стародавньому Римі.

Понтифік – жрець, у віданні якого був нагляд за всіма громадськи-ми богослужбами, складанням літописів і календаря. Колегію понтифіків очолював великий понтифік (понтифікс максимус). Понтій Пілат (роки народження та смерті невідомі) – римський прокуратор (намісник) Іудеї в 26–36 рр. За християнськими легендами, Понтій Пілат затвердив смертний вирок засновни-кові християнства Ісусові Христу, при цьому, символічно умив-ши руки, заявив, що його смерті прагне не він, а іудейські жерці (звідси вираз – «умив руки, як Понтій Пілат»).

Портик – крита колонада вздовж стіни. В Римі портики з’явились

тільки в II ст. до н.е. Сатурн – за римською міфологією, бог сівби і пір року, покровитель

землеробства.

Сивіли – жінки в Стародавньому Римі, які пророкувати майбутнє. Теракота – суміш з глини і піску, яка застосовувалась для виготов-лення черепиці та невеликих керамічних статуеток.

Тиран – у Стародавній Греції, Римі, а також у містах-республіках Італії одноособовий правитель, що прийшов до влади насиль-ницьким шляхом.

Тога – верхній одяг давніх римлян у вигляді плаща без рукавів.

Тріумвірат – у Стародавньому Римі союз трьох державних діячів, укладений з метою захоплення влади у державі.

Тріумф – у Стародавньому Римі урочистий в’їзд у столицю полко-водця-переможця; блискучий успіх, перемога, торжество.

Туніка – у Стародавньому Римі довгий чоловічий і жіночий одяг ти-пу сорочки з короткими рукавами або без них, переважно білого кольору, який носили під тогою; костюм, що нагадує за своїм кроєм такий одяг.

Фарисеї – послідовники релігійно-політичної течії, що виникла в Іудеї в середині II ст. до н.е. та були непримиренними ворога-ми ранньохристиянського вчення.

Флора – у стародавніх римлян богиня квіток, рослинності, весни.

Форум Романум – центр торговельного і суспільного життя в Старо-давньому Римі, центральна площа, навколо якої розташовува-лись культові та громадські споруди і де скликались народні збори, відбувалися суди, влаштовувались ярмарки.

Церера – у стародавніх римлян богиня хліборобства і врожайності.

«Я людина, і ніщо людське мені не чуже» – фраза, яку висловив один з героїв комедії римського комедіографа Теренція Публія Афра (близько 195–159 рр. до н.е.) «Самокатівник».

150

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Питання до самоконтролю

1.         Що таке етруська культура?

2.         Який зв’язок культури Стародавнього Риму з культурою Ста-родавньої Греції?

3.         Яким чином древньоримська культура послужила джерелом і основою дальшого культурного розвитку Європи?

4.         Чому Рим був духовним центром Європи протягом всього се-редньовіччя?

5.         На який період припадає найвищий розквіт культури Старо-давнього Риму?

6.         Назвати перший в європейській літературі переклад.

7.         Як у римському календарі називалось перше число кожного місяця?

8.         Який державний діяч, полководець, письменник та оратор вмів робити кілька справ одночасно?

9.         Що мав на увазі поет Горацій, коли писав: «полонена Греція перемогла некультурного переможця»?

Завдання для тестової перевірки знань студентів

 

1. Римські поети:      

а) Сенека;       г) Цицерон;

б) Горацій;     д) Меценат;

в) Гортензій;  е) Вергілій.

2. Ототожнити римських    богів з грецьким

івалент грецьких богів:        

Зевс    Амур

Посейдон       Марс

Ерос    Юпітер

Аїд      Вакх

Арес    Меркурій

Гера    Діана

Афіна  Венера

Деметра         Юнона

Афродіта        Веста

Гефест            Нептун

 

Гермес            Плутон

Артеміда        Церера

Гестія  Мінерва

Діоніс  Вулкан

3. Правильно розташуйте твори римських авторів:

Марк Порцій Катон Старший         «Історія природи»

Марк Теренцій Варрон        «Метаморфози»

Гай Юлій Цезар        «Про землеробство»

Тіт Лукрецій Кар       «Про природу речей»

Публій Вергілій Марон         «Аннали», «Історії»

Тіт Лівій         «Записки про Галльську війну»,

            «Записки про громадянську війну»

Публій Овідій Назон «Буколіки», «Георгіки», «Енеїда»

Гай Пліній Старший «Історія Риму від заснування міста»

Публій Корнелій Тацит        «Про сільське господарство»,

            «Про латинську мову»

Гай Светоній Транквіл         «Альмагест»

Клавдій Птолемей    «Життєпис дванадцяти Цезарів»