Лекція 5 КУЛЬТУРА ЕПОХИ ЕЛЛІНІЗМУ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 

Загрузка...

•          Елліністичний період в історії культури.

•          Створення єдиної елліністичної культури.

•          Олександрія – центр елліністичної культури.

 

•          Наукові знання в епоху еллінізму.

•          Виникнення нових філософських шкіл.

Історія Греції в IV ст. до н.е. – це історія кризи полісу. Перші ознаки цієї кризи проявились уже в роки Пелопоннеської війни (431– 404 рр. до н.е.) між Афінами і Спартою за панування в Греції. Вона завершилась поразкою Афін. Ця війна послабила всю Грецію. Спар-та не була в силах ні об’єднати країну, ні захистити її незалежність від домагань могутніх сусідів. В IV ст. до н.е. в справи Греції все більше втручаються інші країни, зокрема Персія, Македонія. В 338 р. до н.е. після битви при Херонеї Греція втрачає політичну незалежність і підкоряється македонському царю Філіппу II (382–336 рр. до н.е.).

Новою віхою в історії Греції стає похід на Схід Олександра Ма-кедонського (Великого) (356–323 рр. до н.е.). Він був сином Філіп-па II. Мати Олександра – Олімпіада – була дочкою одного з воло-дарів Епіру – області на північному заході Еллади. В 336 р. до н.е. після вбивства батька агентами перського царя Дарія III він у віці 20 років став царем Македонії. Новий цар мав від природи неабиякі здібності, відзначався твердістю характеру, особистою хоробрістю, мужністю, незвичайною енергією. Військову підготовку Олександр пройшов у свого батька, а добру освіту протягом трьох років здобув під керівництвом видатного філософа Аристотеля. Ще з дитинства майбутній полководець пристрастився до читання книг. З поемою Гомера «Іліада» він не розлучався ніколи і стверджував, що кращого керівництва для ведення війни він не знає.

За своє коротке, але видатне життя Олександр встиг створити новий світ. Підкоривши і об’єднавши Грецію, спираючись на її ресурси, великий полководець організував спільну експансію на Схід проти віковічних ворогів греків – персів. Внаслідок походу (334–

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

324 рр. до н.е.) була створена величезна держава, якої до цього не знав стародавній світ. Вона простяглася від Дунаю до Інду, від Єгипту до сучасної Середньої Азії. До неї входили Мала Азія, Єгипет, Си-рія, Персія, Середня Азія (Согдіана). Столицею нової держави Олек-сандр зробив місто Вавилон.

Період від початку походу Олександра Македонського на Схід до завоювання Римом Єгипту носить назву елліністичного (остання чверть IV ст. – 30 р. до н.е.), від грецького слова «еллін», що означає грецький. Це була епоха поширення грецької культури на всій тери-торії держави Олександра Македонського. У цій державі греки зай-мали перше місце, грецька культура скрізь мала першість. Для цього періоду характерне розширення взаємозв’язків і взаємовпливів грецької та східних культур. Позбавившись полісної обмеженості, грецька культура вбирала у себе східні елементи, натомість східні культури збагатились за рахунок досягнень грецької культури, най-розвиненішої в той час.

Взаємне збагачення грецької та місцевих культур сприяло створенню єдиної елліністичної культури. В її основу Олександр поклав принцип співробітництва. Він прагнув не знищити чи підкорити завойовані ним народи, а об’єднати всіх на чолі з македонцями та греками. Громадянин вільного полісу уступив місце громадянину світу (космополіту), діяльність якого протікала у всесвіті, ойкумені, як його розуміло тодішнє людство. Відбувалось це під духовним керівництвом Еллади.

Але імперія Олександра не стала довговічною. Всього тринадцять років тривало його царювання. Влітку 323 р. до н.е. він помер у Ва-вилоні від тропічної пропасниці, трохи не доживши до 33 років. Образ великого полководця знайшов відображення в творчості Т.Г.Шевчен-ка як художника. В 1836 р. в Петербурзі Т.Г.Шевченко виконує ма-люнок «Олександр Македонський виявляє довір’я своєму лікареві Філіппу». На малюнку зображено хворого Олександра, який з по-вним довір’ям п’є ліки свого лікаря Філіппа, незважаючи на те, що одержав записку про намір лікаря отруїти його.

Після смерті Олександра імперією стали управляти його воєна-чальники (діадохи), які почали її ділити, воювати між собою. До 301 р. до н.е. мати Олександра, його жінка (перська аристократка Роксана), син і зведений брат, які могли стати наступниками престо-лу, були вбиті в боротьбі за владу і імперія розпалася на ряд так званих елліністичних держав на чолі з полководцями Олександра.

Це – Єгипетська держава македонської династії Птолемеїв (близь-ко 332–30 рр. до н.е.), велетенська держава Селевкидів у Передній Азії з столицею в Антиохії, Македонська держава з чималою части-ною Греції, Пергамське царство в Малій Азії, Бактрія, Понтійське царство та ін.

Протягом декількох сотень років після смерті Олександра грець-ка культура і грецькі ідеї відігравали визначальну роль, переважали в країнах його колишньої імперії, тобто культура еллінізму зберегла-ся. Найсприятливіші умови для розвитку елліністичної культури були створені в Єгипті, де з 305 по 30 рр. до н.е. управляли держа-вою Птолемей та його наступники. Вони берегли грецькі традиції. Лише Клеопатра (69–30 рр. до н.е.) – остання цариця династії Пто-лемеїв у Єгипті (51–30 рр. до н.е.) – вивчила єгипетську мову.

Елліністичний період відзначився небаченим досі розквітом на-уки. Центрами елліністичної науки стали близько тридцяти міст і фортець, які заснував Олександр Македонський на завойованих землях. Вся елліністична наука прямо чи опосередковано пов’язана зі столицею елліністичного Єгипту Олександрією – «новими Афінами». Це місто засноване взимку 332–331 рр. до н.е. в дельті Нілу, на березі моря і назване на честь його засновника, де він і похований.

До І ст. до н.е. Олександрія перетворилася в друге за величи-ною (після Риму) місто античного світу. В ньому процвітали на-ука, література і мистецтво, якими опікувались Птолемеї. В 305 р. до н.е. тут були створені бібліотека, обсерваторія, анатомічний інсти-тут, зоосад, їх об’єднував так званий Мусейон (від гр. museion, лат. museum – заклад, місце проживання), храм муз, світоч античної на-уки, свого роду дослідний інститут, який на багато століть став цен-тром художнього і наукового життя.

У ньому знаходились різні кабінети, аудиторії, зали для засідань та лекцій, кімната для препарування трупів, колекції рослин, в садах жили тварини для вивчення та дослідів. Музеїв у сучасному ро-зумінні в античності не створювали. Однак при деяких храмах були сховища творів мистецтва. Крім Мусейона, в Олександрії були те-атр, іподром, багато храмів, парків, садів, квітників, бань.

Милості Птолемеїв притягували і утримували в єгипетській сто-лиці не тільки поетів і письменників, які збирались з усіх кінців грецького світу, а й найвидатніших у своїх галузях вчених: геометрів,

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

астрономів, медиків, істориків, критиків і граматиків. Позбавлені податків та інших повинностей, на царському утриманні, вони жили товариством у розкішній обстановці, мали місця для прогулянок, приміщення для дискусій, велику їдальню, де вони харчувались разом. Посадові особи, призначені царем, піклувались про матеріальні потреби вчених1.

Вирішальним у тому, що Олександрія стала одним з великих центрів культури еллінізму, стало створення знаменитої Олександрійсь-кої бібліотеки і проведення в ній наукової роботи. Олександрійська бібліотека була найбільшою бібліотекою стародавнього світу. На по-чатку І ст. до н.е. в ній знаходилось до 700 тисяч рукописних книг – сувоїв папірусу і пергаменту. Їх сюди звозили з усього античного світу. Один тільки список цих книг з довідками про зміст і авторів, який склав елліністичний поет і вчений, хранитель бібліотеки Каллімах (310–240 рр. до н.е.), потребував 120 сувоїв. Це була своєрідна літера-турна енциклопедія, причому її можна вважати першою в світі.

В бібліотеці були повні зібрання творів великих грецьких Драма-тургів – Есхіла, Софокла, Еврипіда, комедії Аристофана, Менандра, твори з точних наук, а також з архітектури, військової справи, меди-цини. Птолемей III наказав написати історію Єгипту. При ньому бу-ли також зроблені переклади Священного писання – Біблії з дав-ньоєврейської на грецьку мову. Завдяки цій бібліотеці вчені, військові, письменники, художники вперше отримали змогу широко вивчати літературу за своїм фахом, знайомитися з життям і культу-рою сучасних їм народів, а також далекого минулого. Бібліотекою мали змогу користуватися не тільки громадяни Олександрії, а й ті, хто приїжджав до міста.

На базі Олександрійської бібліотеки сформувалась Олександрійсь-ка філологічна школа. Час її розквіту – III–II ст. до н.е. Головним за-няттям в ній була систематизація фондів бібліотеки і підготовка видань авторів від Гомера до сучасних елліністичних поетів. В Олександрії в епоху еллінізму філологія відокремилась від філософії і стала самос-тійною галуззю знань, самостійною наукою. Як наукова дисципліна філологія (гр. – «любов до слова») вивчає письмові пам’ятки та тексти і на їх основі – духовну культуру даного суспільства.

Марру А.И. История воспитания в античности (Греция). – С. 264.

Олександрійська бібліотека проіснувала у своєму первісному ви-гляді близько 250 років, У 48–47 рр. до н.е., коли війська Юлія Цеза-ря увірвались в Олександрію і вступили в жорстоку бійку з населен-ням міста, виникла пожежа. Частина бібліотеки загинула в полум’ї. Багато творів Ю.Цезар відправив до Риму як військову здобич, але корабель затонув.

Це був початок кінця бібліотеки. В 391 р. н.е. її як оплот язич-ництва підпалили і пограбували за наказом патріарха Кирила христи-яни. Те, що залишилося від зібрання стародавньої літератури, було знищено військами арабського халіфа, які захопили Олександрію в 641 р. У цій ганебній справі мусульмани керувались принципом: як-що в книгах те саме, що й у Корані, то вони зайві, а коли інше, то вони шкідливі.

Крім Олександрійської, в епоху еллінізму славилась і бібліотека в Пергамі – місті в Малій Азії, столиці Пергамського царства. В схо-вищі цієї бібліотеки знаходилось 200 тисяч рукописних книг. При Пергамсьхій бібліотеці у II ст. до н.е. склалася філологічна школа, яка вивчала грецьку ораторську та філософську прозу. Взагалі перші бібліотеки почали виникати в Греції з VI ст. до н.е. Збиранням книг займались заможні люди. Одна з перших значних бібліотек була зібрана Пісістратом – тираном Афін з 560 до 527 рр. до н.е. Відомі також бібліотеки Еврипіда і Аристотеля. Перша публічна бібліотека була створена в IV ст. до н.е. в Гераклеї Понтійській.

Тільки виключні успіхи в точних знаннях дозволили збудувати Олександрійський маяк – грандіозну споруду, яка вимагала най-складніших розрахунків. Цей маяк вважався одним з семи чудес світу. Він побудований грецьким архітектором Состратом Книдським в 299–277 рр. до н.е. на невеликому острові Фарос, на підході до Олександрії, вказуючи шлях на її гавань. Маяк являв собою триярусну вежу висотою понад 100 м. Верхній ярус, який був облицьований мармуром, мав вісім граней. Вони розташовувались за напрямками основних вітрів, мали статуї-флюгери, купол, увінчаний бронзовою скульптурою володаря морів Посейдона висотою 8 м. Система величезних дзеркал посилювала світло вогню, запаленого в куполі, так що його могли бачити на відстані 50 км. Дрова для вогню доставлялись наверх по спіральних сходах, таких похилих і широких, що по них на стометрову висоту виїжджали вози, запряжеш ослами. Спеціальний насип довжиною

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

1,3 км з’єднував маяк з берегом1. 21 липня 365 р. н.е. маяк було пошкоджено землетрусом, і його вогонь погас навіки. Остаточне знищення маяка сталося під час землетрусу 1326 р.

В Олександрії жили і працювали грецькі вчені Аристотель, Архі-мед, Евклід, Ератосфен. Аристотель (384–322 рр. до н.е.) народився в Македонії, де його батько був царським лікарем. Протягом 20 років, починаючи з сімнадцятирічного віку. Аристотель пробув в Академії Платона як слухач, потім як викладач і рівноправний член співдруж-ності філософів-платоніків, У 335 р. до н.е. в одному з передмість Афін поруч із храмом Аполлона Лікейського Аристотель заснував школу, яку стали називати Лікей (ліцей). В цій школі він двічі на день вів заняття: вранці для більш підготовлених практикував важкі розділи науки, а у вечері для широкої публіки викладав свої теорії більш доступно.

Аристотель започаткував науки: логіку, біологію та психологію. Його праці охоплюють майже всі проблеми розвитку природи і сус-пільства. Найвідоміші з них «Поетика», «Політика» і «Метафізика». В центрі філософських занять Аристотеля знаходились проблеми про людину і суспільство, оптимальний спосіб управління державою-містом. За найкращий устрій вчений вважав демократію. Як і його учитель – Платон, Аристотель усвідомлював, що людина може реалізувати себе тільки в суспільстві.

Аристотель розробив масштабне вчення про сутність, матерію і форму, досліджував проблеми співвідношення одиничного і загаль-ного, матеріального і духовного, раціонального і чуттєвого. Він роз-кривав філософський зміст таких понять, як «нескінченність», «простір», «час», «рух», створюючи всеохоплюючу систему катего-рій. У пізнанні філософ надавав великого значення спостереженню та досліду. Йому належать вислови: «Корінь вчення гіркий, а плід солодкий», «Бідність – джерело революції і злочину», «Платон мій друг, а істина ще більший друг».

Аристотель був великим природодослідником. Він описав 495 видів тварин, вказавши при цьому такі елементи будови організму, які видимі лише під мікроскопом. Він дав першу в історії науки кла-сифікацію тваринного світу, побачивши розвиток від простіших до складніших. Його класифікація протрималась 2000 років. Вчений си-

1 Чизхолм Джейн, Миллард Энн. Ранние цивилизации. - С. 80. стематизував всі знання і створив грандіозну картину світу. В епоху античності в астрономії панувала геоцентрична система Аристотеля – Птолемея. Вона визнавала центральне місце у Всесвіті Землі.

Різнобічним вченим був Архімед (близько 287–212 рр. до н.е.). У своїй особі він поєднував математика і механіка, фізика і астроно-ма, винахідника та інженера. На це звернули увагу історики науки, підкресливши, що якраз Архімед став попередником такого розвит-ку науки, якого вона набула в новий час. Крім Олександрії, Архімед жив і працював в Сіракузах (Сицилія).

Архімед став основоположником теоретичної механіки, а також науки, яку згодом назвали гідростатикою. Одного разу він сів у ван-ну і вода перелилася через край. З цього Архімед зробив висновок. що на будь-який предмет, занурений в рідину, діє виштовхувальна сила, рівна вазі витісненої рідини (закон Архімеда). За легендою, ко-ли вчений відкрив цей закон, він вигукнув: «Еврика» (гр. heureka – я знайшов).

Свої теоретичні відкриття Архімед нерідко втілював у конкретні прилади, вносячи значний вклад в розвиток техніки. Він створив гвинтовий насос, сконструював багато бойових метальних машин, оборонних знарядь. Архімеду належить винахід машини з такою системою важелів, що він зміг один спустити на воду великий кора-бель, побудований тираном Сіракуз Пероном для Птолемея Єги-петського, і нібито сказавши при цьому: «Дай мені точку опори у і я зрушу землю». Архімед першим винайшов планетарій.

Загинув Архімед під час облоги Сіракуз римлянами. В розпалі бою він сидів на порозі свого будинку, роздумуючи над кресленнями, зроб-леними на піску. В цей час римський воїн, який пробігав мимо, насту-пив на креслення і обурений вчений кинувся на римлянина з криком: «Не смій чіпати мої креслення!» Ця фраза коштувала йому життя. Солдат зупинився і холоднокровно зарубав старого мечем.

Математиком за спеціальністю був Евклід (близько 365–300 рр. до н.е.). Він є автором декількох книг з математики і геометрії. Най-відомішою його книгою став підручник з геометрії «Начала». Частина «Начал» присвячена узагальненню робіт математиків, які працювали до Евкліда. Цим підручником європейці користувалися майже дві тисячі років.

Основоположником математичної географії був грецький вчений і поет Ератосфен (близько 282–202 рр. до н.е.). З 246 р. до н.е. він

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

працював хранителем Олександрійської бібліотеки. Ератосфен ввів у географічні карти систему меридіанів, вирахував довжину земної кулі, яка (довжина) була уточнена лише в XVI ст. (тут вчений помилився лише на 75 км), і започаткував наукову хронологію.

Визначним античним авторитетом, «батьком географії» вважають грецького мандрівника Страбона (63 р. до н.е. – 17 р. н.е.). Він об’їздив «увесь відомий світ» і свої спостереження виклав у сімнадцяти кни-гах «Географії».

В елліністичну епоху тривав процес виникнення нових філософських шкіл. Основним центром елліністичної філософії ста-ли Афіни. Дуже поширеним в цей період став стоїцизм. Його зас-новником вважається Зенон (близько 335–262 рр. до не). Філософи-стоїки одержали свою назву за місцем в Афінах, де Зенон вчив усіх бажаючих під розписним портиком (гр. stoa) на ринку. Стоїцизм виник близько 300 р. до н.е. і існував як школа 500 років. Його ідеї сприйняло християнство.

Стоїки займалися найбільш практичними проблемами – яким шляхом людина може дійти до щастя. Зенон як на дорогу до щастя вказував на поміркованість та стриманість. Людиною повинен керу-вати розум, що стримує всі її прагнення. Все в світі передбачено, є закономірним і необхідним, тому люди повинні жити спокійно і розумно. Зенон вважав, що людина повинна вести себе природно, відповідно із законами природи, тоді і самі боги будуть про неї тур-буватись.

Сучасником Зенона був Епікур (341–270 рр. до н.е.). Він засну-вав в Афінах свою школу, де вів викладання, бесідуючи з друзями в своєму саду, відомому в історії як «Сад Епікура». Філософська шко-ла Епікура проіснувала вісім століть. Щастя, за Епікуром, в свободі від всіляких пристрастей. Головний принцип філософа — «не можна жити приємно, не живучи розумно, морально і справедливо». На думку Епікура, людина повинна прагнути до атараксії (букв, «відсут-ність хвилювань», «незворушність»). Атараксія – це ідеальний стан душі, який досягається позбавленням страху перед богами, смертю, явищами природи за допомогою обмеження потреб, помірністю в на-солодах, виробленням незалежності від громадської думки.

В елліністичну епоху, крім стоїків і епікурейців, широкого розвит-ку набула третя філософська школа – кініків. Ця назва походить від площі Кіносаргес в Афінах, де містилася школа Антисфена – одного

з представників кінізму. Пізніше цю назву виводили від «кінікос» – пес, нібито кініки рекомендували псяче життя, без усяких вигод.

Стрижень філософії кінізму – вчення про правильний спосіб жит-тя, яке повинно відповідати людській природі. Висунувши ідеал без-межної духовної свободи індивіда, кініки закликали відмовитись від цивілізації, проповідували повернення до природи, природного життя. Людині належить задовольнятись малим, керуватися розумом і не бути рабом своїх захоплень та пристрастей. Кінізм заперечував рабство, власність, всі сімейні та державні зв’язки, офіційну релігію, всю духовну культуру верхів. Кініки вважати себе громадянами світу – «космо-політами». Вони ставились з демонстративною зневагою до будь-яких соціальних інститутів, звичаїв і приписів культури. Щастя людини кініки бачили в повній відмові від будь-яких людських бажань.

Найяскравішим представником кінізму був грецький філософ Діоген Синопський (близько 412–323 рр. до н.е.). Народився він у м. Синопі на Чорному морі, жив у Коринфі. Діоген нічого не писав. Уявлення про його філософські та етичні погляди можна скласти лише на основі розповідей про нього, які збереглися, про його спосіб життя, вчинки і промови. Ці розповіді характеризують Діогена як пристрасного і послідовного проповідника вчення кініків про добро-чинне життя. Діогену приписували силу дотепних висловлювань, ча-сто дошкульних. Платон називав його «божевільним Сократом».

Філософія Діогена полягала в його способі життя. Він не дотри-мувався норм поведінки, прийнятих у суспільстві, і жив як аскет. Філософ засуджував нечесність та надмірне багатство, презирливо ставився до культури у вимагав «переоцінки цінностей», повернен-ня до «природного стану».

Перекази свідчать, що житлом Діогена була велика бочка, і коли Олександр Македонський запитав філософа, якої б він царської по-слуги хотів, той відповів зі свого «житла»: «Тоді відійди геть – не затуляй мені сонця». Серед білого дня Діоген ходив по базару, при-свічуючи собі шлях ліхтарем. З подивом його запитували: «Ти що це шукаєш?» – «Не що – а кого, – була відповідь. – Шукаю людей, та не бачу їх і вдень з ліхтарем на базарі». Філософ мав на увазі, що людей багато, але справжніх – розумних, добрих – мало.

Елліністичні держави, які виникли в IV ст. до н.е., існували віднос-но недовго. Уже в II—І ст. до н.е. більшість з них було завойовано Римом. Прийнято вважати, що падінням Коринфу в 146 р. до н.е.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

закінчується власне грецький період античної історії. Це квітуче місто на березі Іонічного моря, один з головних центрів грецької культу-ри, було стерте з лиця землі солдатами римського консула Муммія. В 30 р. до н.е. римською провінцією став Єгипет – останній оплот елліністичного світу. Наступила нова доба античної культури – римська античність.

Словник термінів та понять теми

Олександрія – одне з найбільших міст античності, розташоване в Єгипті і засноване Олександром Македонським, центр елліні-стичної культури.

Антиохія – столиця імперії Селевкидів.

Гедонізм (від гр. гедоне – розкіш) – етичне вчення, яке стверджує, що почуття насолоди є метою всієї поведінки людини.

Гетера – у Стародавній Греції освічена незаміжня жінка, що вела вільний спосіб життя; жінка легкої поведінки.

Діадох – елліністичний правитель, полководець Олександра Маке-донського.

Еврика (гр. hrureka – я знайшов) – за легендою, вигук Архімеда, який він вимовив, коли відкрив закон гідростатичного зва-жування.

Еллінізм – період грецької історії та культури від Олександра Маке-донського до виникнення Римської імперії. Одним з головних осередків елліністичної культури була Олександрія Птоле-меїв.

Кініки – одна з філософських шкіл у Стародавній Греції. Висунули ідеал безмежної духовної свободи особистості, незалежність від матеріальних потреб.

Музей – храм Муз. У птолемеївській Олександрії – центр наукового життя, знань, приміщення, де жили і працювали вчені і ви-нахідники з різних грецьких держав. Виник у III ст. до н.е., а в III ст. н.е. був зруйнований.

Міми – короткі драматичні сценки з життя звичайних городян.

Папірологія – наука, яка займається читанням, поясненням, вивчен-ням і виданням давніх текстів на папірусі.

Пієтет – глибока повага до когось, чогось; благоговіння.

Симпозіум – у давніх греків і римлян – бенкет з музикою, розвага-ми й бесідами; нарада з наукової проблеми, як правило, міжна-родна.

Стоїк – прихильник напряму стоїцизму в античній філософії, що вимагав від людини повної безроздільної влади над своїми пристрастями і підкорення пануючій у світі необхідності.