§ 1. стислі відомості з історії письма


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 

Загрузка...

З давніх часів вважалося, що письмо – необхідне доповнення мови. Без нього неможлива ні достовірна історія, ні наука.

«Письмо – це знакова система фіксації мови на площині за допо-могою умовних графічних елементів двох вимірів для передавання інформації на віддалі й закріплення в часі».1

У кінці кам’яного віку у первіснообщинному суспільстві виникли найперші спроби письмової фіксації думок і повідомлень. У ході куль-турного розвитку людства письмо зазнало еволюції, у ході якої склалося його чотири типи (залежно від смислового обсягу графічних знаків):

- піктографічне – це письмо, яке за допомогою малюнків (піктограм, тобто зображення на камені, дереві, глині предметів, дій і подій) схема-тично передавало загальний зміст вислову без відображення мовних особливостей тексту (звуків, слів і т.д.). Деякі елементи піктографічно-го письма збереглися до нашого часу (наприклад, дорожні знаки);

1Українська мова: Енциклопедія/ Редкол.: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О.О. (співголова), М.П.Зяблик та ін. – 2-ге вид. випр. І доп. – К.: Вид-во «Укр.енцикл.» ім. М.П. Бажана, 2004. – С. 476.

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ І

-          ідеографічне письмо виникло в 4-3 тис. до н.е. Воно передавало абстрактні поняття, втілені у семантиці слова за допомогою устале-ного набору зображень або графічних символів. Наприклад, знак, що зображав ногу. Міг означати «ходити», «іти», «приходити», «сто-яти», «приносити» тощо. Це письмо називають ще логографічним. Найвідоміші такі ідеографічні системи:

-          давньоєгипетське ієрогліфічне (4-3 тис до н. е.), шумерське, аккадське (4-3 тис. до н.е.), клинопис ( 2 тис. до н.е.). китайське іє-рогліфічне (з 2 тис. до н.е.), яке збереглося до нашого часу, письмо майя в Центральній Америці (1 тис. до н.е.);

-          складове письмо сформувалося з 2 тис. до н. е. У ньому кожен графічний знак відповідав с кладові слова. У цій системі письма менше знаків, ніж в ідеографічній, бо різних складів у мовах менше, ніж слів.

-          літерно-звукове (ін. назви алфавітне, фонемографічне) письмо, у якому кожен графічний знак (літера) передає окремий звук (фонему). Це письмо мало два різновиди: консонантно-звукове – знаками позна-чалися лише приголосні звуки (консонанти). Виникло воно в 2-й пол. ІІ тис. до н. е. Голосні літери не мали окремих літер і при читанні їх потрібно було вгадувати. Вперше такі знаки з’явилися в єгипетсько-му письмі. Творцями консонантно-звукового письма в чистому вигляді стали фінікійці (серед. ІІ тис. до н.е.). Фінікійське письмо взято за осно-ву в більшості нині існуючих літерно-звукових алфавітів. Його літери мали досить просту й зручну для написання й запам’ятовування форму. Писали фінікійці горизонтальними рядками справа наліво. Це письмо має цікаву і довгу історію свого існування.

Наступним етапом у розвитку літерно-звукового письма було ви-никнення на поч. І тис. до н. е. вокалізовано-звукового письма, коли на письмі стали позначати як приголосні, так і голосні звуки. Пер-шими таке письмо стали використовувати стародавні греки. Грецьке письмо дало початок писемності всіх європейських народів. На його основі виникло кілька почеркових різновидів, з них найхарактерні-ші: устав (унціл), курсив (скоропис) і рядкове (мінускульне ) письмо. На поданій нижче таблиці подано генеалогічну схему розвитку сис-тем письма індоєвропейських мов, зокрема української.1

1Півторак Г.П. Письмо // Українська мова: Енциклопедія/ Редкол.: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О.О. (співголова), М.П.Зяблюк та ін. – 2-ге вид. випр. І доп. – К.: Вид-во «Укр.енцикл.» ім. М.П.Бажана, 2004. – С.476.

Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства

Я.Грот писав: «Без письма мова залишалася б тільки миттєвим засобом спілкування. Письмо – необхідне доповнення мови ...без нього неможлива ні достовірна історія, ні наука».

Українська писемність починається з 11 ст. Староукраїнська пи-семність формувалася на основі загальноруських писемних тради-цій і найважливіших особливостей живих говорів українського на-роду. Графіка староукраїнської писемності, базуючись на кирилиці, зберігала майже всі знаки давньоруського письма. Найдавнішим ти-пом українського письма (11-14 ст.) був устав. З 14 ст. поширюється півустав. У кін. 14 – на поч. 15 ст. виникає скоропис, який досяг найбільшого розвитку у 17 ст. Від російського та білоруського він відрізнявся як різними начерками тих самих літер, так і характе-ром письма в цілому. У заголовках розділів книжок застосовували складне й орнаментоване письмо – в'язь. Для позначення пауз або для розділення частин тексту вживалися такі розділові знаки: крап-

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ І

ка або комбінація з двох, трьох і чотирьох крапок. З 14 ст. для роз-межування слів іноді вводили пробіли, які остаточно закріпилися у книгодрукуванні (16 ст.). Книгодрукування в Україні від 16 до поч. 18 ст. здійснювалося традиційним кириличним• півуставом. Унаслі-док реформи письма в Росії 1708-1710 рр. було спрощено й округле-но накреслення більшості літер алфавіту, усунено надрядкові зна-ки – наголоси й титла, запроваджено арабську систему позначення чисел замість літерної. Ці особливості покладені також в основу су-часних писемних систем східно-слов'янських народів. Кирилицю в традиційній графіці було збережено для церковної літератури.

Запитання і завдання для самоконтролю

Завдання 1. Прочитайте текст. Розкажіть про виникнення і роз-виток писемності у східних слов'ян.

Писемність у східних слов'ян виникла ще до утворення давньо-руської держави. Письмо, як допоміжний засіб спілкування людей між собою, виникло з потреб суспільства і розвивалося разом з ним. Історія письма нерозривно зв'язана з історією мови. Історично пись-мо пройшло декілька етапів розвитку.

У слов'ян було дві азбуки – кирилиця і глаголиця.

У зв'язку з офіційним прийняттям Київською Руссю в X ст. хрис-тиянства на території східних слов'ян набула великого поширення кирилиця, що була упорядкована на зразок уставного письма в дру-гій половині IX ст. в Болгарії і пристосована для передачі на письмі звуків старослов'янської мови. Поступово кирилиця стала у східних слов'ян єдиною азбукою як для старослов'янської, так і для давньо-руської літературної мови.

Як у південних, так і в східних слов'ян кириличне письмо про-йшло такі три етапи у своєму розвитку: устав, півустав, скоропис.

Устав – це повільне і урочисте письмо: букви майже прямокутні, однотипні, старанно виведені, одна від одної на однаковій віддалі, між собою не з'єднані. Устав характеризує епоху, коли писемність мала переважно церковний характер. Саме цим і пояснюються його зовнішні риси: чіткий архітектурний характер ліній і незначна кіль-кість скорочень.

Устав старіших давньоруських рукописних пам'яток не є копіюванням старослов'янського письма. Уставом писали приблизно до кінця XIV ст.

12

Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства

Півустав. У зв'язку з широким вживанням письма в побутових потребах з другої половини XIV ст. застосовується півуставне пись-мо. У півуставі букви менші проти уставних, лінії букв менш точні, не завжди прямі, часто похилені вправо, вужчі, витягнені, нерідко деякі букви виносяться над рядок.

Півустав характеризує епоху, коли писемність стала надбанням широких мас населення. Зі зростанням попиту на книги півуставом користувалися як переписувачі, так і перші друкарі. У півуставі по-єднується зручність письма і виразність висловлювання.

Одночасно з півуставом розвивався і скоропис. Скорописне пись-мо було розраховане на швидкість написання, а не на збереження і правильності букв. У скорописному письмі букви дрібніші, іноді при-крашаються різними додатковими лініями, закрутками, хвостиками.

Скоропис характеризує епоху, коли письмо вже стало надбан-ням широких мас народу і почало використовуватися не лише для потреб вищої культури, а й для потреб у міжнародних і правових стосунках, у державному управлінні і для особистих потреб у при-ватному листуванні.

Кирилиця в трьох стилях (устав, півустав, скоропис) проіснувала без особливих змін до початку XVIII ст. Лише деякі букви у зв'язку зі змінами у звуковій системі української мови стали позначати інші звуки. Наприклад моментальне г передавалось то буквосполучен-ням кг (кгрунт), то латинським g, a з 1591 року — буквою г.

На початку XVIII ст. Петром І була здійснена реформа письма. Ки-риличне письмо замінено новим типом письма – гражданкою (граж-данським алфавітом). Гражданка являє собою новий шрифт, в якому буквам надано простішого, округлішого накреслення, близького до латиниці. Деяких змін зазнав і алфавіт. З алфавіту (півуставу) було вилучено діакритичні (надрядкові) знаки (титло, єрики, оксії, наголос тощо), було знято вісім рідко вживаних букв: юси великий і малий, зело, кси, пси, і з крапкою, омега, іжиця і введено нову букву – Є. Цією спрощеною азбукою почали друкувати книги цивільного змісту, тому вона і дістала назву гражданської азбуки. А кирилиця залишала-ся тільки в церковному вжитку.

На початку XVIII ст. з'явилися книги, надруковані гражданською азбукою, і нове гражданське письмо стало загальновживаним у Росії. У XIX ст. гражданку перейняли болгари і серби.

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ І

У процесі історичного розвитку в кожній із східнослов'янських мов з'явилися нові відмінності у морфологічній структурі і фоне-тичній системі. Тож виникли і певні відмінності у правописі росій-ської, української і білоруської мов.

1818-го року вийшла перша у XIX ст. українська граматика, автор Олександр Павловський. Він перший звернув увагу на багатство укра-їнської мови. Правопис О. Павловського відіграв позитивну роль, хоч і приживався досить повільно в силу міцних традицій попередніх віків.

В українському письмі також використовуються так звані неал-фавітні знаки (ідеографічні засоби – хімічні формули, математичні умовні знаки, арифметичні тощо). Важливе місце займають цифрові знаки: арабські і рідше – римські. Вони переважно вживаються у науково-технічній мові.

Найбільш досконалою системою цифр є арабська (була створена в Індії близько V ст., в Європу занесли араби, тому й має таку назву). Цією системою цифр ми слугуємося і тепер.

До початку XIX ст. існувала слов'янсько-кирилична система цифр, що слугувала нашим предкам. Вона запозичена з грецького письма. У ній 27 літер кириличного алфавіту, які мали ще й цифрове значення. Кожна літера вживалася у цифровому значенні і над нею ставився знак титло (~), що слугував також на позначення скороче-них слів.

До окремого виду письма належать: стенографія – система зна-ків швидкісного запису; ноти – система графічних знаків для запису музики.

Сучасна українська абетка (алфавіт, азбука) створена на основі старослов'янської кирилиці. Вона має 33 літери. На письмі вживаєть-ся апостроф ('), ставиться знак наголосу (′), а також – м'який знак (ь).

В українську абетку повернуто літеру (ґ), що була вилучена рані-ше з мовного вжитку. Вона зустрічається у небагатьох власне укра-їнських і давньозапозичених словах. Наприклад: ґрунт, обґрунту-вати, ґанок, ґлей, ґноття, ґерлиґа, ґешефт, ґалаґан, ґава, ґав'ячий, ґречний, ґердан, ґестка, ґаблі, ґедзь, ґазда, ґляґанка, ґелґіт.

«... Лише письмо надає міцності летючому слову, перемагає про-стір і час» (Я. Грот).

Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства