§ 28. конспект


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 

Загрузка...

Конспект – це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. При конспектуванні спрацьовує зорова, механічна, а при слуханні лекції – і слухова пам’ять, що допомагає людині пізні-ше легко згадати (відновити в пам’яті) колись почуте чи прочитане і законспектоване. Розрізняють конспекти прочитаного і конспекти почутого.

Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. У конспекті слухач має можливість занотувати почуте, виразити своє ставлення до нього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Для цього аркуш ділять на дві частини (меншу і більшу), меншу залишають для власних по-міток, зауважень тощо, а на іншій пишуть конспект лекції тощо. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, тому варто використовувати скорочення слів, словосполучень. Ско-рочувати радять частовживані терміни, слова, але так, щоб пізніше можна було прочитати написане.

Конспект прочитаного складати легше, читач не обмежений у часі і може декілька разів перечитати незрозуміле, щоб чітко його занотувати. «Конспект включає тези, які визначають основу його змісту. На відміну від конспекту тези не включають фактич-ного матеріалу книги. Конспект – це тези в дещо поширеному вигляді»1.

Учені радять знайти таку форму запису, яка б дозволила не про-сто фіксувати прочитане, але й заповнювати прогалини і зберігати логічну послідовність викладу.

1Деборин Г. Составление конспекта, М.: Просвещение, 1956.– С. 31.

Українська мова за професійним спрямуванням

Текст. Найтиповіші наукові тексти.

Читаючи працю, потрібно виділяти в ній головне, а також те, що варто процитувати. Розрізняють такі прийоми конспектування:

•          вільні (думки автора передаються своїми словами);

•          текстуальні (текст записують у вигляді цитат);

•          змішані (вільний виклад поєднано з цитуванням). Іноді доводиться одним реченням передавати зміст прочитаного

великого тексту чи фрагментів тексту. Конспект, на думку багатьох учених, має поєднувати стислість плану і досконалість тез. І це не механічне їх поєднання, а справді своєрідний, особливий спосіб, який і називають конспектуванням. Під словом «конспект» розумі-ють і спосіб запису прочитаного (або почутого), і самі ці записи, тобто результат конспектування. Подаємо ряд рекомендацій щодо ведення конспекту:

Конспект слід вести в окремому зошиті.

У конспекті прочитаного з самого початку слід записати пас-портні дані книги, над якою працюєте (тобто дати бібліографічний опис книги: прізвище та ініціали автора, назва книги, назва міста, в якому вона видана, видавництво, рік видання і кількість сторінок. Це все потрібно записати з титульної сторінки книги, орієнтуючись на бібліографічний опис, який подається перед анотацією книги), наприклад:

Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрущенко В. Л. Держава – податки – бізнес (Із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки). – К.: Либідь, 1992. – 328 с.

Бажано скласти план конспекту.

Матеріали конспекту потрібно записувати на одній, правій сторінці зошита, а ліва сторінка служитиме для запису власних думок, коментарів, оцінок, доповнень, уточнень, які можуть з’явитися пізніше.

Для стислого запису думок (особливо це стосується лекцій) варто користуватися: 1) скороченнями окремих слів (часто вжива-них, термінів), наприклад: ін-т – інститут, вид-во – видавництво, зб. – збірник, м-во – міністерство, ф-т – факультет, гол. чин. – голо-вним чином, т. ч. – таким чином, у т. ч. – у тому числі, Р – речення, СР – складне речення; 2) умовними позначеннями, символами, ма-тематичними знаками.

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ IV

Записуючи цитату, потрібно вказати сторінку, з якої її записано. Цитуючи, не допускайте неточностей у передачі авторського тексту (якщо є виділення, курсив – усе це потрібно позначити відповідни-ми підкресленнями: напівжирний шрифт – прямою лінією, курсив – хвилястою, розрядку – пунктиром).

Система конспектування (ведення записів) має відповідати одній з найголовніших вимог – бути стислою, зрозумілою.

Слід використовувати мовні засоби, що виражають хід думок ав-тора та логіку викладу:

Книга присвячена темі (проблемі, питанню) ...

У книзі розглядається (аналізується, узагальнюється) ...

Книга складається з ...

У розділі автор торкається (висвітлює, ставить) питання ...

Сутність проблеми полягає ...

Висунуте положення ілюструється (підкріплюється, підтвер-джується) такими прикладами (фактами, цифрами)...

Автор доходить висновку ...

Із сказаного випливає ...

На закінчення робиться висновок ...

Оцінку з боку автора і читача (слухача) можна записати з допо-могою таких мовних формул: автор слушно зауважує, переконливо доводить, поділяє точку зору, критикує, заперечує; треба погоди-тись, слід відзначити справедливість (помилковість, суперечли-вість, проблематичність) тощо.

Завдання 1. Дайте відповіді на запитання:

1.         Чим відрізняються тези від плану, тези від конспекту?

2.         Яке конспектування називається текстуальним? вільним? змі-шаним?

Завдання 2. Складіть конспект будь-якої статті зі спеціальності. Якою була послідовність Вашої роботи?

Завдання 3. Проаналізуйте складений конспект Вашого одно-курсника (враховуючи вимоги до конспектування).

Українська мова за професійним спрямуванням

Текст. Найтиповіші наукові тексти.