§ 16. лексика української мови


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 

Загрузка...

Лексика української мови формувалася впродовж тривалого історичного розвитку.

Становлення української лексики проходило, на думку вче-них, у такій послідовності: індоєвропейський лексичний фонд –→ праслов'янський лексичний фонд –→ давньоруський лексичний фонд –→ власне український лексичний фонд.

З погляду походження розрізняють:

а)         споконвічну українську лексику,

б)         лексичні запозичення з інших мов,

в)         запозичення зі слов'янських мов,

г)         запозичення з неслов'янських мов.

Власне українська лексика складає найбільший шар словнико-вого запасу української мови. Ці слова виражають специфіку укра-їнської мови (те, чим українська мова на лексичному рівні відріз-няється від інших слов'янських мов): багаття, бандура, баритися, батьківщина, вареники, вибалок, держава, деруни, заздалегідь, кар-бованець, козачок, лелека, малеча, напувати, самітність, щодня.

Власне українські слова можна розпізнати за фонетичними і гра-матичними ознаками:

– [о], [е], що стоять у відкритих складах, чергуються з [і], якщо потрапляють у закритий склад: розкошувати – розкішний, село – сільський;

– звук [е] змінюється на [о] після шиплячих та [й] перед колиш-нім твердим приголосним: женити – жонатий, шести – шостий;

– вживання особливих іменникових суфіксів: -ин(а): година, хвилина; -ин(и): відвідини, заручини; -анин(а): біганина, стріляни-на; -щин(а), -ччин(а): козаччина, Київщина; -ник, -ниц(я): візник, заступниця; -івник, -ець, -овець (-івець): комірник, візник, служ-бовець, промовець -ій: плаксій; -шн-: дітлашня; -анн-: зростання; -аль: скрипаль; -езн-: старезний та ін.;

– слова з префіксами: су-: сузір'я, суміш; перед-: передвісник; між-, межи-: міжгір'я, межиріччя; прі-: прізвище, прізисько, прірва та ін.;

– слова, утворені за допомогою часток: аби-, де-, бозна-, хтозна-, будь-, -небудь, -сь, ні-: абищо, декого, бозна-хто, хтозна-чий, будь-де, коли-небудь, хтось, ніколи, ніхто, ніяк;

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ ІІ

– прийменники: біля, від, серед, посеред, між, поміж, під тощо; – сполучники: але, бо, немов, проте, та, чи, щоб, якщо та ін. До лексичних запозичень з інших мов належать:

•          запозичення зі слов'янських мов;

•          запозичення з неслов'янських мов.

слова, запозичені з інших слов'янських мов

Українська мова запозичувала не лише східнослов'янську лекси-ку, а й іншомовні слова (їх біля 15 відсотків).

Запозичення проникали від старослов'янізмів і з інших слов'янських мов:

– з білоруської (бадьорий , дьоготь, жлукто, шула);

– російської (безробіття, декабрист, завод, кадет, книголюб, народоволець, паровоз, передовиця);

– з польської (байка; барвінок, дратва, гусар, каштан, клянчи-ти, петрушка, повидло, полковник, рекрут).

До запозичень з неслов'янських мов належать:

1)         грецизми (засвоювалися ще з часів спільнослов'янської

єдності). Вони запозичувалися безпосередньо через старослов'янську

та європейські мови.

Серед грецизмів релігійні слова: ангел, єпископ, ікона, клирас, лампада, монастир, монах; наукові терміни: граматика, історія, філософія; політико-економічна термінологія: демократ, електри-ка, каустик, пролетаріат; терміни різних видів мистецтва: ідея, драма, епос, комедія, ода, поема тощо.

2)         латинізми: декстроза, детектор, експонат, колегіум, кон-спект, нація;

3)         тюркізми: аршин, атаман, басурман, барабан, бешмен, бу-ран, байрам, в'юк, кабала, кавун, казна, караул, кизил, мусульманин, орда, сарай, товариш, баклажан та ін.;

4)         запозичення із західноєвропейських мов: з французької, англійської, німецької та інших:

– із французької мови (лексика військової справи, мистецтва, назви продуктів, страв, одягу тощо: арсенал, азарт, ажур, батон, бра, бригантина, гараж, гардероб, гофре, десант, дуель, екіпаж, жакет, кафе, костюм, купе, ложа, марш, паж, пальто, парад, парі, партизан, парфумерія, прем'єр, профіль, реверанс, режим, рефор-

Українська мова за професійним спрямуванням

Лексика

ма, рикошет, рулетка, рутина, саботаж, салон, салют, тираж, торшер, турне, шассі, шофер;

– з англійської мови (це в основому слова спортивної лекси-ки та ін.): аут, бар, баржа, баскетбол, блок, бот, бриг, бок, джаз, джентельмен, джерсі, джин, джгут, вельбот, кекс, матч, мітинг, мічман ніпель, нейлон, нокаут, офіс, парламент, парк, поні, пуловер, пудинг, репс, рекорд, ринг, ромштекс, смокінг, спінінг, спортсмен, старт, теніс, хокей, фініш, фокстрот, футбол;

– з німецької мови (військова лексика): броня, єфрейтор, князь, командир, котел, офіцер, лафет, пакгауз, панцир, патронташ, штаб, юнкер; слова, що стосуються торгівлі: агент, акція, век-сель, прейскурант, процент; слова, що вказують на назви побуто-вих предметів, тварин, рослин, мінералів: гамаші, фуганок, пудель, редька, кварц, селітра, рюкзак, ролик, рапіра, пульт, паритет, офі-ціант, нікель та ін.

– із голландської мови запозичення стосуються переважно мо-реплавства, є й деякі інші: бак, баркас, буй, каюта, фарватер, флот, шкіпер, вимпел, румпель, румб, пакетбол, нок, бейшлот, яхта, ял (ялик), брезент, анкерол;

– з італійської та іспанської мов запозичення пов'язані пере-важно з мистецтвом: алегро, арія, віолончель, речитатив, тенор, сценарій, рондо, партитура, опера, новела, меццо-сопрано, акорд, акомпанемент, гітара, кастаньєти, серенада, мантилья;

– із фінської мови засвоєно небагато слів: камбала, морж, нер-па, норка, пельмені, піхта, салака, сьомга та ін.

Іншомовні слова потрапляли до української мови, змінювалися відповідно до її функціонально-стилістичних норм і фонетичних та граматичних закономірностей.

У сучасній українській мові є активна і пасивна лексика.

До активної лексики належать слова, які вживаються у мові до-сить часто. Це:

•          назви спорідненості, свояцтва, родинних стосунків: баба,

батько, дитина, дід, діти, дочка, дядина, дядько, внуки, жінка,

зять, мати, невістка, племінник, племінниця, прабаба, прадід, све-

кор, син, тітка, чоловік;

•          назви частин організму людини і тварини: голова, вуха, долоня,

живіт, зуби, кістка, коліно, очі, рука, ніс, нога, щоки;

111

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ ІІ

•          назви тварин: вівця, вовк, їжак, кінь, корова, лисиця, олень;

•          назви птахів: ворона, голуб, горобець, ластівка, орел, пере-пілка, синиця;

•          назви риб: короп, лин, лящ, окунь, щука;

•          назви рослин: береза, верба, горох, жито, калина, коноплі, малина, овес, ожина;

•          назви предметів, явищ природи: берег, вітер, град, дощ, ка-мінь, мороз, ріка;

•          назви понять часу: весна, вечір, день, зима, літо, ніч, осінь, ранок;

•          назви знарядь праці, засобів пересування: вила, віз, граблі, молоток, пила, сапа, човен;

•          назви житла й частин його: вікно, двері, погріб, піч, сіни, стеля, хата та ін.;

 

•          назви предметів харчування і страв: борщ, мед, молоко, м'ясо, куліш, хліб;

•          назви одягу і взуття: кожух, сорочка, хустка, шапка, чобо-ти, черевики;

•          назва предметів домашнього вжитку: відро, віник, лава, ліж-ко, ложка, миска, стіл;

•          назви почуттів і психічного стану людини: гнів, жаль, ра-дість, спокій, сум, страх;

•          назви дій і трудових процесів: варити, згрібати, косити, не-сти, пекти, різати, тесати, читати;

•          назви кольору, смаку, розміру, ваги тощо: важкий, великий, жовтий, зелений, кислий, легкий солодкий, широкий,;

•          назви військових понять і зброї: битва, військо, куля, обо-рона, рушниця;

•          назви понять і предметів культури, мистецтва: дума, живо-пис, опера, пісня, струна;

•          суспільно-політичні назви: господар, народ, селянин,;

•          числові поняття: два, дванадцять, двадцять, сто, тисяча;

•          службові слова: з, до, і, та, на тощо.

Такі слова називають загальновживаними. Від них утворюються

інші слова, наприклад: праця, працьовитий, працелюбний, працю-вати.

112

Українська мова за професійним спрямуванням

До пасивної лексики відносять слова, якими користуються не

Лексика

всі люди (використання слів обмежується територією, професією, часом тощо): діалектизми, професіоналізми, жаргонізми, історизми, архаїзми, терміни тощо.

Діалектизми або ж діалектні слова (від грец. dialertus – наріччя) – це слова, які використовують у своєму спілкуванні люди певної те-риторії. В українській мові вчені виділяють три наріччя – північне, південно-західне і південно-східне (вони відрізняються фонетични-ми, граматичними і лексичними ознаками).

Саме у діалектному мовленні наш народ доніс і зберіг історію своєї мови, її своєрідність.

Діалект, а ми його надишем

Міццю духа і вогнем любови,

І нестерпний слід його запишем

Самостійно між культурні мови, – писав І. Франко.

У мові вони виконують номінативну функцію, а в художньому мовленні діалектизми використовуються з метою зображення міс-цевого колориту, індивідуального мовлення героїв твору, специфіки побуту: …утомившись, лягав десь під сіном, що сохло на остривах1 … Тільки й спочинку було, що під дашком у струнці2 під час доїння (М. Коцюбинський); В курнику запіяв когут (І. Франко).

Професіоналізми – це назви професійних понять: агроекологія, жнива, пар, посів, саджанець (сільськогосподарські професіоналіз-ми); бронхи, хронічний, розтин, істерія (медичні).

Сучасна українська мова у стратифікаційному плані становить складне утворення. Окрім літературної мови і діалектизмів виділя-ються менш структуровані і менш окреслені стратифікаційно – арго, сленги, просторіччя, жаргонізми.

жаргонізми (від фр. jargon) – це слова, що вживаються групою людей, об'єднаних спільними інтересами, звичками, родом занять. Учені стверджують, що жаргонізми утворюються від літературних слів шляхом переосмислення і переходу їх до зниженої лексики: кера (класний керівник), студебекер (студентський квиток), комп (комп'ютер), моцик (мотоцикл), точка (нелегальне місце продажу спиртних напоїв), кукурузник (літак).

1О с т р и в а – суха смерека з галузками, на якій сушиться сіно. 2Струнка – намет для доїння овець.

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ ІІ

Близькими до жаргонізмів є арготизми ( від фр. аrgot – замкну-тий) – слова, які зазнали змін навмисних: вставлялися склади, до-давалися звуки тощо: шивар (товар), широго (дорого), стибрити (вкрасти), завалитися, плавати (на екзамені) тощо. Поняття сленг і арго у сучасному мовознавстві часто вживають як синоніми.

«Арго (фр. argot – жаргон). Мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, штучно створювана з метою мовного відокрем-лення; відзначається головним чином наявністю слів, незрозумілих для сторонніх»1.

«Сленг (англ. slang – жаргон). Жаргонні слова або вирази, ха-рактерні для людей певних професій (моряків, художників) або со-ціальних прошарків»2.

Як бачимо, арго і сленг учені ототожнюють. На їх думку, сленг – це, по суті, «жаргонно забарвлена» лексика. Вона виникає і існує внаслідок установки на інтимний фамільярно-знижений стиль роз-мови за соціально-мовної єдності тієї чи іншої групи носіїв.

Дослідники підкреслююють, що змінюється сфера функціону-вання жаргонізмів, їх, зокрема, використовують у газетних текстах. Існує тенденція до формування на сучасному етапі загальнонаціо-нального сленгу, що становить собою сукупність загальновідомих лексичних і фразеологічних одиниць, які мають знижений стиліс-тичний характер і позначені експресивністю. Наявність сленгу свід-чить, що у мові відбувається безперервна міграція мовних одиниць, перехід їх з одного лексичного розряду в інший, а яскрава експресія більшості сленгових слів робить їх особливо привабливими не тіль-ки для певної соціальної групи, яка їх використовує, а й для оточую-чих. Тобто, сленг не є певною замкнутою системою. Деякі сленгові слова одночасно існують у мовленні злодїїв і студентів, воронезьких і київських школярів, музикантів і «нових українців».

Сленгова мовотворчість як школярів, так і студентів не згасає, вона лише дещо видозмінюється в лексиці, семантиці, оновлюється разом з науково-технічним прогресом чи духовним регресом. Мо-лодіжний сленг як соціолект – органічна частина української мови, один із функціональних стилів, яким послуговуються лише в окре-мих комунікативних ситуаціях студенти – носії мови. Серед них

1Ганич Д. І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – С. 20. 2Там саме, с. 263.

114

Українська мова за професійним спрямуванням

Лексика

можна почути: парнокопитні (студенти зооінженерного факульте-ту), бензопила (скальпель), соковижималка, тертушка, овощерєзка (факультет плодоовочівництва) та ін. Зустрічаються в їх мовленні і сленгові фразеологічні засоби: гнать бєса (говорити нісенітницю); рвати когті, набирати обороти (переходити швидко з генетики на анатомію); здати на шару (легко скласти іспит); роздавити сливу – (випити горілки); рубати хвости (відмовити в чомусь), розслабить булки (відпочити).

Одним із соціальних варіантів мови є інтержаргон (він об'єднує в собі частину слів кожного жаргону). Ці лексеми вживаються в різ-них жаргонах і є зрозумілими їх носіям, наприклад: гнати (говори-ти дурниці), галюн (галюцинація), мент (міліціонер).

До інтержаргону вчені відносять і вульгаризми (традиційно вульгаризмами називають ті лексеми, що в мові художньої літерату-ри, мовленні використовують як нормативні, з метою експресивно-якісної характеристики осіб, явищ, для вираження різко негативного ставлення до них)1: блазень, падлюка, шкура. Є ще більш вульгарні лексеми – це слова, вживання яких порушує мовне та культурне табу. Уживання вульгаризмів – явище негативне, з ним потрібно боротися.

І використання сленгу аж ніяк не говорить про високий рівень культури мовця, швидше – свідчить про низький культурний рівень особистості чи про відсутність культури взагалі.

У лексичному складі мови виділяються застарілі слова – істо-ризми та архаїзми.

історизми – це слова, що означають назви предметів, які зникли з життя суспільства: кольчуга, кріпак, смерд та ін.

Архаїзми – це слова, які є старими назвами, що в сучасній мові за-мінені іншими: боян – співець, уста – губи, ректи – говорити тощо.

Історизми та архаїзми належать до пасивного словника. Їх вико-ристовують у художньому мовленні як образний засіб або ж для від-творення колориту епохи, події якої стали предметом зображення.

До пасивного словника, як правило, належать і неологізми – нові слова. Вдалі нові слова стають загальновживаними: гендер, промоу-тер, саміт, інгредієнти, екологічний моніторинг, кліпмейкер, депо-зитні вклади, космодром, радіотелемеханіка, реакторобудування.

1Див.: Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За ред. І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1973. – 439 с.

115

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ ІІ

Деякі загальновживані слова переосмислюються і сприймаються як нові: вузол, дуга, кільце, клин, кулак, петля (слова, що набрали воєнного значення).

Багато неологізмів створили наші письменники: громовиця, спе-речниця (Леся Українка); яблуневоцвітно, житечність, лірити, акордитись, весніти, прозорити, трояндно-шовково (П. Тичина); дипломатити, чалити, залізно (М. Рильський); чавуніти (А. Голо-вко); ясінь, гречінь, пахіль, дощовиця (О. Гончар); піднебесність, за-океанець, всніжити, зашовковитися (М. Стельмах).

Лексика української мови (залежно від мети висловлювання і від того, яка мовна функція реалізується) поділяється на:

науково-термінологічну: агробізнес, біоенергетика, епізоото-логія, матерія, метафізика, рефлекс, педіатр;

виробничо-професійну: сільськогосподарська техніка, трал, навігація, іхтіологія;

адміністративно-ділову: автобіографія, акт, договір, наказ, угода, ухвала.

У науковому, публіцистичному, діловому та у всіх інших стилях використовується насамперед загальновживана лексика. Найближ-чою до загальновживаної є лексика специфічно-побутова: стіл, ку-холь, виделка, відро, рогач тощо.

Лексика наукового та ділового стилів з емоційного погляду нейтральна. Науково-термінологічна, виробничо-професійна й адміністративно-ділова лексика також нейтральна.

У публіцистичному стилі використовується і нейтральна науково-термінологічна, й емоційно забарвлена лексика.

Емоційна лексика є основним елементом художнього мовлен-ня. Емоційні слова, які виконують у художніх текстах специфічно-стилістичні функції (виступають епітетами, у порівняннях, у ролі образних символів тощо), називаються поетичними.

До емоційних можна віднести і просторічні слова (роззява, теле-пень, бовдур, беркицьнутися та ін.)

термінологічна лексика

Термін (від лат. terminus «рубіж,межа») – це слово або словоспо-лучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо1.

1Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О.О. (співголови), М. П. Зяблик та ін. К.: Укр. енцикл., 2000. – С.– 629

116

Українська мова за професійним спрямуванням

Лексика

Терміни вживаються в досить специфічній (науковій, публіцис-тичній, діловій та ін.) сфері мовлення.

Терміни – надзвичайно динамічний шар лексики. 90% нових слів – це терміни. Учені підрахували, що лише в хімії є 2 млн термінів.

Терміни вивчає самостійна лінгвістична наука – термінознавство.

Слово «термін» в Україні фіксується вже у ХYIII ст. Проблеми українських термінів були під постійною увагою Наукового товари-ства ім.Т. Шевченка.

Левицький вказував, що термін – це назва, яка має найповніше відповідати науковому поняттю. Ознакою ж термінології, на його думку, є розвиток і упорядкованість. Цими проблемами цікавилися такі відомі вчені, як: О. Огоновський, І. Верхратський, І. Пулюй та ін. Сьогодні вчені повертають до життя давно забуті українські тер-міни (народні), які заборонено було вживати в науковій літературі з 30-их років. Це стосується хімії, математики, техніки, ветеринарної

медицини1 тощо.

Як виникають терміни?

Терміни створюються засобами власної мови, запозичуються або конструюються з власних і запозичених складників (телетайп, фото-телеграма) тощо.

Вони характеризуються такими ознаками:

1)         системністю (кожен термін належить до певної терміносисте-ми чи терміносистем, але в кожній терміносистемі має своє значен-ня – це вже моносистемність);

2)         наявністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають):

3)         відсутністю експресії, образних, суб’єктивно-офіційних від-тінків значення;

4)         стилістичною нейтральністю.

Кожна галузь науки оперує своїми термінами, що становлять

суть термінологічної системи даної науки. У складі термінологічної лексики виділяють такі групи термінів:

• загальнонаукові (вони використовуються в різних галузях на-уки і належать науковому стилю мови в цілому): еквівалент, експе-римент, гіпотеза, проблема, прогресувати, теорія тощо:

1Див. кн.: Рудик С. К. Погляд крізь віки. – К.: НАУ, 2000. – 164 с.; Рудик С. К., І. Ю. Бісюк Історія ветеринарної медицини Київщини. – К.: Агро – Світ України, 2000. – 192 с.

117

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ ІІ

•          спеціальні (вони закріплюються за певними науковими дисци-

плінами, галузями виробництва і техніки) серед них розрізняють:

а)         історичні (палеоліт, кам’яна доба, середньовіччя, епоха капі-

талізму і под.);

б)         мовознавчі (крапка, займенник, наказовий спосіб, множина),

літературознавчі (дактиль, драма, гіпербола, епіграма, сонет);

в)         філософські (діалектика, матеріалізм);

г)         математичні (знаменник, частка, прямокутник, гіпотенуза);

г) ботанічні (хлорофіл, цитрус, хурма), медичні (астма, діабет,

ін’єкція, ефералган, бронхосан) та інші;

•          технічні (самоскид, трактор, конвейєр, відвантажувач).

До термінів ставляться такі вимоги:

– вони повинні вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику

формі (справочинство, а не справо чинство, справовиробництво);

– кожен термін може мати лише одне значення у певній науці;

– використовуючи той чи інший термін, службовець повинен до-тримуватися правил утворення від нього похідних форм;

– якщо певний термін, записаний у документі, викликає сумніви, то його написання чи тлумачення потрібно перевірити за словником.

Якщо документ «перенасичений» термінами, він не може спра-вити хорошого враження.

У художній літературі терміни використовуються залежно від теми твору: Ми кинулись вливати фізіологічний розчин, глюкозу, кров, камфору. Треба було терміново оперувати, але хірург боявся доторкнутися до його тіла скальпелем (Ю. Яновський).

Отже, терміни – це такі слова, які потрібно вживати в тексті лише тоді, коли досконало знаєш їх значення. Тому рекомендуємо:

– поновлювати в пам'яті значення потрібних для роботи термінів;

– постійно звіряти написання і значення термінів за словниками.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1.         Що таке лексема?

2.         Яка наука називається лексикологією?

3.         На які групи (на основі яких ознак) поділяється лексика?

4.         Які слова належать до власне українських?

5.         Які ви знаєте запозичення?

6.         Які слова становлять активну лексику? А які – пасивну?

118

Українська мова за професійним спрямуванням

Лексика

7.         Дайте визначення професіоналізмів, діалектизмів.

8.         Що таке жаргонізми, сленг, вульгаризми?

9.         Що називається терміном?

10.       Які ви знаєте групи термінів?