§ 14 лексикологія як наука. лексичне значення слова


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 

Загрузка...

Кожна мова, і українська зокрема, складається зі слів. Усі слова української мови становлять її лексику (від гр. lexicós – той, що від-носиться до слова). Зазначимо, що терміном «лексика» називають: а) певні шари слів (нейтральна, книжна); б) групи слів (сільсько-господарська, професійна); в) словниковий склад окремих творів чи письменників (лексика «Енеїди» І. П. Котляревського, лексика Т. Г. Шевченка).

Наука, об'єктом вивчення якої є словниковий склад мови, назива-ється лексикологією.

З лексикологією тісно пов'язані інші розділи мовознавства, що вивчають слово. Це такі науки, як семасіологія (вивчає значення, внутрішній зміст мовних одиниць), етимологія (наука, що вивчає походження слів), фразеологія (наука, що досліджує лексико-семантичну сполучуваність слів, стійкі мовні звороти), лексико-графія (наука, що вивчає наукові основи створення словників різ-ного типу).

Однією з найважливіших одиниць мови є слово (у лексикології слово називають лексемою). Усі інші одиниці тією чи іншою мірою пов'язані з ним. Мовні звуки, морфеми (корінь, основа, префікс, су-фікс) можуть існувати і виявляти себе лише у слові. Зі слів скла-даються словосполучення і речення. За допомогою них ми можемо формулювати свої думки, обмінюватися інформацією з іншими.

Українська мова за професійним спрямуванням

Лексика

Слово (лексема) – основна мовна одиниця, яка служить для на-йменування предметів, явищ, дій, ознак тощо. Усі слова за значен-ням поділяються на дві групи:

 

самостійні (повнозначні) слова      службові (неповнозначні слова) слова

Іменник (земля, надія, сонце, курча) прикметник (блакитний, сонячний) займенник (я, мій, себе, ніхто, всякий) числівник (п'ять, сто, вісімдесятий) прислівник (весело, далеко, увечері) дієслово (орати, укріплювати, спати)

Їх ознаки: – самостійні слова обов'язково щось називають;

– можуть позначати конкретні пред-мети і абстрактні поняття, виражати емоції, волю, стосунки між людьми, передавати ознаки і властивості, процеси, дії і стан, оформляти можливість, бажання, волевиявлен-ня тощо;

– мають лексичне значення (тобто називають предмети, ознаки, яви-ща); – повнозначні слова виконують номінативну функцію.          Прийменник (в, на, біля, з-за, посеред) сполучник (і, й, та, а, але, що, який)

частка (б, би, авжеж, чи, хіба, мов, хай, тільки, ось, ні, ані, не, ото, аж)

Їх ознаки: – службові слова виражають різні граматичні відношення між самостійними словами у словосполученнях і реченнях; – службові слова лексичних значень не мають, бо вони не позначають назв якихось понять або уявлень;

– службові слова не виконують номінативної функції.

Слово має пряме й переносне значення, первинне і вторинні

значення.

Пряме значення є суттю реального, лексичного значення. Це значення найчастіше і є первинним.

Переносне значення виникає на основі перенесення одних явищ, найменувань, ознак, дій на інші. Так утворюється багатознач-ність слів. Переносні, тобто вторинні значення слова обов'язково пов'язані з первинними, але мовці їх ніколи не змішують. Викорис-товуючи слово в переносному значенні, кожен мовець намагається надати своєму мовленню образності.

Полісемія (від гр. роіи - багато і sēma - знак), або багато-значність - це властивість слова вживатися у різних значеннях.

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ ІІ

Українська мова налічує багато слів полісемічних, тобто багато-значних. «Словник української мови в 11-ти тт. « (1970–1980) по-дає правопис і тлумачення значень 134 058 слів. Серед них такі слова, як: земля має 6 значень; насідати – 10 значень; сіяти – 8; добрий – 9; розбирати – 11 значень.

Багатозначність можна проілюструвати на прикладі слова земля.

1.         Третя по порядку від Сонця велика планета, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця. І сонечко серед неба Опинилось – стало, Мов жених той молодую, Землю оглядало (Шевченко).

2.         Верхній шар земної кори. Дерева посхилялись під вагою плодів, і плоди падали на землю і лежали на ній (Довженко).

3.         Речовина темно-бурого кольору, що входить до складу земної кори. Той хліб, що їли люди, був випечений з усякої всячини: там була й полова з остюками, і земля з куколем та горошком (Мирний).

4.         Суша (на відміну від водяного простору). Вгору піднісшись на хвилі високій, Глянув він пильно, і от – недалеко вже землю побачив ( Гомер).

5.         Ґрунт, який обробляється і використовується для вирощування рослин. Оце піду, нападу на свого Омелька – нехай продає воли, зем-лю й хату, бо далі не видержу (Нечуй-Левицький).

6.         Країна, край, держава. Еней в чужих землях блукає, Дружину в поміч набирає (Котляревський).

Однозначні слова

Є в українській мові слова, які є однозначними, серед них:

а)         спеціальні наукові терміни: займенник, закінчення, додаток,

бронхіт, астма, шестірня, бузок, береза. Але і серед термінів є ба-

гатозначні слова, наприклад: корінь (корінь слова – термін у мовоз-

навстві, корінь рослини – у ботаніці, корінь квадратний – у матема-

тиці). Але, зазначимо, що в певній науці слово корінь має лише одне

значення;

б)         власні назви: Київ, Миколаїв, Одеса, Південний Буг (річка),

Італія, Україна, Карпати.

Часто у багатозначних словах одне з його значень є прямим, а інші – переносними (непрямими). Наприклад, слово звір має такі значення:

Звір 1. Дика, звичайно, хижа, тварина. Ведмідь – страшний, ве-ликий звір.

104

Українська мова за професійним спрямуванням

Лексика

2. Перен. Про дуже люту, жорстоку людину. – А вони (німці) тоді зайшли та півсела й спалили. Та дівчат до себе погнали. – От звірі! (Довженко).

Переносне значення слова є джерелом полісемії. Але переносне значення слова потрібно відрізняти від його переносного вживання слова.

Переносне значення – це одне із значень полісемантичного слова. Воно співвідносне з головним і з'явилося внаслідок перенесен-ня найменування, яке покладе-не в його основу. Це значення зафіксоване в словниках.

Переносне     вживання       за

своїм змістом індивідуальне, використовується лише в певному контексті і лише як засіб художньої характеристики. Переносне вживан-ня слова функціонує в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи.

Метафора (від гр. μεταφορά – перенесення) – вид тропа, що побу-дований за принципом подібності і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Отже, метафора є слово, вжите в пере-носному значенні і служить засобом образної художньої характеристи-ки. Наприклад: Прудкий скакун думки наздоганя (Павличко). Помере-жав вечір кучерявий льодяними гратами вікно (Драй-Хмара) .

Метонімія (від гр. μετωνυμία – перейменування) – вид тропа, в основі якого лежить принцип суміжності. Суть метонімії полягає в перейменуванні за безпосередньою близькістю. Наприклад: Універ-ситет святкує своє сторіччя. А п'єса собі йшла.

Синекдоха (від гр. – префікс на означення певної дії і – пере-ймання, приймання; розуміння, витлумачення) – це вид тропа, суть якого полягає в заміні назви цілого назвою його частини. Це, по суті, різновид метонімії, бо теж ґрунтується на понятті суміжності. Наприклад: Він скрізь руку має, а ми що? (Карпенко-Карий).