§ 8. сучасна українська літературна мова


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 

Загрузка...

Літературна мова - це унормована мова суспільного сггілкуван-ня, зафіксована в писемній та усній практиці. Вона є однією з форм національної мови (інші форми: діалекти (територіальні, соціаль-ні), просторіччя, мова фольклору).

С. Єрмоленко зауважує, що головними ознаками літераіурної мови є:

•          її наддіалектний характер;

•          стабільні літераіурні норми в граматиці, лексиці, вимові;

•          функціонально-стильова розгалуженість2. Інші вчені вважають, що основною ознакою української літера-

турної мови є унормована форма загальнонародної мови. Отже, літераіурній мові характерні:

•          поліфункціональність;

•          унормованість;

•          стандартність;

•          уніфікованість;

•          розвинена система стилів.

'Сучасна українська літературна мова: Підручник / А. П. Грищенко, Л. I. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. 2-е вид., перероб. і допов. —К.: Вища школа, 1997. — С. 7—8.

'Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблик ma ін. К.: Укр. енцикл., 2000. — 293 с.

Українська мова за професійним спрямуванням

Розділ І

Літературна мова виконує функцію обслуговування всіх сфер ді-яльності суспільства, а саме:

1)         функціонує в державній, матеріально-виробничій, культурній, науковій сферах;

2)         є мовою освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літе-ратури;

3)         є засобом вираження національної культури, національної са-мосвідомості українців.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північ-них і південно-західних діалектів. У становленні її літературних норм важливу роль відіграла художня література. Зачинателем нової української літературної мови вважають І. П. Котлярев-ського. Його «Енеїда», «Наталка Полтавка», написані на основі живого усного мовлення народу. Вони започаткували новий етап формування літературної мови. В «Енеїді» зафіксовано близько 7 000 слів. Найширше, на думку вчених, представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер'єру, сіль-ськогосподарських знарядь, народних ігор тощо. Характерною для мови поеми є:

1)         багата синоніміка (напр.: до дієслів 'іти – ходити' використано синоніми: волочитися, почухрати, попхатися, слонятися, причва-лати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швендювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, перттися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути тощо);

2)         народна фразеологія (напр.: вжито фразеологічний ряд з се-мантикою 'зробити кому-небудь зле': зварити каші, наварити кисе-ля, злити кулю, дати швабу, дати перегону, дати хльору, видавити олію, залити за шкуру сала, втрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди);

3)         народні прислів'я та приказки: Заплутався, мов рибка в сітці; Біда біду, говорять, родить.

Письменник увів у літературу співочу, мелодійну і надзвичайно колоритну народну розмовну мову.

Активними учасниками процесу творення української літератур-ної мови на народній основі були Г. Квітка-Основ'яненко, А. Мет-

Українська мова за професійним спрямуванням

Українська мова в житті суспільства

линський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка та ін. Пошук шляхів роз-витку української літературної мови, на думку В. Русанівського, завершився у творчості Т. Шевченка1.

Саме Великого Кобзаря називають основоположником сучасної української літературної мови. Т. Г. Шевченко зі скарбниці народ-ної мови відібрав багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфографічні і граматичні норми, відкрив перспективи багатофунк-ціонального використання літературної мови, вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов. Кобзар «з непере-вершеною майстерністю розкрив красу і силу українського слова»2.

Традиції Т. Г. Шевченка продовжили розвивати у своїй творчості І. С. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко, Леся Українка, Ю. Федькович, П. Грабовський, М. Коцюбинський, В. Підмогиль-ний, М. Драй-Хмара, В. Сосюра, М. Рильський, П. Тичина, М. Стель-мах, О. Гончар та інші письменники.

Українська літературна мова і сьогодні продовжує вбирати в себе як духовні цінності українського народу (зокрема досягнення куль-тури мовлення), так і виразові засоби з творів українських письмен-ників. Триває і процес розвитку літературних норм.

У сучасній українській літературній мові літературна норма орі-єнтується не лише на мову художніх творів, а й на стандарти мови засобів масової інформації, де реалізуються, крім писемних, і орфо-епічні норми літературної мови. Творцем літературної мови стає культурна особистість (культурний соціум). Важлива роль належить і мовним індивідуальностям, які цілеспрямовано шліфують слово.